33. Принципи кредитування.

Кредит – це провідна форма руху позичкового капіталу, що виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

Принципи кредитування – це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.

Основні принципи банківського кредитування: 1. Строковість – повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою; 2. Довершеність – надання позики чужої власності у тимчасове кредитування позичальника і повне повернення вартості основного боргу. 3. Платність – за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму у вигляді процентів. 4. Цільовий характер – вкладення позичених коштів у конкретно вказані господарчі процеси. 5. Забезпеченість - відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою. 6. Диференційований підхід – практично, індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого позичальника.

На основі дотримання принципів кредитування виник особливий кредитний механізм, який включає також кредитне планування і управління кредитом, умови і методи кредитування, способи їх кількісного регулювання. Реалізація норм кредитного процесу здійснюється на основі наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод за тимчасово позичену чужу власність, чіткого виконання взятих зобов’язань, економічної відособленості суб’єктів кредитних відносин як власників, що володіють юридичною самостійністю і функціонують на основі комерційного розрахунку, спів падіння економічних інтересів кредиторів і позичальників.

34. Теорії кредиту.

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з´явилося лише наприкінці XVIII ст. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

• об´єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;

• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

• кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.

За уявленнями А.Сміта, об´єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому.

Отже, прихильники натуралістичної форми теорії кредиту активно сприяли вдосконаленню теорії і практики кредиту. Водночас, цей підхід мав багато суттєвих недоліків. Зокрема:

• не до кінця було з´ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

• нагромадження позичкового капіталу помилково розглядалося як відображення реального капіталу;

• визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не зрозуміли його зворотний вплив на сферу виробництва, не з´ясували оборот реального капіталу;

• одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило з´ясувати їх активного впливу на процес відтворення;

• помилковим було тлумачення суті процента, який виводився з норми прибутку, та ігнорування залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал, його пропозиції та відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон´юнктури.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729).

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися, ідеї Дж.Ло далі розвивали Г.Маклеод, Й.Шумкетер, А.Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г.Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал.

Аналіз цих та інших концепцій послідовників капіталотворчої теорії слід сприймати критично. Зокрема:

• помилковим було ототожнення Г.Маклеодом категорій кредиту, грошей і капіталу, кредиту і грошей - з багатством;

• розміри банківського кредиту визначаються умовами суспільного відтворення, а не обсягами позичкових операцій банків, як це твердили прихильники капіталотворчої теорії. Помилковість концепцій капіталотворчої теорії підтвердила й Велика криза 1929-1933 pp.

Водночас капіталотворча теорія мала і свої позитивні сторони, її положення:

• стимулювали розвиток теорії кредиту та застосування напрацьованих ідей у практиці;

• Дж.Кейнс та його послідовники ідеї капіталотворчої теорії застосували для обґрунтування принципів кредитного регулювання економіки, ліквідації кризи і безробіття за допомогою втручання в економічні процеси емісійного банку й уряду. Посиленням кредитної експансії вони прагнули збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу;

• в кінцевому рахунку за допомогою зниження норми позичкового процента можна відповідно розширити інвестиції, стимулювати зростання виробництва і споживацького попиту, а відтак - зменшити безробіття.

Завершальним у вивченні проблеми загальної теорії кредиту є з´ясування економічної суті, місця і ролі в товарно-грошових відносинах різноманітних кредитних знарядь.