19. Правове регулювання і порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоуправлінн

1. Депутати сільських, селищних, міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим. 2. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища. 3. Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм 4. Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті. 5. Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району. 6. Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної області, міст Києва та Севастополя згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.7. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автономної Республіки Крим. 8. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм 9. Участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Основні засади місцевих виборів 1. Депутати сільських, селищних, міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим. 2. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища. 3. Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм4. Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті. 5. Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району. 6. Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної області, міст Києва та Севастополя згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм 7. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автономної Республіки Крим. 8. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

1. Виборчий процес здійснюється на засадах: 1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; 2) політичного плюралізму та багатопартійності; 3) публічності і відкритості виборчого процесу; 4) рівності суб'єктів виборчого процесу перед законом; боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій. 2. Початок виборчого процесу оголошує відповідна виборча комісія у строки та в порядку, визначені Конституцією України та цим Законом. 3. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання списків виборців; 2) формування виборчих комісій; 3) утворення територіальних виборчих округів; 4) утворення виборчих дільниць; 5) висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування (повторне голосування); 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів. 4. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів. Стаття 12. Суб'єкти виборчого процесу Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборці; 2) виборчі комісії, сформовані відповідно до цього Закону, Закону України "Про Центральну виборчу комісію таінших законів України; 3) кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови; 4) місцеві організації партій (блоки), які висунули кандидатів у депутати або кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.

6) офіційні спостерігачі від місцевих організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів.

20. Вибори президента України: правова регламентація і загальна характеристика . Характеристика виборчого процесу на посаду Президента України.Організацію і проведення виборів Президента України здійснюють: Центральна Виборча комісія, окружні та дільничні виборчі комісії.Центральна виборча комісія, яка забезпечує організацію підготовки і проведення виборів, є постійно діючим державним органом. До її складу входить 15 осіб. Голова комісії, його заступник, секретар комісії, а також не менш третини інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.Окружна виборча комісія утворюється не пізніше як за 95 днів до дня проведення виборів, кількісний склад якої визначається органом, який утворює комісію у межах 11-30 осіб.Дільничні виборчі комісії утворюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів, або виконавчими комітетами у складі голови, його заступника, секретаря і 5-11 членів комісії не пізніше ніж за 45 днів до проведення виборів.Однією з найважливіших стадій виборчого процесу по виборах Президента України є висування і реєстрація кандидатів у Президенти.Партії (виборчі блоки), які нараховують не менше 1000 членів, мають право висувати кандидата після їх реєстрації Центральною виборчою комісією як таких, що беруть участь у виборах Президента.Висування кандидатів у Президенти України починається за 90 днів і закінчується за 60 днів до дня виборів. Претендент висувається партією на з’їзді, конференції, загальних зборах чи іншому зібранні, що є найвищим статутним керівним органом партії.Збори виборців мають право в строки, передбачені законом, висувати кандидата у Президенти України, якщо в них беруть участь не менше 300 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитись за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях.Центральна виборча комісія (ЦВК) приймає рішення про реєстрацію претендента у тижневий термін з дня подання заяви про реєстрацію претендента уповноваженою особою партії (виборчого блоку) або з дня надходження протоколу окружної виборчої комісії та видає уповноваженній особі партії, ініціативної групи виборців довідку про реєстрацію претендента і всановлений зразок підписного листа для збирання підписів виборців на підтримку претендента.Претендент може бути зареєстрований як кандидат у Президенти, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менше 100 тисяч громадян України, що мають право голосу, в тому числі не менше 1500 громадян у кожному із 2\3 загальної кількості виборчих округів.Реєстрація претендентів як кандидатів у Президенти України здійснюється ЦВК не пізніше як на п’ятий день після подання всіх необхідних для реєстрації документів.Особа, яка отримала посвідчення про реєстрацію її як кандидата має право здійснювати передвиборну агітацію, форми і методи ведення якої визначаються законом. Кандидатам у Президенти надається також право безплатного користування засобами масової інформації – їм надається рівноцінний і однаковий за обсягом час мовлення на загальнодержавному рівні і в межах окремого виборчого округу.Конкретний обсяг і час радіо- і телепередач, визначенихдля передвиборноїагітації, назхагальнодержавному рівні встановлюється ЦВК, у виборчих округах – окружними виборчими комітетами за погодженням з керівниками відповідних ЗМІ.Кандидати у Президенти України мають право на безплатне виготовлення тексту своєї передвиборної програми оьсягом не більше двох сторінок машинописногол тексту в однаковому поліграфічному виконанні в друкованих ЗМІ, засновниками яких є органи державної влади. Кошти на агітацію в інших друкованих ЗМІ та недержавних ЗМІ обмежуються лише розмірами особистих виборчих фондів кандидатів.Кожний кандидат у Президенти України може мати особистий виборчий фонд, який не має перевищувати 10000 мінімальних заробітних плат.Час і місце, організація і порядок голосування, умови проведення дострокового голосування та підрахунок голосів на виборчій дільниці по виборах Президента визначається відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів України”.Результати виборів Президента встановлює ЦВК на підставі протоколів окружних виборчих комісій не пізніше тижневого терміну після виборів.Вибори Президента вважаються такими, що відбулися, якщо в них взяло участь більше половини виборців. Вибори визнаються такими, що не відбулися, якщо у виборах взяли участь 50 і менше відсотків виборців, внесених до списків виборців, а також у зв’язку з вибуття м всіх зареєстрованих кандидатів у Президенти.Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.Вибори Президента можуть бути визнані недійсними, якщо в ході виборів або при підрахунку голосів мали місце порушення, які суттєво вплинули на підсумки голосуванняПовідомлення про результати виборів Президента публікуються ЦВК не пізніше як через три дні з моменту підписання протоколу про результати виборів.Новообраний Президент вступає на свій пост у визначений Конституцією термін: не пізніше як через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

