1. Міжнародні економічні відносини будь-якого суспільства визначаються ментально-ціннісно-мотиваційними засадами, які визначають діяльність людей і органічно пов’язані з традиціями і особливостями культури певної цивілізації. М.Вебер довів визначну роль виникнення і поширення протестантської етики у справі утвердження ранньобуржуазних відносин у Західній Европі. Значення ментально-цінносних факторів ( соціальні, політичні, економічні) виділяєся при формуванні міжнародних економічних стратегій. Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. Відмінності в стані економіки різних регіонів світу , їх соціальному становищі, екологічній ситуації визначили необхідність розробки моделі сталого розвитку для кожної країни. Ключові моменти нової стратегії-поліпшення умов життя людей в країнах, скорочення розриву між багатими й бідними країнами,

2. Міжнародні економічні інтереси полягають в інтернаціоналізації та інтенсифікації світогосподарських зв’язків. В світі все потужніше діють економічні інтереси невеликої кількості найпотужніших держав і національних корпорацій . За таких умов країни другого та третього ешелонів скоріше підстроюються до їх вимог ніж самостійно діють в напрямку переслідування власних інтересів. Головний економічний інтерес України - політичне виживання і курс на інтеграцію до європейського цивілізаційного простору - відповідає цьому статусу і цій ролі, і це добре розуміють на Заході. Територіальна цілісність і незалежність України (в тому числі незалежність воєнна) вже сьогодні стали одним із центральних компонентів перспективного бачення майбутнього Європи і Атлантичного співтовариства в цілому. Пошук можливостей для формування міжнародних стратегій передбачають використання переваг централізованого планування та вільного ринку.

3. Від рівнів економічного розвитку країн залежить формування міжнародних економічних стратегій розвитку. Від видів діяльності

( галузевого розвитку) характерних для розвитку країни залежить формування міжнародних економічних стратегій розвитку. В міжнародних економічних стратегіях суб’єктами міжнародних економічних стратегій виступають країни чи ТНК. Об’єктами – процеси розвитку, процеси трансформації. Без формування соціально-екологічних відносин як виду суспільних відносин неможливо проводити розвиток сучасних міжнародних стратегій. Нинішній стан економіки України при реалізації державної зовнішньоекономічної політики обумовлює необхідність здійснювати вибірковий протекціонізм щодо стратегічно важливих галузей і видів виробництв, а також інтенсивне регулювання державою зовнішньоекономічних процесів. Насамперед, це: сприяння формуванню експортного потенціалу в пріоритетних галузях; регулювання зовнішньоторгівельного і платіжного балансів. На формування воєнно-економічної стратегії найбільший вплив мають воєнно-економічні потреби мирного і воєнного часу.

4. Основним напрямком міжнародної економічної стратегії є формування економічного середовища. Створення економічної мотивації та інституційного середовища для широкомасштабного та ефективного використання національних та глобальних знань в усіх секторах економіки, активізації підприємництва, державної підтримки соціального напрямку розвитку. Стратегія усестороннього розвитку суспільства тісно пов’язана з стратегією з питань охорони і захисту навколишнього середовища.

5. Фактором формування міжнародних економічних стратегій є узгодженість національних і міжнародних транснаціональних інтересів макро і мікроекономічного рівня. Їх модифікація під впливом глобальних факторів формує нові сили трансформації і розвитку національних економічних систем. Сенс диверсифікації полягає у під’єднанні своєї економічної системи до альтернативних економічних систем, в отриманні стратегічних геоекономічних і геополітичних переваг.

6. Країни виступають суб’єктами і об’єктами глобальних економічних стратегій домінуючих країн і звідси світових економічних стратегій. Глобальна економічна еволюція привела до положення, що людина є головним суб’єктом суспільних відносин і кінцевою цілью виробництва. Тому у концепціях нових економічних стратегій виживання і розвитку є принцип гармонічного співіснування людини і природи.

7. Прогрес людства здійснюється поступово, шляхом переходу від одного рівня цивілізації до іншого і це зумовлює етапи становлення та основні риси світового господарства.Перший етап кардинальних змін – протестантство, наступний етап -ментальні стратегії, останній етап- стратегія глобалізації. Новий етап інтернаціоналізації економічних відносин. Спостерігаємо інтеграційні процеси у світовій економіці. Виходить на арену поняття світового ринку. Широкий розвиток має міжнародна торгівля.

