29 Питання

Америка, як частина світу, складається з двох материків - Північної та Південної Америки. Складна історія завоювання європейськими державами Америки, боротьба народів за визволення вплинули і на регіональний її поділ, який не є однозначним. Так, донині побутує назва Латинська Америка, якою називають регіон Західної півкулі, що знаходиться на південь від США. Цим уже значно застарілим визначенням презентують історично сформоване переважання в більшості держав Америки іспанської і португальської мов і культур (латинських або романських). Виділяють також Вест-Індію, яка бере свій початок ще від Колумба, або Карибський регіон. Всі ці регіональні поділи хоча все ще побутують, але вже значно застаріли. Будемо поділяти цю частину світу за нині головними, тобто соціально-економічними, ознаками на Північну, Центральну і Південну Америки.

Субрегіон Північна Америка складається з Канади, Мексики й США. Ці держави об'єднуються не лише географічно. Вони тісно інтегровані на основі зони вільної торгівлі в межах міжнародної економічної організації НАФТА.

До складу субрегіону Центральна Америка входять невеликі держави, розташовані на південь від Мексики аж до південноамериканської Колумбії та багато острівних країн Карибського моря (Антигуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Коста-Рика, Куба, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Тринідад і Тобаго, Ямайка).

Дуже чітко виділяється субрегіон Південна Америка, до якого належать Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Еквадор, Колумбія, Парагвай, Перу, Суринам, Уругвай, Чилі.

32 Питання

Усього на території Азії станом на 2006 рік — 46 незалежні країни та 8 залежних територій.

Загальна площа Азії — 43 534,6 тис км²

Загальна кількість населення Азії (станом на 1 липня 2002 року) — 3 782 600,8 тис. чол.

Є декілька варіантів поділу Азії:

Традиційний на пострадянському просторі:

Східна (КНР, КНДР, Південна Корея, Японія, а також Гонконг, Аоминь, Тайвань та інші залежні території)

Південно-Східна (Індонезія, Малайзія, Східний Тимор, Бруней, Філіппіни, Сінгапур)

Індокитай (Таїланд, В'єтнам, Лаос, Камбоджа, М'янма)

Південна (Індія, Шрі-Ланка, Мальдіви, Бангладеш, Бутан, Непал, Пакистан, Афганістан)

Центральна (Монголія, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменистан, Киргизстан)

Південно-Західна (Ємен, Кіпр)

Близький Схід (Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія)

Перська Затока (Іран, Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Катар)

Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан)

а також Росія та Туреччина

Поділ Азії, що прийнятий у англомовних країнах:

Азійсько-Тихоокеанський регіон (КНР, КНДР, Республіка Корея, Японія, Індонезія, Малайзія, Східний Тимор, Бруней, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, М’янма, Індія, Шрі-Ланка, Мальдіви, Бангладеш, Бутан, Непал, Пакистан, Афганістан, Монголія, а також Гонконг, Аоминь, Тайвань та інші залежні території)

Близький Схід (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Іран, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Катар, Ємен, Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Ємен, Кіпр)

Центральна, Східна Європа та країни СНД (Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Киргизстан, Грузія, Вірменія, Азербайджан, а також Росія)

Поділ Азії, що прийнятий у ООН:

Східна (КНР, КНДР, Республіка Корея, Монголія, Японія, а також Гонконг, Аоминь, Тайвань та інші залежні території)

Південно-Східна (Індонезія, Малайзія, Східний Тимор, Бруней, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, М’янма)

Південна (Індія, Пакистан, Іран, Афганістан, Непал, Бутан, Шрі-Ланка, Мальдіви)

Центральна (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан)

Західна (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Іран, ОАЕ, Оман, Бахрейн, Катар, Ємен, Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Ємен, Кіпр, Грузія, Азербайджан, Вірменія)

Північна (= Східна Європа: Росія)

Країни Азії

Азія – найбільша частина світу. Тут проживає більше половини людства. На її безкрайніх просторах виникли древні цивілізації з високою матеріальною та духовною культурою, тут зародились три світові релігії, а зараз формуються специфічні моделі соціально-економічного розвитку: японська, китайська, модель розвитку країн-експортерів нафти тощо.