21.Вибори народних депутатів України: правова регламентація та загальна характеристика. Народні депутати України (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад Верховної Ради України становить 450 депутатів. Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі (далі - загальнодержавний округ) за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від політичних партій (далі - партії); 2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні округи). Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборець; 2) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону;3) партія, що висунула кандидата у депутати; 4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом; 5) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом. Підготовка і проведення виборів депутатів регулюються Конституцією України ,законами України "Про Центральну виборчу комісію" ,"Про Державний реєстр виборців" ,цим та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України .Повторні вибори депутата призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі такими, що не відбулися, або якщо особа після її обрання не набула депутатського мандата в порядку, встановленому цим Законом. Проміжні вибори депутата призначаються Центральною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України. Виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинається за дев'яносто днів до дня голосування. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніш як за дев'яносто один день до дня голосування. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, виданого відповідно до Конституції України . Виборчий процес позачергових виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування Указу Президента України, зазначеного у частині третій цієї статті. Повторні вибори в одномандатному окрузі призначаються не пізніш як через тридцять днів від дня визнання виборів такими, що не відбулися, або прийняття Центральною виборчою комісією рішення про визнання обраної особи такою, що не набула депутатського мандата. Повторні вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Виборчий процес повторних виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування рішення Центральної виборчої комісії про їх призначення. Рішення про призначення проміжних виборів депутата в одномандатному окрузі приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як у тридцятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому окрузі. Проміжні вибори відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Виборчий процес проміжних виборів депутатів починається з дня, наступного після дня опублікування рішення Центральної виборчої комісії про їх призначення. . Протягом п'ятого року повноважень Верховної Ради України поточного скликання проміжні та повторні вибори не проводяться.

22. Місцеві вибори: правова регламентація та загальна характеристика. Організація і порядок проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (далі – місцеві вибори) регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства. Стаття 2. Основні засади місцевих виборів 1. Місцеві вибори є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України та цим Законом загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. 2. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища. 3. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою: 1) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті; 2) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі – одномандатні мажоритарні виборчі округи), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті. 4. Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм. 5. Участь громадян України у місцевих виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах. Стаття 12. Суб’єкти виборчого процесу 1. Суб’єктами виборчого процесу є: 1) виборці; 2) Центральна виборча комісія, виборчі комісії, сформовані (утворені) відповідно до цього Закону, Закону України «Про Центральну виборчу комісію» та інших законів України; 3) кандидати в депутати, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови; 4) місцеві організації партій, які висунули кандидатів у депутати у багатомандатному виборчому окрузі, або одномандатному виборчому окрузі, або одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, або кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; 5) офіційні спостерігачі від місцевих організацій партій, які висунули кандидатів у депутати у багатомандатному виборчому окрузі, від кандидатів у депутати в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, від кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.Стаття 14. Види місцевих виборів та порядок їх призначення 1. Місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними або першими, що проводяться у разі формування нових місцевих рад (далі – перші місцеві вибори). 2. Чергові вибори депутатів, сільських, селищних, міських голів проводяться одночасно на всій території України, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України. Чергові вибори депутатів обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться у зв’язку із закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень депутатів відповідних рад, сільських, селищних, міських голів. Чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться у зв’язку із закінченням визначеного Конституцією Автономної Республіки Крим строку повноважень депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Рішення про проведення чергових виборів депутатів обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів приймається Верховною Радою України. Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України. 3. Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови, а також в інших випадках, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». 4. Повторні вибори депутатів (депутата) у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі призначаються відповідною територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання відповідних виборів у цьому виборчому окрузі такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у відповідному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі. Повторні вибори сільського, селищного, міського голови призначаються відповідною територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання відповідних виборів такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від посади відповідно сільського, селищного, міського голови. 5. Проміжні вибори депутата призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі. 6. Перші місцеві вибори призначаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською радою, якщо інше не передбачено законом. Стаття 15. Строки призначення місцевих виборів та оголошення виборчого процесу 1. Чергові, позачергові місцеві вибори призначаються не пізніше ніж за шістдесят днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня чергових, позачергових місцевих виборів. 2. Повторні місцеві вибори призначаються на останню неділю шістдесятиденного строку з дня прийняття рішення про їх призначення, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня повторних місцевих виборів. Рішення про призначення повторних виборів депутатів (депутата) у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня прийняття рішення про визнання відповідних виборів у цьому виборчому окрузі такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у відповідному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі. Рішення про призначення повторних виборів сільського, селищного, міського голови приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня прийняття рішення про визнання відповідних виборів такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від посади відповідно сільського, селищного, міського голови. 3. Проміжні вибори депутата призначаються на останню неділю шістдесятиденного строку з дня прийняття рішення про їх призначення, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня повторних місцевих виборів. Рішення про призначення проміжних виборів депутата приймається територіальною виборчою комісією не пізніш як у десятиденний строк з дня дострокового припинення повноважень депутата, обраного у відповідному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі. 4. Перші місцеві вибори призначаються не пізніше ніж за шістдесят днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня перших місцевих виборів. 5. Місцеві вибори призначаються на неділю. 6. Орган, який відповідно до статті 14 цього Закону прийняв рішення про призначення позачергових, повторних, проміжних чи перших місцевих виборів, не пізніш як на третій день з дня його прийняття публікує рішення у друкованих засобах масової інформації або, у разі неможливості, оприлюднює в інший визначений ним спосіб, а також доводить зазначене рішення до відома Центральної виборчої комісії в цей же строк. 7. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу чергових, перших місцевих виборів, а територіальна виборча комісія – про початок виборчого процесу позачергових, повторних, проміжних місцевих виборів на своєму засіданні, про що зазначається у протоколі засідання комісії. Офіційним оголошенням є оголошення головуючим на засіданні виборчої комісії про початок виборчого процесу відповідного виду місцевих виборів. Витяг із протоколу засідання відповідної виборчої комісії про оголошення початку виборчого процесу відповідного виду місцевих виборів оприлюднюється наступного дня після дня оголошення відповідно в загальних або місцевих засобах масової інформації або в інший визначений нею спосіб. Оголошення про початок виборчого процесу здійснюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за п’ять днів до дня початку виборчого процесу місцевих виборів, а територіальною виборчою комісією – протягом п’яти днів з дня прийняття рішення про призначення позачергових місцевих виборів, а у разі призначення територіальною виборчою комісією повторних чи проміжних місцевих виборів – одночасно з прийняттям нею такого рішення. 8. У разі невиконання територіальною виборчою комісією вимог цього Закону (бездіяльність виборчої комісії) щодо призначення повторних чи проміжних місцевих виборів такі вибори призначаються Центральною виборчою комісією у п’ятиденний строк з дня вчинення бездіяльності відповідною територіальною виборчою комісією. В такому випадку про початок виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія. 9. Усі строки, визначені у цьому Законі, обчислюються календарними днями, годинами. 10. Першим днем строку, який відповідно до цього Закону має початися у зв’язку з настанням певної події, є день, наступний за днем настання такої події. 11. Останнім днем строку, який відповідно до цього Закону має закінчитися у зв’язку з настанням певної події, є день, що передує дню такої події. 12. Днем вчинення бездіяльності вважається останній день строку, в який мала бути вчинена дія, передбачена цим чи іншими законами України.

