104.Тарифні ставки плати за користування житлом та механізм їх регулювання.

Відповідно до чинного законодавства розроблені нові методич­ні рекомендації розрахунку собівартості житлово-комунальних послуг, де рекомендовано проводити її не на основі попереднього року, а на підставі обґрунтованих технічних нормативів. Крім того:

• до тарифу включаються витрати капітального характеру, в тому числі багаторічні, тарифи повинні бумі прозорими для гро­мадськості;

• продекларована можливість встановлення багатоставкових тарифів на комунальні послуги;

• планування прибутку підприємства відбувається не дирек­тивним встановленням розміру рентабельності у відсотках від планових витрат, а вираховується зворотним шляхом — сумою витрат, необхідною для фінансування заходів, дозволених місце­вими органами виконавчої влади та самоврядування на здійснен­ня капітальних інвестицій;

• рівень рентабельності не має верхньої межі і залежить від рішення місцевого органу виконавчої влади, що затверджує тариф;

• показані особливості встановлення тарифів в умовах конкурс­ного відбору надавачів послуг та у використанні довгострокових тарифів;

• стимулюється енергозбереження як важіль зниження тарифу шляхом визначення планових витрат на основі прогресивних технічних нормативів.

Ось чому у формуванні економічно обґрунтованого тарифу оцінка рівня фактичних витрат повинна бути лише першим ета­пом. На другому етапі необхідно встановити наявність нераціо­нальних витрат, що досягається шляхом порівняння фактичних і нормативних витрат, ці витрати необхідно також скоригувати відповідно до вимог виробництва і визначити плановий рівень собівартості. Третій етап розроблення тарифів повинен передба­чити те, що підприємства, які надають житлово-комунальні по­слуги, стають більш самостійними суб'єктами господарювання і несуть все більшу відповідальність за розвиток основних фондів, тому вони повинні мати певні фінансові можливості забезпечення цього розвитку. Таким чином, розроблення економічно обґрун­тованих тарифів на житлово-комунальні послуги повинно вихо­дити із необхідності планування як об'єктивного рівня витрат, так і розміру прибутку підприємств, що надають житлово-комунальні послуги.

Крім того, згідно з рішенням місцевих органів самоврядування в населеному пункті можуть встановлюватися різні рівні тарифів: на соціальну норму площі житла, нормативне споживання комунальних послуг та на житлову площу та комунальні послуги, що їх перевищують.

105. Прибуток житлових організацій та управління його використання.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-ко­му­нального господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господа­рю­вання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встанов­люється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.