За рівнем економічного розвитку більшість держав входить до групи країн, що розвиваються, а Японія й Ізраїль є високорозвинутими. Північну Корею, В’єтнам і Китай відносять до групи країн з централізовано керованою економікою. Країни Закавказзя та Центральної Азії – держави перехідної економіки.

Для господарства більшості країн Азії характерними є переважання сільського господарства над промисловістю, а в сільському господарстві домінує рослинництво.

Для промисловості (за винятком Японії, Китаю, Казахстану, НІК) характерним є домінування добувної галузі над обробною.

У міжнародному поділі праці країни Азії, за винятком розвинутих, залишаються постачальниками сільськогосподарської продукції (чаю, натурального каучуку, бавовни, спецій, тропічних і субтропічних фруктів), а також продукції гірничо-добувної промисловості (нафти, газу, марганцю, олова, хромітів, залізної руди тощо).

Південно-Західна Азія – більша частина Близького і Середнього Сходу (від Туреччини до Афганістану і острівний Кіпр), сюди відносять 16 незалежних держав і Палестинські території. Цей регіон називають перехрестям, тому що розташований він на стику Європи, Азії, Африки, на перехресті важливих морських шляхів. Таке положення і наявність великих покладів нафти (²/₃світових запасів) і газу (¹/₄ світових запасів) надають регіону важливого економічного та стратегічного значення.

Економіка регіону має, переважно, аграрно-сировинний характер. У головних нафтовидобувних країнах стан і характер економіки залежить від видобутку і збуту нафти та газу (Ірак, Іран, Бахрейн, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). У деяких державах значного розвитку набули нафтопереробна промисловість, окремі галузі машинобудування і металообробки (Ізраїль, Ірак, Йорданія, Кувейт, Туреччина). Проблемами Південно-Західної Азії є дефіцит води і політична нестабільність.

Західна Азія (Закавказзя) – розташована в південній частині Кавказького перешийку (Азербайджан, Вірменія, Грузія). За своїм географічним положенням ці країни відносяться до Азії, але за історією розвитку і культурними традиціями (Грузія і Вірменія – християнські країни) деякі вчені відносять їх до європейських країн. Ці держави підтримують тісні зв’язки як з Центральною та Східною Європою, так і з країнами Південно-Західної Азії. Закавказзя багате на паливно-енергетичні ресурси (Азербайджан), залізні руди (Азербайджан, Вірменія), марганцеві руди (Грузія), мідні руди (Вірменія та Грузія). Цей регіон відомий як курортний і такий, що спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, цитрусових, винограду та чаю.

Центральна Азія. До цього регіону відносяться Монголія, Казахстан і країни Середньої Азії – Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан. Ці країни розташовані в безстічній області Євразії, в зоні пустель і напівпустель. Однією з основних проблем регіону є значний дефіцит води. Країни регіону добре забезпечені деякими видами мінеральної сировини: кам’яне вугілля (Казахстан), нафта і природний газ (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан), руди кольорових металів (Казахстан, Узбекистан) і хімічна сировина. Видобувна галузь є провідною в промисловості більшості країн. У господарському комплексі Казахстану виділяються металургія, хімічна промисловість, машинобудування, легка і харчова промисловість. Сільське господарство регіону спеціалізується на вирощуванні зерна і бавовнику, молочно-м’ясному скотарстві, конярстві (Монголія).

До Південно-Східної Азії відносять півострів Індокитай, Малайський архіпелаг та Філіппінські острови. У цьому регіоні – 11 країн: М’янма, В’єтнам, Лаос, Східний Тімор, Таїланд, Філіппіни, Камбоджа, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінґапур. Через Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи і Близького Сходу до Східної Азії та Австралії. Країни регіону добре забезпечені природними ресурсами, мають потужну експортну базу і стали найбільшими, а інколи і монопольними експортерами окремих товарів (побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання, інтегральних схем тощо).