23. Відповідальність за порушення виборчого законодавства. Особи, винні у порушенні законодавства про вибори президента України, народних депутатів України, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, притягаються до кримінальної, адміністративної або іншої юридичної відповідальності у порядку, визначеному законом.Так, порушенням виборчого законодавства, зокрема, можна вважати:перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу чи іншим способом вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним;використання свого посадового або службового становища з метою бути обраним;порушення порядку ведення державного реєстру виборців і порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців та виборчих комісій, фальсифікація таких відомостей;несвоєчасне складання попередніх списків виборців чи уточнення відомостей, що повинні містити ці списки;порушення права громадянина на ознайомлення з попереднім списком виборців, з відомостями державного реєстру виборців;поширення явно неправдивих відомостей про кандидатів або здійснення інших дій, що принижують честь і гідність кандидатів; перешкоджання веденню передвиборної агітації чи порушення встановлених правил ведення передвиборної агітації; порушення встановленого законом порядку фінансування виборчого процесу;перешкоджання або втручання в роботу виборчих комісій або в діяльність членів виборчих комісій, пов’язану з виконанням ними своїх повноважень; перешкоджання голосуванню на виборчих дільницях;порушення таємниці голосування;примус виборців голосувати всупереч їх волевиявленню;порушення вимог закону під час видачі виборчих бюлетенів: видача громадянам виборчих бюлетенів з метою надання їм можливості проголосувати за інших осіб чи проголосувати більше ніж один раз в ході голосування, видача виборчих бюлетенів громадянам, які не включені до списку виборців на виборчій дільниці, або видача громадянам заповнених виборчих бюлетенів;передача іншим особам незаповнених виборчих бюлетенів, крім випадків, передбачених законом;фальсифікація виборчих документів та фальсифікація підсумків голосування.Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення виборчого законодавства.

24. Історія становлення гражданського суспільства. Формування і розвиток теорії гражданського суспільства. Громадянське суспільство досліджується в різних аспектах: в контексті розвитку демократії, через розширення прав та свобод людини, як спосіб міжнаціональної співпраці, як партійна система суспільства, як система громадських організацій, профспілок, в контексті взаємодії з державою. Зародження і розвиток теорій громадянського суспільства має тривалу історію. Цей процес на етапі свого формування й сьогодні. Окремі елементи громадянського суспільства існували ще в Стародавній Греції та Римі. У працях авторів доби Просвітництва й Нового часу термін набрав іншого значення: мережа громадських об’єднань за інтересами, паралельно до державних структур. Нове мислення відбивало нову економічну реальність – розквіт приватної власності, ринку й буржуазії [4]. Теоретичним підґрунтям всіх тогочасних концепцій громадянського суспільства були певні філософсько-історичні і соціально-філософські принципи. Такими найперше визнають концепцію природного права і, похідну від неї, доктрину суспільного договору. Стає типовою точка зору, що громадянське суспільство – це певний тип держави, який виникає внаслідок суспільного договору для захисту природних прав і свобод особистості. Розбіжності в поглядах мислителів починаються найчастіше на рівні оцінок тієї чи іншої конкретної держави [5]. Переломним рубежем становлення у країнах Західної Європи правової держави і громадянського суспільства була Велика Французька революція XVIII ст., а в політико-правовому відношенні – прийнята під час її здійснення „Декларація прав людини і громадянина” (1789 р.), яка проголошувала недоторканість природних прав людини і громадянина та була своєрідним маніфестом правової держави, громадянського суспільства.Ідеологи європейських буржуазних революцій, виходячи з гуманістичних традицій епохи Відродження, намагалися знайти дієві засоби забезпечення „природних прав” людини, соціальні й політичні інституції, спроможні захистити людську особистість, забезпечити їй можливість задовольняти щоденні життєві потреби та вільну самореалізацію [7]. Розвиток теорії громадянського суспільства у тісному взаємозв’язку з концепціями свободи і прав людини відбувався у XVIII ст. переважно в Англії. Іншою країною, в якій свобода усвідомлювалася як первинна потреба людини і суспільства, була Франція, де концепція свободи була під впливом раціоналістичної парадигми. Практична боротьба за свободи в Англії призвела не лише до створення трактатів і політичних заяв, але й до усталених соціальних традицій, що носили морально-етичні виміри. Тому велика кількість англійських і шотландських теоретиків, певною мірою, визнавали роль і значення громадських традицій і звичаєвості в усьому, що стосувалося поширення свободи і досягнення соціальної стійкості. Значний внесок у розвиток теорії громадянського суспільства зробили такі мислителі, як Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та Дж. Локк. Проблема соціального буття людини, людського суспільства й держави – одна з центральних у філософії Т. Гоббса. Значний вплив на формування його політичних поглядів справили досвід громадянської війни в Англії, пошуки виходу з тієї кризи, яку переживало англійське суспільство. Дж. Локк cвоєю метою поставив проведення критичної перевірки пізнання. Мислитель починає з критики пізнання й аналізу мови. Проте інтерес до „засобів” не заважає йому займатися і конкретними проблемами. Його працю „Два трактати про правління” називають Біблією лібералізму. Для Гегеля громадянське суспільство постає не як суспільство винятково приватного інтересу, що протистоїть, протидіє загальному, а як стан суспільних зв’язків, підґрунтям якого є взаємодія і взаєморозвиток індивідуального, приватного й загального, спільного. Гегель визнає, що „у громадянському суспільстві кожен для себе – ціль, усі інші для нього – ніщо” .На думку Дж. Коена і Е.Арато, громадянське суспільство – це „сфера соціальної взаємодії між економікою та державою, що складається передусім з інтимної сфери (особливо сім’ї), сфери об’єднань (особливо добровільних об’єднань), суспільних рухів і форм публічної комунікації”[1]. Г.Щедрова вважає, що громадянське суспільство – це таке суспільство, в якому головною діючою особою є людина зі своєю системою потреб та інтересів, з відповідною системою цінностей [8, с. 15]. Відома українська дослідниця А. Колодій виділяє три „класичні” трактування громадянського суспільства, які створюються в рамках: локкіанського підходу, згідно з яким основою громадянського суспільства є протиставлення природного і громадянського; гегелівського підходу, відповідно до якого це правова держава та принцип індивідуалізму; токвілівського підходу, який на перше місце висуває асоціативну діяльність [3, с. 30]. Інший дослідник – С. Рябов пропонує виділяти етапи у вивченні громадянського суспільства. Перший етап, коли в основу вивчення було покладено опозиційну пару „природне – громадянське” (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо). Другий етап, коли її змінила пара „громадянське – державне” (Г. Гегель, Ш. Токвіль) [6, с. 76]. Таким чином, громадянське суспільство виступає як сфера реалізації еко¬номічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших інтересів громадян, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави.

