29. Становлення методології економічного пізнання.

Методологія соціально-економічного пізнання включає в себе дві найважливіші складові - діалектичний метод дослідження (діалектику) і логіку. Основи цих дисциплін заклали давньогрецькі мислителі: Сократ, Платон, Аристотель. На думку Сократа, пізнання істини досягається в процесі зіставлення різних понять та уявлень, розчленування цілого та дослідження окремих його сторін. При цьому він вважав, що істинним є лише те знання, яке доступно доцільній діяльності.

За твердженням Платона, пізнати сутність речей можна лише тоді, коли думка дослідника прямує за логікою розвитку досліджуваного об'єкта Інакше кажучи, Платон виходив з того, що система методів, прийомів, засобів дослідження процесів та явищ повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності.

Аристотель був автором вчення про категорії та їх діалектику, розробив основи логіки, як науки про принципи побудови суджень, правила доведення та отримання наукових висновків. Аристотелевська (традиційна) логіка була названа І.Кантом формальною, оскільки її предметом були форми мислення, взяті відірвано від їх виникнення, зміни та розвитку.

Застосування принципів формальної логіки в процесі пізнання економічних процесів та явищ, як і при пізнанні будь-яких інших процесів та явищ, за певних умов призводить до отримання знань, що не відповідають дійсності. І.Кант вважав, що необхідно критично ставитися до наявних знань. Цим самим він висловив думку про необхідність діалектичного підходу до процесів та явищ, в тому числі й економічних.

Різновидом формальної логіки є математична (символічна) логіка, яка виникла в другій половині XIX століття і набула широкого розвитку в наші дні у зв'язку з появою комп'ютерів і комп'ютеризації суспільства.

Більш повно діалектичну логіку, тобто вчення про виникнення, зміни та розвиток логічних форм, закони і методологічні принципи істинного мислення, розробив у кінці ХVIII - на початку ХIХ століть німецькій філософ-ідеаліст Гегель. Серед відомих нині всезагальних законів діалектики ключову роль він відводив закону єдності і боротьби протилежностей, зокрема розчленуванню цілого на суперечливі складові.

Методологію Гегеля істотно поглибили і втілили К. Маркс у "Капіталі", Ф. Енгельс в "Анти-Дюрінгу", В.І. Ленін у філософських зошитах. Вони створили матеріалістичну діалектичну логіку, завдяки якій вчені змогли істотно збагатити знання про закономірності розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Формальна і діалектична логіка доповнюють одна одну, а тому є всі підстави твердити, що вже на рубежі XX і XXI століть відбувається синтез ідей формальної і діалектичної логіки, тобто формується логіка науки.

Тривалий час вітчизняні та зарубіжні автори ототожнювали поняття "методологія" ("методологія політичної економії") і "метод" ("метод політичної економії"). Однак в дійсності це різні поняття. Причому поняття "методологія" більш широке. Воно включає в себе метод дослідження, вчення про нього (діалектичну логіку) і теорію пізнання. Скажімо, метод політичної економії включає в себе вчення про походження, структуру, взаємозв'язки, субординацію, способи оптимального застосування, розвиток та ефективність сукупності пізнавальних засобів, а також світоглядний і класовий підходи до досліджуваних економічних процесів і явищ. А методологія політичної економії, крім названого вище, включає ще й філософські та економічні поняття, категорії і закони, що пояснюють існуючу економічну дійсність. Методологія політичної економії також включає дослідження її предмета, структури, місця в системі наук, теоретичних основ, цілей і задач, що стоять перед нею. При цьому слід мати на увазі, що предмет і методологія політичної економії перебувають у тісному причинно-наслідковому зв'язку. Він проявляється в тому, що із зміною предмета або рівня його зрілості змінюється і методологія.

Методологія соціально-економічного пізнання як вчення про методи пізнання та перетворення дійсності, характеризується кількома рівнями дослідження. Це зумовлено тим, що в процесі наукового пізнання використовуються різноманітні методи і способи аналізу. Найвищим рівнем аналізу пізнавального процесу є філософська методологія, яка включає в себе загальні принципи пізнання та категорії науки в цілому. На філософському рівні аналіз пізнавальної і практичної діяльності суб'єкта реалізується світоглядна, гносеологічна та методологічна функції філософії шляхом формулювання всезагальних законів діалектики, закономірностей функціонування та розвитку пізнання і суспільної практики, а також відповідних принципів і вимог до діючого суб'єкта

Дещо нижчим у порівнянні з філософським є загальнонауковий рівень методології, тобто рівень загальнонаукових принципів та форм дослідження. Він включає в себе змістовні загальнонаукові концепції, "методи, підходи та загальнонаукові категорії, які можуть застосовуватися в процесі пізнання в різних галузях науки. На основі загальнонаукових методів та категорій розробляються загальнонаукові підходи до пізнання дійсності.

Наступний рівень методології становить конкретно-наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження, застосовуваних в тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні (наприклад, в економічній науці). Окремими рівнями виступають методологія окремої дисципліни (наприклад, політичної економії) та кількох дисциплін (коли йдеться про міждисциплінарні дослідження).

Всі рівні методології так чи інакше визначаються філософією як наукою про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Інакше кажучи, кожний дослідник повинен знати найбільш загальні закони пізнання і вміти ними користуватися.

Оскільки кожна із більш як 40 економічних наук має свій специфічний предмет вивчення, остільки методологія дослідження кожної з них, крім визначальних загальноекономічних принципів і способів пізнання економічної дійсності, набуває ще й специфічних форм свого вияву. Адже кожна наука використовує свої власні, важливі для неї засоби. Так, у політичній економії розглядаються проблеми, що зачіпають інтереси усіх людей і стосуються усіх економічних наук - фундаментальних (політична економія, історія економічної думки, економічна історія), функціональних (фінанси, кредит, статистика, облік тощо), галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і ін.), регіональних, системно конкретних (менеджменту, маркетингу).