Висновки

Таким чином, проаналізувавши окремі моменти функціонування світового ринку позичкового капіталу, можна констатувати, що в умовах ринкової економіки він фактично виконує подвійну роль. З одного боку, міжнародний кредит сприяє рухові капіталів між країнами, зростанню міжнародного виробництва і обміну, трансформації грошових заощаджень одних країн в інвестиції в інших країнах, реалізації досягнень науково-технічного прогресу в світовій економіці, розвитку взаємовигідного співробітництва різних держав світу. З другого боку міжнародний кредит сприяє створенню і посиленню в країнах-боржниках вигідного для іноземних корпорацій та фірм економічного і політичного режимів і вивезенні звідти великих доходів у вигляді процентів і дивідендів.

Подальша доля сучасного світового ринку позичкових капіталів нерозривно пов’язана з появою інтеграційних груп, між якими прискорюється рух позичкового капіталу, з інтернаціоналізацією виробництва в глобальних масштабах, з діяльністю транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, які панують на національних і міжнародних ринках позичкових капіталів.

Література:

1. Семенов К.А. Международные валютные и финансовые отношения. – М.: Изд-во ТЕИС, 1999. – С. 106-127.

2. Международные экономические отношения / Под. ред. В. Рыбалкина. – М.: Журнал «Внешнеэкономический бюллетень», 1997. – С. 230-243.

3. Киреев А. Международная экономика. – М.: Международные отношения, 1997. – С. 310-324.

4. Федякина Л.Н. Мировая внешняя задолженность: теория и практика урегулирования. – М.: Дело и Сервис, 1998.

5. Бельчук А. Важный элемент хозяйственной глобализации.//Мировая экономика и международные отношения, №3, 2000. – С. 121-127.

6. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін.; за ред. А.С. Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – С. 113-147.

7. Козик В.В., Панова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студентів економічних спеціальностей. – Львів: Видавництво університету “Львівська політехніка”, 1999. – С. 161-170.

8. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – С. 132-145.

9. Международные кредитные отношения: Тексты лекций / Новосиб. Гос. Акад. Экономики и упр. – Новосибирск, 1994. – 70 с.

Розділ: 6. Міжнародні банки і фінансові центри

Т ранснаціональні банки (ТНБ) – міжнародні фінансові посередники. Світові фінансові центри. Перебудова міжнародної фінансової системи. Небанківські фінансові структури. Міждержавні фінансові інститути.

Мета розділу:

• розкрити роль міжнародних фінансових посередників і показати специфіку різних банківських систем;

• проаналізувати місце небанківських структур у світовій фінансовій системі.

6.1 Транснаціональні банки (тнб) – міжнародні фінансові посередники

Оскільки на світовому фінансовому ринку гроші та інші фінансові інструменти постійно знаходяться у рухові, переміщуючись від однієї приватної особи до іншої, від однієї держави до іншої, то виникає необхідність в існуванні найрізноманітніших міжнародних фінансових посередників.

Головними учасниками світового фінансового ринку є ТНБ, великі компанії, небанківські фінансові структури, центральні банки і державні органи, міжнародні фінансові організації. Формують фінансовий ринок і впливають на ціни фінансових інструментів міжнародні банки, які діють як на боці попиту, так і на боці пропозиції. Виникає не просто обмін однієї валюти на іншу, а торгівля грошима в міжнародному масштабі, пов’язана з відмовою власників коштів від їх поточного споживання і з певним ризиком. Тому виконання кредитних операцій означає не просто видачу грошей, але й їх повернення з процентним доходом. Видаючи позики, банк створює нові гроші, купляючи їх за однією ціною і продаючи за більш високою ціною. Грошові потоки від заощаджувачів надходять у фінансові установи, які надають грошові кошти інвесторам.

Фінансові посередники покликані перетворити заощадження, тобто ту частину доходів фізичних осіб, компаній і держави, яка використовується для зберігання, в капіталовкладення. Основна частина заощаджень, перед тим, як перетворитися в інвестиції, повинна пройти через фінансову систему, установи якої закликані зближувати між собою інтереси заощаджувачів та інвесторів, що дозволяє капіталам одних суб’єктів ринку перетворюватися в інструмент фінансування інших. Роль фінансових установ невіддільна від їх діяльності по мобілізації коштів з метою їх наступного інвестування. Посередники допомагають власникам заощаджень набувати боргові вимоги на тих умовах, які їм підходять, а споживачам використовувати отримані кошти так, як вони вважають за потрібне. Відбувається утворення фінансових джерел для здійснення інвестицій в економіку. Цей механізм формує фінансовий ринок, який складається з множини каналів переміщення коштів від власників до позичальників.