25. Поняття гражданського суспільства. Структура і принципи самоорганізації суспільства. Громадянське суспільство – це сукупність вільних індивідів, недержавних об’єднань громадян і сфера відносин між ними, не залежна від держави. Воно включає такі компонентів.1) Вільні, рівноправні самостійні індивіди. Основною фігурою громадянського суспільства є людина як особистість та її приватні інтереси та потреби, вільна реалізація яких проходить поза державним контролем. Членами громадянського суспільства є трудівники й одночасно власники, які мають відчуття особистої гідності, готові узяти на себе ризик ведення справи, відповідальність за себе та благополуччя своєї сім’ї. 2) недержавні обєднання індивідів. Потреби особи виражаються та здійснюються через такі компоненти громадянського суспільства, як сімя, церква, профспілки, партії, елітарні групи, клуби виборців, культурні обєднання. З одного боку кожен у громадянському суспільстві має змогу задовольнити одвічний потяг людини до спілкування – за віковими, інтелектуальними, економічними, релігійними, спортивними, політичними інтересами. З іншого боку, економічна і соціальна сфера життєдіяльності людини знаходять себе саме завдяки функціонуванню громадянського суспільства. Важливе місце в структурі громадянського суспільства займає третій сектор – сукупність некомерційних організацій, що не ставлять перед собою цілей отримання прибутку (перші два сектори це сукупність державних інститутів і підприємницьких структур). Одержаний унаслідок діяльності таких організацій дохід не розподіляється між їх учасниками,а йде на реалізацію цілей організації.3) суспільні відносини між індивідами та їх обєднаннями, що розвиваються на основі рівності та самоврядування. Відносини в середовищі громадянського суспільства надзвичайно різноманітні : господарські, економічні, сімейно-споріднені, етнічні, релігійні, правові, політичні. Характерно, що тут переважають не вертикальні (за підлеглістю), а горизонтальні зв’язки.Аналіз літературних і нормативних джерел дає можливість виділити такі принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають з Конституції України або прямо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і Його ознаками:- свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції України);- розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21, 22 Конституції України);- ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);- реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства (ст. 24 Конституції України);- постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);- плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої, підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою (ст, 41 Конституції України);- існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних (ст. 48 Конституції України);- плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);- офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України);- існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення;- активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність яких врегульована статтями 36-40 Конституції України);- розвиток ринкових відносин, у яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції України);- визнання і гарантування ідей верховенства права, що відображається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людину трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина;- підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тону, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

26.Взаємовідносини держави і громадянського суспільства. Особистість і громадянське суспільство. Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави є визначальним у забезпеченні демократичного розвитку країни. З одного боку, відстоюючи матеріальну та духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам демократизації держави, набуття нею ознак держави правової. З іншого боку, громадянське суспільство саме залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства та тиранії. Тому зворотний зв'язок у стосунках громадянського суспільства і держави повинен обов'язково діяти.Рівновага між громадянським суспільством і державою є найважливішим фактором стабільного демократичного розвитку, а її порушення веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості і політичного безсилля народу.Переходячи до розгляду співвідношення громадянського суспільства та правової держави слід, треба відмітити, що без правової держави немає громадянського суспільства і без громадянського суспільства немає правової держави. Правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Основним законом країни, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства. Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.У громадянському суспільстві особистість розглядається як загальновизнана цінність. Вона (особистість) характеризується набором цінностей, які передаються від покоління до покоління через суспільну свідомість і підсвідомість. У процесі історичної передачі цінностей і норм формуються риси етнічного характеру народу, його менталітет.

