2. Суть та види доходів населення

Існує чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення.

Доходи населення – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх потреб.

Формування доходів населення можна виразити такою формулою:

Д = Д_т + Д_п +Д_м,

де Д – доходи населення;

Д_т - дохід від трудової діяльності;

Д_п – дохід від підприємницької діяльності;

Д_м – дохід від власності (рента, дивіденди, проценти).

Доходи за характером надходжень поділяються на економічні й соціальні.

Економічними доходами є такі доходи, які отримують на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелектуальну власність.

Ці доходи виступають як економічна форма реалізації права власності на капітал для своїх власників.

Рис. 13.1. Матеріальна основа і форми економічних доходів населення

Соціальними доходами називаються такі, які надходять від держави через суспільні фонди споживання незалежно від тру­дового внеску або участі у підприємницькій діяльності.

Формами таких до­ходів можуть бути: компенсації безробітним, виплати по соціальному стра­хуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

За способом привласнення всі доходи в країнах із ринковою економікою прийнято поділяти на дві групи: трудові – одержані від участі в праці та під­приємницькій діяльності та нетрудові – які не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, виграші, аліменти, спадщина і т.д.).

Розрізняють різні види доходів, зокрема: грошові, натуральні, сукупні.

Грошові доходи – це доходи, які населення отримує у формі грошей. Сюди відносяться: заробітна плата, підприємницькі доходи, грошові випла­ти із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надходження на цінні папери, проценти за депозитами тощо.

Натуральні доходи – це доходи від особистих господарств, які йдуть безпосередньо на споживання їх власників, а також натуральні виплати із суспільних фондів споживання.

Сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує, в грошовій і на­туральній формах, а також у вигляді пільг із суспільних фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров’я, пільгове або безплатне утримання ді­тей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Доходи поділяються також на номінальні та реальні.

Номінальні – вся су­ма доходів у грошовій формі, одержаних із різних джерел.

Реальні – це кіль­кість матеріальних і духовних благ та послуг, які реально можна придбати на отримані грошові доходи.

3. Джерела формування сімейних доходів, їх структура та використання

Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого споживання є форму­вання сімейних доходів членів суспільства.

Сім’я являє собою групу осіб, які пов’язані родинними стосунками і спільно ведуть господарство для за­безпечення сімейного споживання. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратами сім’ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60 – 80 % загальних джерел дохо­дів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допо­мога, дотації) та від особистого підсобного господарства.

Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів:

— розмір грошових доходів членів сім’ї;

— наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ;

— рівень цін на споживчі економічні блага;

— обсяг податків;

— наявність чи відсутність безробітних у сім’ї;

— ступінь соціальної захищеності;

— тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі;

— наявність чи відсутність доходів від власності, що функціо­нує незалежно від власника;

— наявність та число утриманців тощо.

Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої на ос­нові родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціаль­них, економічних та духовних потреб сім’ї.

Є різні джерела формування сімейних доходів:

1. Власність на ресурси, які не мають відособленого від власника існування: заробітна пла­та, доходи від особистого підсобного господарства, від індивіду­альної та кооперативної трудової діяльності, нормальний при­буток підприємця, гонорари.

2. Власність на ресурси, що мають відокремлене від їх влас­ника існування: процент, рента, орендна плата, прибуток, дивіденди тощо.

3. Державні трансфертні виплати: пенсії, допомоги, без­платні послуги в галузі освіти та охорони здоров’я, пільги тощо.

4. Інші джерела: спадщина, дарування, виграші і т. ін.

Про рівень життя населення свідчить не тільки рівень сімей­них доходів, а й напрямки їх використання, до яких належать:

1. Придбання економічних благ довгострокового користуван­ня (квартир, меблів, електропобутової техніки, затрати на осві­ту тощо).

2. Придбання економічних благ поточного споживання (одяг, їжа, оплата комунальних послуг, охорона здоров’я та інше).

3. Сплата податків та обов’язкових неподаткових платежів.

4. Придбання цінних паперів, нерухомості та іншого майна з метою збереження цінності заощаджень або ж з метою отримання додаткових доходів на заощаджені кошти.

5. Інші витрати.

Структу­ра витрат сім’ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим прожит­кового мінімуму, який має дві форми прояву: фізіологічний та соціальний.

Фізіологічний мінімум враховує витрати на задоволення найосновніших фізіологічних та фізичних потреб, включаю­чи витрати на оплату основних послуг (комунальних, транспорт­них і т. ін.) – придбання одягу, взуття та інших непродовольчих товарів з розрахунку, що на фізіоло­гічний мінімум сім'я живе короткий час.

Соціальний мінімум, крім фізіологічного, включає також затрати на задоволення мінімальних духовних і соціальних по­треб, які суспільство визначає як такі, що забезпечу­ють прийнятний для суспільства рівень життя.

Чим бідніша країна, тим більша частка сімей, що прожива­ють у межах фізіологічного мінімуму.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики держави.