Чергування голосних звуків

Українська мова порівняно з російською відзначається якісно й кількісно розвиненою системою історичних чергувань голосних звуків, які збереглися до наших часів. Найбільш важливими з них є такі:

Чергування голосних звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого –закритого складу. При такому чергуванні широкі звуки [о], [е] змінюються на короткий звук [і] у закритій позиції: шко-ла – шкіл, радо-сті – ра-дість, пле-че – пліч, шо-стий – шість, Ки-є-ва – Ки-їв, Хар-ко-ва – Хар-ків. Виняток становлять слова: народ, паровоз, вогонь, принось, приятель, чверть, меч, мед, веселка, слова з повноголосним -оро-, -оло-, ере-, -еле- (город, мороз, подорож, порох, сторож, волос, солод, берег, перед, серед, через, зелень, пелех, шелест та ін.), а також наявні [о], [е] в закритому складі типу творця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапор тощо (докладно про це див. в «Українському правописі» [с. 11]).

2. Чергування голосних звуків [о], [е] з [а] [и], [і]. Подібні чергування відбуваються в коренях дієслів, якщо за коренем іде суфікс -а-. Дієслова з о, е позначають одноразову, закінчену або нерозчленовану дію, дієслова з а, и, і – повторювану, багаторазову дію:

допомогти – допомагати, горіти – гарячий, гонити – ганяти, завмерти – завмирати, стерти – стирати. Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а:

вимовити – вимовляти, простити – прощати, повернути – повертати, замерзнути – замерзати, проводити – проводжати, виношувати, відгороджувати, переконувати, установлювати, заспокоювати.

2. Чергування [о] з [е] після [ж], [ч], [ш], [щ], [дж], [й].

В українській мові після шиплячих та й пишеться о перед твердим приголосним та перед складом з и ( що походить від давньоруського ы: чоло, щока, бджола, чотири, жовтий, знайомий; е пишеться перед м’яким приголосним та складом з е або и (що походить від давньоруського і): вечеря, четверо, джерело, женити.

Але:

- у словах іншомовного походження: чек, жетон, чемпіон, шофер, джем;

- у деяких словах за традицією: щедрий, жердка, червоний, чорнило, дешевий, чекати, чепурний, женоподібний, черпати, кочерга.

Чергування [у] – [в], [і] – [й], [з] – [із] – [зі] – [зо] за законом милозвучності. Вони з’являються, як правило, при вживанні прийменників, сполучників і префіксальному оформленні слів: сказав усе, але сказала все, жила в Одесі, але жив у Києві; Іван і Петро, але Петро й Іван; наш учитель, але наша вчителька; диктант з української мови, заміс із тіста, із шовку, зі зброєю, позичив зо дві сотні (при числівниках два, три), зі (зо) мною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приголосний звук. Наприклад, у прислів’ї Восени і горобець багатий вжито варіант і, а не й, тому що у вимові після слова восени робиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучника і – й не збігаються з єднально-протиставним сполучником та: небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох голосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, корабель, вогонь, павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавґурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки (й, в] не вживаються: Іоланта, іон тощо.