27. Соціально-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства. В Україні сьогодні відбуваються важливі зміни суспільно-політичного характеру, пов’язані з цивілізаційним викликом демократизації, з переходом до громадянського суспільства, що базується на розвинених формах саморегулювання, на вільній самоорганізації суспільних стосунків. Громадянське суспільство виступає як сукупність соціальних інститутів, безпосередньо не включених в структури держави, що дозволяє громадянам і їх вільним об’єднанням реалізувати свої інтереси і ініціативи. Основою його політичної інституціоналізації є принцип економічного, політичного та ідеологічного плюралізму. Саме в громадянському суспільстві найповніше розкривається соціальний потенціал особистості, оскільки кожний індивід виступає в якості активного суб’єкту соціальних стосунків, що здатний особисто, а також у взаємодії з іншими здійснювати перетворюючий вплив на соціальні умови існування. Громадянське суспільство – це сфера самостійних суспільно-значимих дій громадян, у ньому реалізується соціальна справедливість, задоволення матеріальних і духовних потреб людини як вищої цінності. Будучи універсальним явищем і характеризуючись загальними рисами, таке суспільство в той же час демонструє національно-культурні особливості. Так, історичний процес становлення громадянського суспільства в країнах усталеної демократії був складний і тривалий, він охопив довгий історичний період, починаючи з античності. На відміну від цього, Україна має пройти його прискореними темпами, що передбачає як вивчення цивілізаційного демократичного досвіду інших країн, так і всебічного дослідження особливостей, продиктованих українськими політичними, економічними і соціокультурними реаліями. Україна йде шляхом навздогінної модернізації. У зв’язку з цим особлива роль у його формуванні належить духовно-інтелектуальній еліті суспільства. Це означає, що громадянське суспільство свідомо твориться людьми, котрі розуміють значимість громадянських цінностей і необхідність формування відповідних інститутів. Іншим чином в країнах навздогінного типу розвитку громадянське суспільство виникнути не може.

28. Конституційні засади формування та розвитку гражданського суспільства в Україну. Визначальні конституційні ознаки держави України встановлені в ст. .1 Конституції від 28 червня 1996 року, де даються хаpактеpистика кpаїни як сувеpенної і незалежної, демокpатичної, соціальної та пpавової деpжави. Укpаїну ще хаpактеpизують як унітаpну, національну і світську деpжаву з pеспубліканською фоpмою пpавління. Вказані засади обумовлюють основні принципи засад конституційного ладу України, а також визначають підґрунтя для формування громадянського суспільства. Розглянемо їх.1. Сувеpенна і незалежна деpжава.Сувеpенітет - слово фpанцузького походження і означає веpховенство, найвища влада. Це оpганічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якої влади здійснювати свої функції як всеpедині кpаїни, так і за її межами. Сувеpенітет поєднує класичну тpіаду: свій наpод, своя влада, своя теpитоpія.Під сувеpенітетом деpжави pозуміють, пеpш за все, веpховенство і незалежність деpжавної влади всеpедині своєї кpаїни, а також по відношенню до інших кpаїн. Він є похідним від сувеpенітету наpоду. Сувеpенітет пpавової деpжави - це одночасно і веpховенство деpжавної влади і панування пpава.2. Демокpатична деpжава. Демокpатія слово гpецького походження і означає наpодовладдя. Демокpатичною називається деpжава, устpій і діяльність якої відповідає волі наpоду, загальновизнаним пpавам і свободам людини і гpомадянина. Демокpатичний хаpактеp Укpаїни як деpжави пpоявляється в тому, що відповідно до ст.5 Конституції "носієм сувеpенітету і єдиним джеpелом влади в Укpаїні є наpод".3. Соціальна деpжава.У відповідності зі світовою пpактикою соціальна деpжава повинна пеpедбачити: пpаво людини вимагати від деpжави забезпечення пpожиткового мінімуму; обов'язок деpжави забезпечити людині ноpмальні умови існування чеpез встановлення пільг щодо комунальних послуг, охоpони здоpов'я, освіти, пpацевлаштування тощо; можливість обмеження свободи договоpів; пpимусове соціальне стpахування певних гpуп; справедливість соціальної податкової політики.Соціальною є деpжава, в якій конституційно гаpантуються економічні і соціальні пpава і свободи та відповідні обов'язки деpжави. Соціальна деpжава служить суспільству і пpагне звести до мінімуму соціальні відмінності, ствоpює умови, що забезпечують гідне життя і вільний pозвиток людини.Деpжава, що пpагне називатися соціальною, зобов'язана ствоpювати умови для забезпечення гpомадян pоботою, пеpеpозподіляти доходи чеpез деpжавний бюджет, спpияти збільшенню числа дpібних і сеpедніх власників, охоpоняти найману пpацю, туpбуватися пpо освіту, культуpу, сім'ю і охоpону здоpов'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Укpаїна пpоголосила себе соціальною деpжавою, закpіпила у Конституції основи соціальної політики та соціальну спpямованість економіки.4. Пpавова деpжава.Пpавовою визнається деpжава, в якій панує культ пpава та законопослушність як з боку гpомадян, так і службовців деpжавних і гpомадських оpганів.До хаpактеpних pис пpавової деpжави відносять: панування пpава в усіх сфеpах гpомадського і деpжавного життя; наявність pозвинутої пpавової системи та відсутність пpогалин у пpаві; веpховенство Конституції по відношенню до інших законів; пpоголошення непоpушності пpав і свобод людини і гpомадянина з боку деpжави та їх pеальність; забезпечення вільного pозвитку особи; взаємну відповідальність деpжави і особи, обов'язковість закону не тільки для гpомадян, але і для самої деpжави; незалежність судової системи; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; високу пpавову культуpу населення і деpжавних службовців; пpіоpитет міжнаpодного права [16, с.91]. Цей пеpелік не є вичеpпним.5. Унітаpна деpжава.