Банки покликані забезпечити безперебійний рух грошей і оборот капіталу, надати можливості для фінансування промислових підприємств і накопичення заощаджень тощо. Фінансові посередники залучають вклади багаточислених клієнтів на різні терміни і тим самими накопичують значні суми, які можуть надавати позичальникам. Відбувається переміщення потоків грошових коштів від фізичних осіб, компаній, держави до інвесторів. Одна частина коштів переміщується через банківські структури, в результаті чого створюється ринок позичкового капіталу, а інша – через купівлю-продаж цінних паперів формує фондовий ринок.

Сучасна світова фінансова система є дворівневою. Вона включає: перший рівень – міжнародні комерційні (універсальні та спеціалізовані) банки; другий рівень – міждержавні фінансові установи. Така система забезпечує оптимальну побудову зв’язків як по вертикалі, так і по горизонталі. В якості фінансових посередників виступають всі господарюючі суб’єкти, головною функцією котрих є здійснення фінансових операцій. Сюди не включаються організації, які здійснюють фінансові операції для обмеження груп учасників ринкових відносин, які делегували їм цю функцію, тобто брокери, нотаріуси, в певному розумінні й холдинги.

Центральна роль на світовому фінансовому ринку належить комерційним банкам. Вони не тільки здійснюють міжнародні платежі, але й широко охоплюють практично всі сторони міжнародних економічних відносин. Комерційні банки є універсальною фінансовою ланкою, яка здійснює операції по залученню вільних грошових коштів й їх розміщенню на умовах поверненості, терміновості та платності. За видами операцій – це типові посередники. Банки надають корисні послуги і за це отримують певну винагороду. Комерційні банки здійснюють всі банківські операції: надання кредитів, приймання і зберігання заощаджень, здійснення платежів, купівлю-продаж цінних паперів, управління і зберігання облігацій та акцій своїх клієнтів, надання допомоги при поширенні нових цінних паперів тощо. Вони торгують іноземними валютами і цінними металами, надають консультації своїм клієнтам в сфері інвестування.

На міжнародному ринку капіталів діють першокласні фінансові посередники і солідні позичальники, які володіють якісною і повною інформацією. Міжнародні валютні відділи транснаціональних банків здійснюють основну частину валютних угод (біля 95%).

Банки можуть здійснювати підписку на випуск акцій і облігацій корпорацій. Особливістю світового банківського бізнесу є те, що банки за кордоном мають право вести ті операції, які заборонені у себе в країні. Ця обставина виступає стимулюючим фактором розвитку міжнародної банківської справи.

Міжнародні банки обслуговують в меншій мірі товарообмін і в більшій мірі капіталообмін. Якщо раніше їх діяльність обмежувалась купівлею-продажем валюти за дорученням клієнтів, то тепер вони проводять всю складну систему міжкраїнних розрахунків компаній, управляючи їх внутрішніми потоками і відносинами з зарубіжними партнерами. Навіть купівля-продаж валюти сьогодні виникає з потреб капіталообміну. Тому не випадково велика роль ТНБ по мобілізації капіталу. Оскільки на світовому рівні завжди мова йде про великі кредити на тривалі терміни з високим ступенем ризику, то для проведення великомасштабних операцій на фінансовому ринку створюються тимчасові міжнародні консорціумні банки (синдикати). Як правило, на чолі його стоїть один з найбільших банків світу, який має високу репутацію, достатні капітали, великий досвід в справах такого роду, тісні зв’язки з промисловими фірмами. Акціонерами таких банків є фінансові інститути різних країн. Частка кожного учасника не повинна перевищувати 50%. Можлива участь у консорціумі небанківських фінансових установ. Консорціум несе солідарну відповідальність перед своїми замовниками. До складу синдикату може входити до 200 інших банків. Крім того, об’єднання може виступати в якості гаранта, тобто гарантувати платежі свого клієнта кредитору, а також забезпечувати виконання інших договірних зобов’язань у грошовій формі. Значне поширення синдикованих кредитів пов’язане не тільки з необхідністю створювати синдикати банків для надання великих позик, але й з тим, що за існуючим законодавством розмір кредиту для одного банку обмежений величиною власного капіталу.