43. Вибори президента 1994 р . Нормативно-правове регулювання , виборча кампанія

Другі Вибори Президента України відбулись у 1994 році. Були призначені достроково. Використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги теж була потрібна абсолютна більшість; у разі її відсутності (що було цілком можливо, завдяки голосам проти обох) виборча кампанія мала б починатися з початку, але такої проблеми не виникло.

аконодавче регулювання президентських виборів зазнало багатьох змін. Перший закон про вибори президента України було прийнято 5 липня 1991 року. У 1994 році закон було викладено в новій редакції від 24 лютого 1994 року, яку в свою чергу скасував Закон України «Про вибори президента України»

Політична ситуація в Україні 1994 року з проголошенням незалежності була складною. На вимогу страйкарів - шахтарів Донбасу Верховна Рада 17 червня 1993 року прийняла постанову про Всеукраїнський референдум. Однак він не відбувся через цілу низку обставин: лишалися не сформульованими запитання, які мали виноситися на референдум; президентська адміністрація відмовила надати потрібні кошти, оскільки в Конституції УРСР не передбачалося проведення референдумів за рішенням парламенту; вересневий термін референдуму збігся з парламентськими канікулами. Тому Верховна Рада України скасувала свою попередню постанову і призначила дострокові президентські вибори (без референдуму) на 26 червня 1994 року. Вони були чи не єдиною формою зворотного зв'язку мiж суспiльством та владою. У виборчих перегонах 1994 року вирішили позмагатися 7 кандидатів на пост Президента України, які й узяли участь у першому турі виборів. Це - Леонід Кучма, Леонід Кравчук, Валерій Бабич, Іван Плющ, Петро Таланчук, Володимир Лановий. Олександр Мороз ішов на вибори від Соціалістичної партії. Важливо зазначити, що Володимир Лановий, хоч і йшов, як незалежний кандидат, та все ж мав підтримку Народного Руху України. У другому турі виборів брали участь лише два кандидати - чинний Президент України Леонiд Кравчук та Прем'єр-міністр Леонід Кучма. Усi правi партiї й рухи одностайно пiдтримали Леоніда Кравчука, з яким мали досвід домовлятися, та активно агітували проти "промосковського" Кучми, залякуючи електорат усілякими бiдами та негараздами, що зваляться на незалежну Україну в разi обрання його Президентом. Все ж вирiшальну роль у виборах відiграли не пiдтримка партiй чи передвиборчi програми, а iмiдж кандидатів, що складався протягом тривалого перiоду. Леонiд Кучма на той час мав iмiдж прихильника реформ i одночасно тiсних зв'язкiв із Росiєю та СНД. Полiтична лiнiя Леоніда Кучми декларувалася як зміщення центру тяжiння з питань iдеологiчних на економiчнi, чим вiдрiзнялася вiд полiтики Леоніда Кравчука. Перемогу у другому турі, що відбувся 10 липня того ж року отримав Леонід Кучма з перевагою 52% проти 45%. Новообраного Президента України Леоніда Кучму з перемогою привітав екс-Президент України Леонід Кравчук під час церемонії на честь обрання на посаду Президента України 19 липня 1994 року.

45. Вибори 2004 року: учасники та перебіг кампанії, нові політичні технології, позиція суспільства, ,,помаранчева революція”.Згідно з діючим на той час Законом ,,Про вибори Президента України”, вибори відбувалися за системою абсолютної більшості: для перемоги слід було набрати абсолютну більшість голосів від числа тих, хто взяв участь у голосуванні.

Передвиборча кампанія Для участі в президентській кампанії зареєстровано 26 кандидатів.

Технічні кандидати Така величезна кількість кандидатів, переважна більшість з яких фактично не мали шансів на перемогу, призвела до появи поняття ,,технічний кандидат”. Роль ,,технічних кандидатів” широко обговорювалась у ЗМІ. Основною метою ,,технічного кандидата” було використання ефіру та квот у виборчих комісіях на користь іншого кандидата або відбирання голосів у начебто спорідненого з ним за поглядами кандидата.

Передвиборчі ,,технології”.

Під час передвиборчої кампанії один з основних претендентів на посаду президента, опозиційний кандидат Віктор Ющенко, неодноразово заявляв про факти стеження за ним та замаху на його життя. 10 вересня 2004 року, після кількаденного перебування під спостереженням українських лікарів, Віктор Ющенко у важкому стані був госпіталізований Віденською клінікою ,,Рудольфінерхауз”. Після його повернення в Україну, виходячи зі стану його здоров'я та ушкоджень організму, було висунуто версію про отруєння. 21 вересня Генеральна прокуратура України, за заявою керівника виборчого штабу Віктора Ющенко Олександра Зінченка, порушила кримінальну справу за статтею 112 Кримінального кодексу (замах на життя державного або громадського діяча) для ,,повного й об'єктивного розслідування” обставин отруєння кандидата у Президенти. Потім кримінальна справа була передана для розслідування в СБУ, після чого знов була повернута в Генпрокуратуру. 25 жовтня 2004 року, перед першим туром голосування, прокуратура обнародувала висновки комісії українських експертів, які констатували, що погіршення стану здоров'я Ющенка було обумовлене ,,активізацією латентної вірусної герпетичної інфекції”, і кримінальна справа була припинена.

10 листопада 2004 — Центрвиборчком оголосив остаточні результати виборів:

Віктор Ющенко набрав 11 125 395 голосів, (39,87 %).

Віктор Янукович набрав 10 969 579 голосів, (39,32 %).

Олександр Мороз набрав 5,81 %

Петро Симоненко — 4,97 %.

Цей день був останнім терміном, передбаченим законодавством для оголошення остаточних результатів виборів. Існує думка, що ЦВК спеціально зволікала, намагаючися якимось чином знівелювати той успішний для опозиції факт, що Ющенко опинився на першому місці.

Другий тур 21 листопада 2004

24 листопада — ЦВК оголосив результати виборів: Віктор Ющенко — 46,69 % голосів; Віктор Янукович — 49,42 % голосів. Значна частина народу України, уряди Канади, США та багатьох країн Європи не визнали ці результати. Натомість керівництво Росії заявило про своє визнання таких результатів.

11 грудня австрійська клініка ,,Рудольфінерхауз”, куди лідер української опозиції Віктор Ющенко був госпіталізований, офіційно заявила, що політик був отруєний діоксинами. Держдепартамент Сполучених Штатів зробив заяву, в якій висловив серйозну стурбованість у зв'язку з інформацією про те, що версія про отруєння Віктора Ющенка знайшла лікарське підтвердження.11 грудня 2004 року Генеральна прокуратура України скасувала власну постанову про закриття кримінальної справи у зв'язку з отруєнням лідера української опозиції Віктора Ющенка.

Переголосування другого туру 26 грудня 2004

3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав результати другого туру недійсними, у зв'язку з численними системними порушеннями на користь Віктора Януковича. Суд вирішив призначити переголосування другого туру на 26 грудня 2004 року. Під час цього переголосування більшість голосів, за висновками ЦВК (склад якої було змінено), отримав Віктор Ющенко. Передвиборчий штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, ініціював новий судовий позов. 20 січня 2005 року Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата у Президенти Віктора Януковича, за відсутністю доказів, і розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента. У той же день ЦВК офіційно оприлюднила у пресі результати переголосування: Віктор Ющенко — 51,99 % голосів; Віктор Янукович — 44,20 % голосів.

Помаранчева революція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті ,,Помаранчевої революції”, і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу ,,кольорових” революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення ,,кольорових” революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування ,,революційного досвіду”, почали певні контрзаходи для недопущення цього.