Під фоpмою деpжавного устpою pозуміють національно-теpитоpіальну оpганізацію деpжави, а також взаємовідносини центpальних і pегіональних оpганів. За фоpмою деpжавного устpою pозpізняються унітаpні, федеpативні і конфедеpативні деpжави.Основними ознаками унітаpної деpжави є: єдина конституція; єдина система вищих оpганів деpжавної влади (глава деpжави, уpяд, паpламент); єдине гpомадянство; єдина система пpава; єдина судова система; теpитоpія поділяється на адміністpативно-теpитоpіальні одиниці, що не наділені будь-якою самостійністю.До хаpактеpних pис федеpації відносять: теpитоpія федеpації в політико-адміністpативному відношенні не становить єдине ціле і складається із теpитоpій суб'єктів федеpації; суб'єкт федеpації наділений установчою владою, тобто йому надано пpаво пpиймати власну конституцію; суб'єкти федеpації мають пpаво видавати свої власні законодавчі акти; суб'єкт федеpації може мати свою власну пpавову і судову систему; наявність подвійного гpомадянства; двопалатна стpуктуpа союзного паpламенту. Конфедеpація складається з кількох деpжав, які збеpігають свою незалежність, мають власні оpгани влади та упpавління [9, с.64].Відповідно до ст.2 Конституції Укpаїна є унітаpною деpжавою. Ця фоpма деpжавного устpою для Укpаїни, як вказується у науковій літеpатуpі, є найбільш випpавданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, істоpичному минулому, економічним та культуpним pеаліям.6. Національна деpжава.Укpаїна за своїм походженням є національною деpжавою. В пpеамбулі Основного Закону зазначається, що Веpховна Рада від імені укpаїнського наpоду - гpомадян Укpаїни всіх національностей, спиpаючись на багатовікову істоpію укpаїнського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Укpаїнським наpодом пpава на самовизначення, приймає цю Конституцію.7. Світська деpжава.Конституція Укpаїни визнає pелігійні об'єднання інститутом гpомадянського суспільства. Це пpоявляється у закpіпленні таких засад: pівність конфесій; свобода ствоpення і діяльності pелігійних об'єднань; встановлення пpавового статусу pелігійних об'єднань; визнанні свободи ствоpення і діяльності атеїстичних гpомадських об'єднань.

29.Основні інститути гражданського суспільства і конституційні засоби забезпечення їх функціонування в Україну. інститути громадянського суспільства (надалі також ІГС) були унормовані як система суб’єктів, наділених правами і обов’язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики. На сьогодні в Україні діє відповідна нормативно-правова база, яка визначає правові засади створення, права та гарантії діяльності ІГС. Це Закони України “Про об’єднання громадян” (1992р.), “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1997р.), “Про благодійництво та благодійні організації” (1998р.), “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” (1998р.), “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (1999р.), “Про організації роботодавців” (2001), "Про асоціації органів місцевого самоврядування" та інші акти законодавства. В Україні громадянами створена велика кількість інститутів громадянського суспільства (громадські організації, благодійні організації, профспілки і організації роботодавців, друковані засоби масової інформації тощо). Через фіксацію зростання чи зменшення кількості утворених і легалізованих об’єднань громадян, інших громадських формувань можна оцінити стан формування громадянського суспільства в Україні. Органами юстиції в Україні легалізовано/зареєстровано близько 50 тис. громадських формувань. Із загальної кількості легалізованих/зареєстрованих в Україні громадських формувань 66 % становлять місцеві, всеукраїнські та міжнародні громадські організації, 0,3 % політичні партії, 31 % місцеві, всеукраїнські, та міжнародні благодійні організації. Очевидно, що найвагоміша питома частка загалу легалізованих/зареєстрованих громадських формувань належить громадським організаціям. Із року в рік збільшується їх кількість. Об’єднання громадян створюються для задоволення та захисту законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів їх членів. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об’єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасній Україні є: фізкультурно-спортивні (18%), професійного спрямування (15%), молодіжні (11%), ветеранів та інвалідів (9%), культурно-просвітницькі (7%), організації, створені на етнічній основі (5%), та правозахисні організації (5%). Громадські формування мають різну мету, завдання, рівень повноважень, територію діяльності, проте їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв’язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

30.Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі . Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними'. Є, однак, точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обов'язки, тобто такі, що формуються у виглядіПравове становище людини і громадянина, як у цілому, так і окремо, обумовлюється особливостями соціального статусу, що існує в даний період розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежить від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадянського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах) визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.Правовий статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї.1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.Особа перетворюється на суб'єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її конституцією. Для успішного реформування суспільства і держави в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридичне чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини.У трактуванні правового статусу особи серед вчених немає єдності. Нерідко до його структури вводяться, крім прав, свобод, обов'язків, ще й громадянство, законні інтереси, гарантії. Зазначені категорії є або передумовами правового статусу, або його умовами, супроводжують його, примикають до нього, але не складають його структуру.Відомо, що інтерес передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Як категорія позаправова або «доправова» інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Він сприяє формуванню правової настанови особи. Можливо виділення законного інтересу як елемента структури соціального, а не правового статусу.

31.Понятійні засоби,що визначають прав. положення особистості. Складові зв’язки,що виникають між державою і індивідом та взаємовідносини людей один з одним фіксуються державою в юр. формі – формі прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Це одна з найважливіших політико-правових категорій, яка пов’язана з соц. Структурою суспільства, рівним демократії станом законності. Правовий статус людини і громадянина може бути охарактеризований як система прав і обов’язків,що законодавчо закріплено державою. У правах та обов’язках не тільки фіксуються зв’язки,стандарти поведінки, які держава вважає обов’язковими,доцільними для норм. життєдіяльності соц. системи,але й розкриваються основні принципи взаємин держави і особистості. Взаємозв’язки держави і індивіда вимагають чіткої урегульованості та опосередкованості. Це зумовлено особливою можливістю цих відносин для підтримання існуючого ладу для його норм. функціонування. Прав. статус індивіда розрізняється в залежності від того, в якій якості він виступає – громадянина, іноземця, особи без громадянства. Для більшості населення, що перебуває під юрисдикцією держави передумовою володіння правами та обов’язками є громадянство як певний політично-правовий стан особистості. Прав. статус, природа прав і обов’язків як ключові поняття прав. науки привертають особливу увагу. Існує кілька підходів для визначення прав. статус особистості. До його структури включають елементи, як правоздатність, гарантії прав, законні інтереси, юр. відповідальність тощо. Але багато з цих додаткових елементів слід вважати передумовами прав. статусу,н-д,громадянство, заг. правоздатність. Щодо законних інтересів, тобто інтересів не закріплених прямо в юр. правах і обов’язках, навряд чи потрібно виділяти в якості самостійного елементу прав. статусу. Інтерес передує правам та обов’язкам незалежно від того чи знаходить він пряме закріплення у законодавстві чи просто підлягає прав. захисту з боку держави. Тому слід обмежити поняття прав. статусу категоріями прав та обов’язків, які дозволяють чітко визначити його структуру. Всі інші до статусні і після статусні елементи слід відносити до структури поняття «прав. положення особистості».

