Тема 1.10 «Стандарт-кост» та нормативний облік витрат і калькулювання собівартості продукції

План

1.10.1 Система калькулювання «стандарт-кост», її основні принципи

1.10.2 Визначення нормативної собівартості

1.10.3 Порівняння системи «стандарт-кост» і нормативного обліку витрат

1.10.1 Система калькулювання «стандарт-кост», її основні принципи

Стандарт-кост – самостійний метод калькулювання собівартості, в основі якого лежить облік стандартних витрат.

Стандарт-кост – це заздалегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість. Обліковується лише те, що повинно відбутися, а не те, що відбулося. В основі - чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, зарплати та інших витрат. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.

До початку виробничого процесу нормують витрати за статтями:

1) основні матеріали - виходячи або з рівня цін на момент розробки стандартів, або з визначення середніх цін, що будуть переважати протягом періоду використання норм;

2) оплата праці основних виробничих робітників – найчастіше це середні розцінки, при цьому методі найбільш придатна відрядна форма оплати праці;

3) виробничі накладні витрати (зарплата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання) –подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм;

4) комерційні витрати (на збут).

Норми розглядаються як твердо встановлені ставки, при виникненні відхилень вони не змінюються, відхилення повністю списуються на фінансовий результат.

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного управління виробництвом і витратами. Відхилення від норм аналізуються, що дозволяє адміністрації оперативно усувати недоліки.

Поточний облік змін норм не передбачено, метод не регламентується законом, не має методики встановлення стандартів. Стандарти на промислово-виробничі витрати залежать від продуктивності праці та ефективності використання потужностей.

Стандарти можна класифікувати як базисні, постійні, ідеальні, досягнуті та полегшені, мотивуючі та реальні.

Іноді стандарти встановлюються на короткий період часу і переглядаються в міру необхідності. Порядок зміни стандартів залежить від зміни технології, цін, недоброякісності раніше встановлених стандартів та інших факторів.

Базисна стандартна собівартість – стандарти, які застосовуються протягом тривалого періоду часу незалежно від істотних змін в методах виробництва. На підприємстві з позамовним обліком витрат до початку виробничого процесу заповнюється картка стандартної собівартості по кожному виробу, яка показує кількість витрачених матеріалів, робочої сили і накладних витрат. Стандартна вартість матеріалів складається з двох елементів: кількості матеріалів і ціни. Кількість розробляється інженерами. До картки стандартної собівартості включають неминучі матеріальні витрати – випаровування в хімічній промисловості, стружки металу при його обробці.

Варіанти обліку витрат:

1) по дебету рахунку виробництва витрати оцінюються по стандартній вартості, з кредиту списується готова продукція по стандартній вартості, НЗВ оцінюється також по стандартній вартості;

2) по дебету рахунку виробництва витрати обліковуються за фактичною вартістю, а продукція списується з кредиту за стандартною вартістю, НЗВ – по стандартній вартості з врахуванням відхилень.

Переваги методу:

1. використовується для прийняття рішень;

2) на підставі стандартів можна визначити очікувані витрати, обчислити собівартість для розрахунку ціни, скласти звіт про прибутки; інформація про відхилення використовується для прийняття рішень;

3) менш складна техніка обліку, оскільки картки готують заздалегідь;

4) може використовуватися для оцінки замовлення; реальні та детальні стандарти стимулюють роботу окремих осіб;

5) потрібен менший бухгалтерський штат, тому що в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів.

Недоліки:

1) важко скласти стандарти – зміна цін, інфляція, не на всі витрати можна встановлювати стандарти;

2) якщо багато різних замовлень – за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно, в таких випадках замість стандартів використовують середню вартість.

1.10.2 Визначення нормативної собівартості

В кінці 20-х років на основі стандарт-косту в нашій країні розробили нормативний метод. Завдання нормативного обліку – своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів, оперативний аналіз витрат.

Основні принципи системи:

1) нормування витрат і обов”язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу;

2) систематичне виявлення відхилень витрат від норм;

3) постійний та своєчасний облік змін норм та визначення впливу цих змін на собівартість;

4) попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців;

5) завчасне складання нормативної калькуляції;

6)калькулювання фактичної собівартості виходячи з нормативної собівартості та відхилень;

7) Щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у норми.

