2. Граничні величини та їх роль у мікроекономічному аналізі.

Важливою особливістю методу мікроекон. є широке використання так званого граничного аналізу. Так вивчаючи поведінку екон. суб’єктів, мікроекон. намагається виявити мотиви, які спонукають до прийняття рішень. При цьому виявляється, що вирішальне значення має не загальне бажання, а деякі додаткові обставини, що призвели до остаточного прийняття рішення. Наприклад: рішення про збільшення випуску товару залежить від того, чи це призведе до зростання прибутку чи до збільшення витрат. Такі обставини мають назву граничних, саме вони визначають економічну поведінку суб’єктів.

Граничний продукт (МР) – це приріст загального обсягу виробництва (додатковий продукт), здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва: МР=дельтаТР/дельтаХ, де дельтаТР-приріст обсягу вир-ва, дельтаХ-приріст змінного фактора. Якщо витрати змінного фактора збільшувати в нескінченно малих к-тях, то граничний продукт саме й виражатиме граничну продуктивність фактора. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат під-ства, пов'язаний із вир-вом додаткової одиниці продукції. Як правило, під цим поняттям розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції. МС= дельтаТС/дельтаQ. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу вир-ва. Граничний виторг (MR) – приріст загального виторгу під-ства в результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю: МR= дельтаТR/дельтаQ.

3. Економічна раціональність як базовий принцип поведінки мікросистем.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток. Тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору: що виробляти, яким чином виробляти, для кого призначаються результати виробництва. Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своє діяльності. Воно може мати різні цілі у короткостроковому періоді, але в довгостроковому має бути саме максиміз. прибутку, інакше під-ство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Тобто раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

4. Закон попиту та обґрунтування його дії базовими положеннями теорії споживчого вибору.

Кількість благ та послуг, які споживачі бажають і мають можливість придбати у даний момент і у даному місті називається попитом. Тобто попит – це платоспроможна потреба. Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача наз. індивідуальвим попитом. Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіхіндивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц час. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит. Визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Закон попиту твердить, що між ціною і обсягом попиту існує обернений зв’язок: обсяг попиту скорочується зі зростанням ціни і зростає зі зниженням ціни. Математичним виразом закону попиту є функція попиту: QD=f(P), де QD – обсяг попиту на товар, D – попит, P– ціна товару.