32.Принципи прав. положення особистості. 1.Закріплення в нац. праві прав і свобод, встановлених нормами міжнар. права(Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству);2.принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та незалежність їх їй від народження(ст.21 КУ(означає,що всі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження));3.принцип рівноправності прав і свобод осіб(ст.24 КУ(означає,що здійснення прав і свобод людини й громадянина не повинно порушувати права і свободи інших осіб, рівність усіх перед законом і судом(ч.3ст.8 КУ);права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси,національності,мови, походження тощо(ч.3ст.24 КУ);рівність прав і свобод проголошується КУ і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,яка відповідає за свою відповідальність(ч.2ст.3 КУ)));4.принцип єдності прав і обов’язків людини і громадянина (ст.23 КУ(полягає у тому,що не повинно бути прав без обов’язків,і навпаки;лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають, і навпаки);5.принцип гарантування прав і свобод людини і громадянина(полягає в тому,що, по-перще, конст. права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод).

33.Поняття і юр. природа конст. прав і свобод людини і громадянина. Прав. людина – охоронювана законом міра можливої поведінки, спрямована на задоволення інтересів особи. Прав. особа – універсальна категорія,що являє собою можливості користування елементарними, найбільш важливими умовами безпечного, вічного існування особистості в суспільстві. Зараз права людини розуміють як загально-соц. поняття, що відображають нац. загальнолюдські умови і стандарти в області свободи особистості. Права людини – це соц. можливості, які забезпечують людині певний стандарт життя. Законодавець пов'язаний принципами і нормами природного права, умовами соц. взаємозв’язків людей, станом економічного розвитку суспільства щодо визначення обсягу прав і свобод людини і громадянина. Правам людини притаманні такі ознаки:1)виникають і розвиваються на основі природної і соц. сутності людини з урахуванням умов життя суспільства; 2)виникають об’єктивно і не залежать від держ. визнання; 3)належать індивіду від народження; 4)мають невідчужуваний характер; 5)визнаються як природні; 6)визнаються найвищою соц. цінністю; 7)виступають необхідною частиною права, певною формою вираження його головного змісту; 8)являють собою принципи і норми взаємозв’язків між людьми і державою, що забезпечують індивіду можливість діяти на свій розсуд та отримувати певні блага; 9)їх визнання, дотримання і захист є обов’язком держави. Права громадянина-це охоронювана законом міра юр. поведінки спрямована на задоволення інтересів тої людини, яка знаходиться у стійкому прав. зв’язку з конкретною державою. На відміну від прав громадян, права людини не завжди виступають як юридичні категорії, вони можуть бути і моральними, і соц. категоріями поза зв’язком людини з державою.

34.Класифікація конст. прав і свобод людини і громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних і колективних прав. Класифікація може здійснюватися на різних підста­вах.Виділяють: права і свободи індивіда (рівно­прав'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), сво­бода думки або висловлювань (свобода преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов'я­заних з науково-технічною революцією, медична етика. За цією кла­сифікацією у Конституції України виділяють три основ­ні групи прав і свобод та одну групу обов'язків. 1. Громадянські права і свободи людини (це статті:27-35,51-52). 2. Політичні права і свободи громадян України (ст.36-40).3. Економічні, соціальні та культурні права й свобо­ди людини і громадянина (ст.41-45). 4.Соціальні(ст.46-49)Класифікація конституційних прав, свобод будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за зміс­том суспільних відносин; взаємовідносин держави і гро­мадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров'я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовід­носин у політичній, соціальній, економічній та культур­ній сферах. Законний інтерес-це відображене в об’єктивному праві або витікаючи з його загальної суті і в певному степені гарантоване державою простий юридичний дозвіл, що виражається в прагненнях суб’єкта користуватися конкретним соц. благом, а також в деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів-в цілях задоволення своїх потреб,які не суперечать суспільним. Право індивіда-це природне право,яке йому притаманне від народження.Воно є однією з головних цінностей людського буття.Колективні права формуються і кристалізуються в міру становєю з головних цінностей людського буття.Колективні права формуються і кристалізуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти,колективу,їх не можна розглядати як суму індивідал. прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу.Вони не повинні ігнорувати правам людини, суперечити їм або обмежувати їх. Реалізація колективних прав пов’язана з волевиявленням народу(ст.5,12,73 КУ).

35.Обов’зки людини і громадянина-це гарнтована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соц. груп,націй,людства.Основні обов’язки фіксуються в КУ і ЗУ.Класифікація:1.Особисті(фізичні (н-д,утримувати неповнолітніх дітей)і духовні(н-д,шанувати честь і гідність,нац. почуття людини));2.Економічні(н-д,ст.67 КУ);3.Політичні(н-д,ст.65,68 КУ);4.Соціальні(н-д,обов’язок працювати та ін.);5.Культурні(н-д,дбайливо ставитися до пам’ятників історії культури людства та ін.);6.Екологічні(н-д,ст.66 КУ)

36. Гарантії прав і свобод особистості- це система умов і засобів, що забезпечують охорону прав і свобод особистості. Розрізняють: 1)юридичні; 2)економічні (наявність економіки здатної задовольнити основні матеріальні потреби людини і суспільства в цілому); 3)політичні (народовладдя, багатопартійність, власність пол. життя, підконтрольність держ. органів громадянам і їх об’єднанням); 4)ідеологічні (загальна, пол. і прав. культура суспільства і особливо посадових осіб держави). До юр. гарантій прав і свобод людини і громадянина закріплених в КУ належать: 1)право на суд. захист; 2)право на відшкодування за рахунок держави та органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, що була нанесена людині незаконним рішенням цих органів, зокрема держава відшкодовує шкоду завдану без підстав; 3)право знати свої права та обов’язки; 4)право на прав. допомогу (надається держ. органами і недерж. інститутами); 5)право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; 6)презумпція невинуватості (особа вважається невинною і не може бути піддана покаранню доки його вина повністю не буде доведеною); 7)право свідчити проти себе і своїх близьких; 8)важливе значення має положення КУ про те, що права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені (окремі обмеження допускаються лише у випадках воєнного чи надзвичайного стану).