Південно-Східна Азія продовжує виступати у МГПП як важливий постачальник сільськогосподарської сировини (рис, натуральний каучук, прянощі, кокосові горіхи, пальмова олія тощо). Країни регіону (особливо Індонезія, Малайзія, Сінґапур, Філіппіни) – серед світових лідерів за осбсягами залучених інвестицій.

Південна і Східна Азія представлені на окремих картах. Окремою групою в Азії виступають Нові Індустріальні Країни (НІК) Південно-Східної і Східної Азії. До них відносяться чотири азіатські тигри, що піднялись на першій хвилі індустріалізації 80 рр. ХХ ст. (Південна Корея, Сінґапур, Сянґан, Тайвань), і країни другої хвилі індустріалізації 90 рр. ХХ ст. (Малайзія, Таїланд, Бруней, Індонезія, Філіппіни). Ще в середині ХХ ст. роль цих країн у світовій економіці була другорядною, але згодом вони почали активно і послідовно здійснювати політику індустріалізації за японським зразком і фінансовою допомогою Японії та США. У НІК була створена економіка відкритого типу з вільними економічними зонами та експортно-орієнтованими виробництвами. За останні десятиріччя значно зросла частка промисловості у ВНП країн, продовжує збільшуватися частка сфери послуг, що свідчить про наближення цих країн до категорії розвинутих. Таким чином, причиною економічного злету НІК Південно-Східної і Східної Азії стали структурна перебудова господарства зі широким впровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

Африка

З розвитком суспільного виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку для регенерації та розвитку життєвих сил людини, витрачених у процесі праці. Для цього необхідне сполучення певних умов та ресурсів, а також організація їх використання. Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а її поведінка, направлена на задоволення своїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, — рекреаційною діяльністю. Кожна держава прагне до створення та розвитку умов для відпочинку, лікування, відновлення працездатності своїх громадян. Завдяки вдалому сполученню умов для рекреації в окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку, курортного лікування, туризму. Такі комплекси одержали назву рекреаційних.

Активний розвиток туризму в країні почався лише з 90-х pp. XX ст. У 1990 p. країна прийняла 0,5 млн. відвідувачів, у 1995 р. - 4,7 млн., у 1998 р. до Південної Африки приїхало 5,9 млн. туристів, у 2000 р. - 6 млн., а в 2001 р. - 4,6 млн. чол.

Темпи розвитку Південної Африки як туристичного напряму у 2002 р. були найвищими у світі. Того року країну відвідало 6,4 млн. туристів, що перевищило показники попереднього 2001р. на 20,1 % (1,8 млн. чол.). Частка подорожуючих з європейських країн зросла на 24,4%; лідерами в подорожах до Південної Африки стали Велика Британія та Німеччина, турпотоки з яких склали відповідно 442,9 тис. чол. та 249 тис. чол.3

З Північної Америки у 2002 р. прибуло на 9,2% більше туристів, ніж у попередньому році; переважна більшість азіатських туристів були з Китаю (майже 37 тис. чол.), що в порівнянні з 2001 р. більше на 20,7%; на 14,5% зросла чисельність відпочиваючих з Австралії, Чисельність туристів, що прибули до Південної Африки з країн Африканського континенту збільшилась на 2,1% (1,06 млн. чол.),зокрема кількість туристів з Кенії склала близько 35 тис. чол.

Статистика показує що лише за 2006 р. кількість прибуттів до країні порівняно з 2005 р. зросла на 5%.

В цілому протягом 2005 р. Південну Африку відвідало 7 млн. туристів.

У 2006 р. в Південну Африку прибуло на 9% туристів більше, ніж у попередньому 2005 р.

Зміна інтенсивності туристичних потоків до Південної Африки в період з 1999 р. до 2006 р. зображена у таблиці 1.

З наведеної таблиці видно, що темп приросту чисельності туристів, що відвідали Південну Африку протягом 1999-2000 pp., становив майже 26% (1,2 млн. чол.). Таке зростання чисельності відвідувачів було викликане, передусім, успішним політичним переходом країни у 1994 p., після якого Південна Африка стала перспективним туристичним напрямом, що привернув увагу багатьох країн світу[5, c. 217-219].