53.Охаректеризуйти етапи національно-культурного відродження в Україні на основі праць м.Греха , р.Шпорлюка та і.Лисяка-Рудницького .

Чеський історик і політолог професор Празького університету М.Грох виділяє в історії кожного національного руху 3 основні етапи: академічний(дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру конкретного народу. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, досліджують прислів'я, вивчають релігійні вірування, звичаї й обряди народу, складають словники, досліджують історію. Однак усе це робиться мовою іншого народу), культурний (мова, яка на І етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою)та політичний(відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів). Тепер нація об'єднана спільною мовою, висуває вимоги політичного самоврядування, проголошення автономії, а в кінцевому підсумку вимагає політичного самовизначення та проголошення суверенної держави

Американський вчений українського походження Р.Шпорлюк, засосовуючи схему М.Гроха до розвитку українського відродження кін.XVIII — поч. XX ст. виділтв 3 фази — наукову, культурну і політичну.

У вітчизняній історико-культурологічній літературі утвердилась думка, згідно з якою поч.укр. нац. відродження пов'язується з виходом у світ "Енеїди" І.Котляревського (1798 p.), який першим увів українську народну мову до літератури, а також з його послідовниками — Г.Квіткою-Основ'яненком та Харківським гуртком літераторів. Науковою основою, що стимулювала їх зусилля, став Харківський університет, навколо якого згуртувалися кращі представники української науки та культури.

Цікаві думки щодо періодизації національного відродження в Україні висловив І.Лисяк-Рудницький, який виділив три етапи на: шляхетський (дворянський, 1780—1840 pp.) (рушійна сила - українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі), народницький (1846—1880 pp.)( етапі національно-культурного відродження провіднрю сила - демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко), модерністський (1890—1914 pp.) (рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.). Хронологія згаданого періоду новітньої історії України охоплює понад 130 років — від кінця існування козацької держави до Першої світової війни.

54. Творча спадщина т.ГШевченка як вищий символ ніціанальної волі та державності України

Поява у 1840 р. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобуній розвиток у майбутньому. Геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших культур, людина широких духовних обріїв, Т.Шевченко перебував на висотах передової думки свого часу. Народнопісенний розмір більшості поезій у поєднанні з яскравим художнім вираженням найглибших архетипів колективної свідомості українського народу зробили поета головним творцем нового національного міфу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Поезія Шевченка і його постать ніколи не були для українців обмеженими тільки рамками літератури чи й навіть культури,— Шевченко є явищем української духовності, могутнім джерелом національної самосвідомості, учасником історичного життя народу, порадником, Батьком, навіть пророком майбутнього та апостолом правди, символом України. Шевченко  зробив  великий  внесок  у  розвиток  портрета,  побутового  жанру  і  пейзажу.  Він  виступав  як  один  з  перших  на  той  час  офористів  України  й  Росії.  Його  реалістична  творчість  сповнена  великого  соціально-викривального  змісту  й  відзначається  глибокою  народністю,  інтернаціональними  мотивами  і  гуманізмом.  Твори  Шевченка  мали  вплив  на  весь  розвиток  українського  мистецтва,  вони  служать  життєдайним  джерелом  для  багатьох  поколінь  українських  художників.  Мистецька  спадщина  Шевченка  визначає  його  видатне  місце  в  історії  не  лише  українського,  а  й  світового  мистецтва.