Всі відхилення оформлюються документами і аналізуються. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію. Необхідно своєчасно оновлювати нормативи в результаті розвитку і удосконалення виробництва.

Перш за все необхідно розробляти прогресивні, технічно обгрунтовані норми витрат матеріалів, праці і зарплати. Для зарплати – це норми виробітку та розцінки.

Для норм по матеріалам дані беруть зі специфікацій. Основна частка змін норм відноситься до трудових витрат, бо впровадження організаційно-технічних заходів, більш досконалого обладнання призводить до зниження витрат. Необхідно постійно обліковувати відхилення від норм, встановлених на початок місяця (відхилення по ціні, по використанню (розкрою) матеріалів, відхилення якості і т.ін.)

Чинні норми – це обумовлені технологічним процесом норми, за якими здійснюється відпуск сировини й матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхилення можуть бути як економія, так і перевитрати. Сигнальними документами про відхилення є матеріальні вимоги на понадлімітний відпуск матеріалів, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по зарплаті, наряди на роботи, не передбачені технологією. В кінці звітного періоду складають зведену відомість відхилень за причинами і винуватцями. Аналіз відхилень дає можливість вживати заходи щодо ліквідації перевитрат, поширювати економічний досвід.

Фактична собівартість визначається на підставі нормативної. Нормативна калькуляція складається за нормами, які діють в даному звітному періоді, а планова – враховує середньорічні нормативи витрат.

Нормативні калькуляції використовуються для:

• визначення фактичної собівартості шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості за виявлених відхилень;

• виявляти результати діяльності підрозділів;

• оцінювати НЗВ та брак.

Складаються нормативні калькуляції на всі види виробів, послідовно на деталі, вузли, або на виріб в цілому; на деталі та вузли – тільки за статтями основних витрат.

Фактична собівартість = Поточні витрати за встановленими нормами плюс-мінус відхилення від норм та плюс-мінус зміни діючих норм.

Одна із складових калькуляційної роботи – облік незавершеного виробництва (НЗВ). Основне його завдання – перевірка правильності формування собівартості готової продукції.

НЗВ – продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій обробки, а також вироби не укомплектовані, роботи, не прийняті замовником. До складу НЗВ не входять :

• матеріали, оброблення яких не розпочато;

• остаточно забраковані деталі, вироби.

Готова продукція – це продукція, обробка якої повністю закінчена, яка пройшла технічні випробування і прийнята технічним контролем.

Розмір НЗВ залежить від характеру, структури підприємства, тривалості виробничого циклу та обсягу виробництва. На деяких виробництвах воно відсутнє (видобувна), у машинобудівній промисловості, деревообробній – питома вага НЗВ значна.

НЗВ відображається на витратних рахунках бухгалтерського обліку.

Для визначення собівартості НЗВ необхідно знати кількісне вираження НЗВ в деталях, вузлах, виробах і оцінити їх. Залишки НЗВ та готової продукції можуть бути оцінені або за фактичною собівартістю, або за нормативною (плановою) собівартістю. На перше число місяця проводиться інвентаризація НЗВ, результати якої оформлюються актом, який підписують члени комісії та затверджує керівник

1.10.3 Порівняння системи «стандарт-кост» і нормативного обліку витрат

Переваги калькулювання за методом «стандарт-кост» і нормативного калькулювання:

1. можливість поточного оперативного обліку;

2. відокремлений облік змін норм;

3. укрупнення об”єктів обліку;

4. охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

5. можливість рідше здійснювати інвентаризацію НЗВ.

Недолік – значна частина відхилень по матеріалам виявляється в цілому по підрозділу і за звітний період, що призводить до великої кількості неврахованих витрат.

Порівняння нормативного методу та стандарт-косту:

1. обидва методи обліковують витрати в межах норм;

2. обидва пропонують облік повних витрат;

3) за методом стандарт-кост понаднормовані витрати відносять на винних осіб або на фінансовий результат, в нормативному - відхилення списуються на собівартість;

4) при нормативному методі можлива поточна зміна норм;

Контрольні питання

1. Що служить підставою для обчислення фактичної собівартості випущеної продукції при нормативному методі обліку.

2. Як і коли виник метод калькулювання «стандарт-кост»?

3. В чому полягають відмінності вітчизняного нормативного методу калькулювання від системи «стандарт-кост», в чому вони подібні?

4. В результаті чого можуть виникати відхилення від встановлених стандартів.