73.Основні напрямки діяльності підприємств місцевого господарства та форми їх організації.

ЗУ «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку ЖКГ на 2004-2010 роки» передбачає поглиблення демонополізації ЖКГ, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг. Це призвело до збільшення кількості підприємств різних форм власності, які виробляють різноманітну продукцію та надають комунальні послуги населенню, бюджетним та господарським організаціям на місцевому рівні. В сучасних умовах ці підприємства надають населенню понад 40 видів послуг на суму понад 6 млрд грн. щороку. Специфіка фінансових відносин і особливості їх прояву зумовлені господарською діяльністю та формами власності підприємств, що функціонують на місцевому рівні, тому організаційно їх можна розділити на три групи: ті, які повністю знаходяться на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів; підприємства, які функціонують на принципі самоокупності. Структурні зміни в діяльності та управлінні природним монополіями в ЖКГ, до яких належать комунальна теплоенергетика, водопостачання та водовідведення, потребують створення нових організаційних ринкових структур – АТ, корпорацій, приватних підприємств, формування сервісних служб у малих містах і селах, можливого відокремлення виробництва та транспортування товару (послуги) до споживача.

74.Розвиток форм власності та їх вплив на організацію виробництва та формування фінансових відносин.

ЗУ «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку ЖКГ на 2004-2010 роки» передбачає поглиблення демонополізації ЖКГ, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг. Відповідно до цього закону було розроблено й затверджено регіональні і місцеві програм реформування і розвитку ЖКГ, які передбачали, що експлуатація об’єктів комунальної теплоенергетики, централізованого водопостачання та водовідведення може здійснюватися підприємствами різних форм власності на основі контрактів на управління, договорів оренди, концесії тощо. Це призвело до збільшення кількості підприємств різних форм власності, які виробляють різноманітну продукцію та надають комунальні послуги населенню, бюджетним та господарським організаціям на місцевому рівні. В сучасних умовах ці підприємства надають населенню понад 40 видів послуг на суму понад 6 млрд грн. щороку. Структурні зміни в діяльності та управлінні природним монополіями в ЖКГ, до яких належать комунальна теплоенергетика, водопостачання та водовідведення, потребують створення нових організаційних ринкових структур – АТ, корпорацій, приватних підприємств, формування сервісних служб у малих містах і селах, можливого відокремлення виробництва та транспортування товару (послуги) до споживача.

75.Природні монополії в місцевому господарстві та їх вплив на формування ринкових відносин.

Підвищення ефективності державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у житлово-комунальному комплексі — одне із найбільш актуальних завдань, які стоять перед урядом України на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни. Це зумовлено тим, що суб‘єкти природних монополій у житлово-комунальному господарстві виробляють життєво необхідну продукцію і здійснюють вагомий вплив на всі сфери підприємництва.

В економічній теорії до визначення природної монополії вона розглядається як ринкова структура, для якої характерним є зниження середніх загальних витрат при збільшенні обсягів продажу. Головною причиною існування природних монополій у виробничій сфері діяльності окремих галузей є те, що через значну капіталоємкість ринків природних монополій виграш від запровадження конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат суспільства на запровадження конкуренції. Якщо на ринку буде діяти один господарюючий суб’єкт, то середні загальні витрати цього суб’єкта при існуючому рівні попиту на товари(послуги), існуючій технології постійно знижуються завдяки оптимізації виробництва. При цьому знижуватимуться питомі витрати суб’єкта господарювання при збільшенні ним обсягів виробництва, тобто досягається економія на масштабі виробництва.

Закон України “Про природні монополії” визначає, що природною монополією є “стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари”. На сучасному етапі економічного розвитку ринки природних монополій є найчисленнішою групою монополізованих регіональних товарних ринків в країні. Згідно зі звітом антимонопольного комітету станом на березень 2004 р. з 4358 монополізованих ринків 1729 — це ринки природних монополій, що складає майже 40 % всіх монополізованих товарних ринків країни.

Основну частину ринків природних монополій складають регіональні ринки комунальних послуг: централізованого водопостачання і водовідведення та централізованого теплопостачання. Це свідчить про те, що населення (або домогосподарства), підприємства, організації та установи отримують комунальні послуги переважно від підприємств — суб’єктів природних

монополій, діяльність яких підлягає регулюванню.

Приватизація майна суб’єктів природних монополій та створення конкурентного середовища в окремих сегментах господарської діяльності, в яких воно є доцільним, привели до необхідності регулювання структури і сфери діяльності, яка не може бути конкурентною. В результаті, в міжнародній теорії та практиці з’явилося поняття “заохочувального регулювання”. Його відмінною рисою є орієнтація на певні показники (здебільшого пов’язані з продуктивністю діяльності) з метою розробки та використання в ціноутворенні стимулів до підвищення ефективності роботи.

Разом з тим, у науковій літературі нема інтегрованих досліджень, які б відображали особливості функціонування суб’єктів природних монополій у житлово-комунальному господарстві в перехідній економіці України за умов реалізації прийнятого регуляторного законодавства.

Відмінною рисою поняття “заохочувального регулювання” є орієнтація на певні показники (здебільшого пов’язані з продуктивністю діяльності) з метою розробки та використання в ціноутворенні стимулів до підвищення ефективності роботи. Цей принцип регулювання цін виник як альтернатива традиційному методу регулювання тарифів “витрати плюс” (так званий метод регулювання шляхом встановлення граничної рентабельності (норми прибутку).

Таким чином, державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері житлово комунального господарства має бути орієнтованим на побудову такої моделі регулювання товарних ринків, який би забезпечував баланс інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів. В ідеалі об’єктивно обумовлені структурні зміни у житлово-комунальному комплексі на рівні регіонів дозволять максимально задіяти конкурентні сили ринку та приведуть до обмеження сфери державного регулювання. Роль регулюючих органівполягатиме в тому, щоб забезпечити вільний доступ споживачів до послуг, а також забезпечувати контроль за відповідністю ціни послуг і їх якості.

Вважається доцільним спрямувати розроблення моделі державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій при наданні послуг централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення, що надаються суб’єктами природних монополій, на вдосконалення за двома напрямами:

-перший — підвищення ролі та ефективності державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

-другий — відокремлення потенційно конкурентних видів діяльності від діяльності на ринках, які знаходяться у стані природної монополії, стимулювання конкуренції на потенційно конкурентних ринках.

Враховуючи необхідність комплексного підходу до вибору моделі регулювання та врахування низки визначальних факторів, пропонується розроблення регуляторної моделі у житлово-комунальному комплексі за такими стратегічними напрямами:

— підвищення ролі та ефективності державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у житлово-комунальному комплексі шляхом таких засобів регуляторного впливу: ліцензування; вдосконалення регулювання цін та тарифів, регламентаця діяльності безпосередньо на ринку; організація конкурсів за вхід на ринки, що перебувають у стані природних монополій; упорядкування надання державних дотацій, цільових інновацій та субсидій;

— виділення із суб’єктів природних монополій, виходячи із економічної доцільності, непрофільних виробництв та підприємств, що обслуговують основне виробництво;

— формування конкурентних відносин на суміжних ринках та створення ефективних механізмів запобігання дискримінації господарюючих суб’єктів, що діють на цих ринках, з боку суб’єктів природних монополій.