37. Міжнародно-правові стандарти і конст. законодавство України про прав. положення людини і громадянина. В галузі прав людини існує більше 300 декларацій,конвенцій,що у різний час були створені і визнані світовим співтовариством. Міжнар.-прав. стандарти в обл. прав людини – це встановлені у договірному порядку прав. норми поводження держави з індивідами,що проживають на її території. МПС в обл. прав людини:1)за дією у просторі: універсальні(діють у всьому світі (Загальна декларація прав людини, Міжнар. пакт про громадянс. та пол. права 1966р, Міжнар. пакт про економ., соц. та міжнар. права)), регіональні(діє у певній частині земної кулі(Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950р., Африканська хартія прав людини і народів));2)за колом осіб: загальні(права всіх людей),спеціальні(права окремих категорій населення(Конвенція про права дитини, Конвенція про захист біженців,Конвенція про запобігання раку)). МПС мають функції: 1)термін прав людини;2)формування захисту прав і свобод,які мають отримати втілення у КУ і законах держав-учасників конвенції(Міжнар. пакт про культ. права(розкриває поняття достатнього життєвого рівня);3)становлення зобов’язань держав щодо забезпечення реалізації проголошення прав та свобод(Європейс. Конвенція(Україна зобов’язалась скасувати смертну кару));4)фіксація обмежень і заборон пов’язаних із реалізацією прав і свобод людини(Міжнар. пакт про громадянські і політ. права).

38.Поняття і види громадянських станів особистості. Громадянський стан особистості -правове становище конкретного громадянина як носія різних прав та обов'язків (політичних, майнових особистих та ін.) визначається фактами та обставинами природного і громадського харак­теру. Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; особа - фізична особа; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників; дитина - особа віком до 18 років.

39.Поняття і принципи громадянства України. Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

40.Належність до громадянства України. Громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

41.Набуття громадянства України. Підстави набуття громадянства України. Стаття 6 Закону України «Про громадянство України» встановлює, що громадянство України набувається за такими підставами Громадянство України набувається:за народженням;внаслідок усиновлення;внаслідок поновлення у громадянстві;внаслідок установлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;за територіальним походженням;внаслідок прийняття до громадянства;внаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування;внаслідок установлення батьківства;на підставі з перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.1. За народженням (філіація). Філіація є основним способом набуття громадянства України. При цьому громадянство за народженням набувається на основі принципів «права крові» або «права ґрунту» (схема 13). У першому випадку дитина набуває громадянства батьків (одного з батьків) незалежно від місця народження, у другому - дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. У Законі України «Про громадянство України» закріплено принцип крові - особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України (ст. 7).За народженням громадянство України набуває особа: яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави; яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України; яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків; яка народилася на території України від іноземця та особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда).В окремих випадках застосовуються і елементи принципу ґрунту.- якщо особа народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України;- якщо особа народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;- якщо особа народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;- якщо особа народилася на території України і одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і яка не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;- якщо особа народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем;- якщо на території України знайдено новонароджену дитину, обоє з батьків якої невідомі (знайда).2. За територіальним походженням. За цією підставою згідно зі ст. 8 Закону України «Про громадянство України» громадянами України реєструються:- особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, пов-норідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти;- дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у ч. 1 цієї статті) j є особою без громадянства, за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника;- дитина, яка народилася на території України від батьків, що є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.3. Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація) . В юридичній літературі розрізняють натуралізацію за законом (усиновлення, встановлення над особою опіки) та натуралізацію за заявою .Натуралізація за заявою передбачає необхідність подання в письмовій формі відповідної заяви на ім'я Президента України, яка скріпляється підписом заявника із зазначенням дати складання.

42.Умови прийняття громадянства України.(стаття9 ЗУ«Про громадянство України»). Умовами прийняття до громадянства України є:1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (ценз осілості).4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні.Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні

43.Поновлення громадянства України.(стаття10) Особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону.Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону, реєструється громадянином України. Особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.Особа, зазначена у частині другій цієї статті, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.

44.Припинення громадянства України. Вихід із громадянства України. Втрата громадянства України. стаття 17. Підстави припинення громадянства України.Громадянство України припиняється:1) внаслідок виходу з громадянства України;2) внаслідок втрати громадянства України;3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Стаття 18. Вихід з громадянства України: Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України.Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України.Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності підлягає виконанню.Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України. стаття 19. Втрата громадянства України: Громадянство України втрачається: 1) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави;б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя;в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;2) якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 8, пунктом 2 частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;3) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;4) якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;5) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.Положення пунктів 1, 2, 3, 5 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства

45.Громадянство дітей по законодавству України. Стаття 11. Набуття дітьми громадянства України внаслідок усиновлення: Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.Дитина, яка є особою без громадянства або іноземцем і яку усиновляє подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - іноземцем, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.Стаття 12. Набуття громадянства України внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування6 Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування.Дитина, яка проживає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування, якщо вона у зв'язку з встановленням опіки чи піклування не набуває громадянства опікуна чи піклувальника, який є іноземцем.Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і виховується в державному дитячому закладі України, що по відношенню до неї виконує обов'язки опікуна чи піклувальника, або в дитячому будинку сімейного типу, якщо хоча б один з батьків -вихователів є громадянином України, стає громадянином України з моменту влаштування в такий заклад, за умов, якщо її батьки померли, позбавлені батьківських прав, визнані безвісно відсутніми чи недієздатними або оголошені померлими.Стаття 13. Набуття громадянства України особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України:Іноземець або особа без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, визнані судом недієздатними, над якими встановлено опіку громадянина України, набувають громадянство України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.Стаття 14. Набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них:Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.Дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.Стаття 15. Набуття громадянства України дитиною внаслідок встановлення батьківства:У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання стає громадянином України.Датою набуття громадянства України у випадку, передбаченому цією статтею, є дата народження дитини або дата набуття громадянства України батьком, якщо він набув його після народження дитини.Стаття 16. Необхідність згоди дітей під час набуття громадянства України:Набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

46.Поняття і основи правового статусу іноземців. Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав(ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).Основи(засади):1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією ,законами чи міжнародними договорами України. 2. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. 3. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.