Діють механізми зовнішньої торгівлі.

8. Прикладом державної економічної внутрішньої політики є формування бази для посилення мобілізаційної ролі держави може вважатись викуп структуроутворюючих, стратегічних для вирішення проблеми формування національної конкурентоспроможності, економічних галузей ( наприклад Криворіжсталь).Зовнішня політика направлена на формування інноваційної стратегії довгострокового економічного розвитку. При формуванні міжнародної економічної стратегії економічна політика повинна керуватися системною методологією з опорою на методи програмно-цільового планування і прогнозування; Ринок і держава є регулятори економічних відносин. Економічні і адміністративні методи регулювання держаної внутрішньої політики є основою формування міжнародних економічних стратегій. Економічною функцією держави є прогнозування соціально-економічного розвитку, макроекономічне планування. Фінансово-кредитне регулювання економіки здійснюється центральним банком. Державне регулювання інвестиційної діяльності, регулювання підприємництва, регулювання розвитку науки і освіти впливає на розвиток зовнішньої політики.

9. Стратегії економічного зростання ринкової економіки опреділяються формуванням здорового суспільства з досконалою матеріальною і правовою базою, раціональною економічною та інституціональною структурами, достатнім економічним потенціалом, кваліфікованою законодавчою і авторитетною виконавчою владою, соціальною стабільністю, такими компонентами, які здатні забезпечити національну визначеність, суверенітет і самостійність у прийнятті рішень зовнішньоекономічного порядку. Здійснюється еволюція державного регулювання в умовах переходу до ринку. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, а на перше місце виходять загальноекономічні, загально соціальні і загальнолюдські інтереси.

10. Можливість підтримати макроекономічну внутрішню стабільність перед загрозою постійно змінних умов існування у зовнішньоекономічному середовищі є основним . Провідні економічні стратегії розвитку повязуються зі становленням раціональної внутрішньої економічної структури як основи зовнішньої конкурентоспроможності. Ф.Ліст бачить стратегічну функцію держави через її участь у процесах інвестування. Вирішення проблеми конфліктності внутрішнього і зовнішнього середовищ –нівелювати наслідки „зовнішніх ударів” по економіці, що що спричиняють умирання цілих галузей внаслідок конкурентоспроможності в умовах відкритої економіки та розрив у доходах різних прошарків населення.. Серед економічних стратегій, які стосуються взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів економічного розвитку є концепція „відкритої економіки”. В 20ст.виникла ісламська стратегія тероризму всім відомі мотиви утворення цієї стратегії.

11. Епапами еволюції світового господарства є: аграрний (призвів до розширення масштабів виробництва і склав матеріальну базу економічного прогресу -до середини 18ст), наступний етап -індустріальна цивілізація (вперше в історії господарюючою стала не натуральна, а товарна структура господарства), постіндустріальна цивілізація -у лідуючих країнах сектор індустрії інформації по темпах і масштабах росту іде попереду традиційні отраслі промисловості. Перехідний етап економіки-це система нестійкої динамічної рівноваги, у прцесі якої відбувається трансформаційні зміни.Вихід із стану нестійкої рівноваги вимагає формування нової стратегії розвитку. Процес формування стратегії сталого розвитку включає етапи:

-формування концептуальних засад стратегії сталого розвитку

-формування цільових орієнтирів

-аналіз зовнішніх факторів впливу на сталість розвитку регіону

-аналіз сильних та слабких сторін функціонування держави

-оцінка та вибір стратегічної альтернативи розвитку держави

-реалізація стратегії сталого розвитку

-контроль за реалізацією стратегії сталого розвитку.

12. Включення національного господарства в міжнародний економічний простір космополітичний принцип індивідуалізму у міждержавних відносинах є привілеем національної держави. Принцип індивідуалізму в міждержавних відносинах реалізується через самоізоляцію. Ф.Лист вважає, що існують два види автаркії: перша-повна самоізоляція нації, яка у розрахунку на власні сили намагається досягти високого рівня конкурентоспроможності і її об’єктивний наслідок-коли країна , стягнувши визначеної стадії розвитку, може на засадах лібералізму будувати свої зовнішньоекономічні зв’язки. Що приведе до домінування такої країни на світовому економічному просторі (експансіоніська автаркія)Відмінності в стані економіки різних регіонів світу , їх соціальному становищі, екологічній ситуації визначили необхідність розробки моделі сталого розвитку для кожної країни.

13. Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. А в країнах з перехідною економікою є: Перша модель стратегії трансформації – Китайська (Китай, Вьетнам,Монголія) передбачають формування риночних відносин в умовах старої командно-адміністративної системи;

Друга модель стратегії – венгерська означає поступовий перехід до риночних відносин шляхом преобразовань;

Третя-польська чи „шокова терапія”;

Четверта- чехословацька спирається на традиції ринкової культури

П’ята – прибалтійська специфіка якої в малих масштабах нородного господарства

Шоста –російська, на формальній приватизації, розвитку підприємництва

Сьома-українська, обтяжена проблемами суверенітету, економічної незалежності, проблемами державного будування. Сучасні тенденції посилення ролі і економічних функцій національних держав, відтворюючих процеси обобществления виробництва вступають в протилежність з тенденціями глобалізації економіки. Моделью розвитку національної економіки Великобританії є модель „відкритої економіки”, що ґрунтується на ринковій саморегуляції. Перехід від моделі „відкритої економіки” до „відкритості” реалізується через функцію держави.

14. Основним індикатором економічного потенціалу та рівня розвитку країн є ВВП, стабільна курсова політика ,ПІІ. Не менш важливим показником розвитку економік є показник заборгованості. В промислово розвинених державах 80-95 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних в найсучасніших технологіях. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів на винаходи. Прибутки від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти права промислової власності складають фантастичну суму — понад 100 млрд. дол. США. Вважається, що коли зовнішньоторгівельний оборот досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекономічне зростання. Головним показником розвитку країн є ВНП на душу населення. За ним країни поділяються на 3 групи: 41 країна, де економіка має низький (до 580$) рівень доходів на душу населення; 58 країн середнього рівня з доходом від 581 до 5999$ (причому середнім у світі є рівень 2335$ на душу населення); 28 країн з високим доходом (більше 6000$).

15.Детермінантами розвитку світового економічного розвитку є регіональна інтеграція,транснаціоналізація, національна економіка. Три детермінанти і є міжнародними стратегіями розвитку. Окремі національні економіки знаходяться на різних стадіях інтернаціоналізації. Тріада світової економіки 1970-1980р.-США, Японія, ЕС

16. Провідні країни світу всебічно захищають свою досить стабільну економіку , незважаючи на принцип відкритості, внаслідок чого утворюються потужні центри протистояння (США,ЄС, Японія). Найновішою формою міжнародної економічної експансії стає структурна замкненість , що дає країні , втягненим у інтеграційні процеси під гаслом лібералізації можливість зберегти свої конкурентні переваги і формувати власну стратегію розвитку, формувати національні пріоритети, виходячі із природних даних країни. Країни, що розвиваються, мають входити у світовий економічний простір на власних умовах, а не за умов , які встановлюються міжнародними глобальними ринками та міжнародними фінансовими інституціями. У минулому успішними економіками були ті, що обрали стратегічний і диференцьований підхід до відкритості.

17. Еволюція світового ринкового господарства проявляється в формуванні економічних зв’язків з пріоритетом наднаціональних інтересів ,сприяє вировнюванню основних характеристик міжнародних ринків.Регіоналізм , посилює риночну уніфікацію розвитку національних економік країн- учасниць інтеграційних угрупувань, прискорює процес глобалізації. Стратегії економічного зростання ринкової економіки зумовлюються формуванням здорового суспільства з досконалою матеріальною і правовою базою, раціональною економічною та інституціональною структурами, достатнім економічним потенціалом, кваліфікованою законодавчою і авторитетною виконавчою владою, соціальною стабільністю, такими компонентами, які здатні забезпечити національну визначеність, суверенітет і самостійність у прийнятті рішень зовнішньоекономічного порядку.

Процеси структурних трансформацій в розвинених ринкових країнах дають багато інформації для усвідомлення підрозділів світового виробництва. К.Маркс виділяв – виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання. В 20 ст. Еволюція ринку привела до –виробництва нових знань, культурних цінностей і ноу-хау. В 21ст. В розвинених ринкових країнах результатом економічного зростання стане ефективність використання всього масиву і перш за все це робоча сила нової якості, яка здатна забезпечити інтелектуалізацію праці і виробництва.Розвиток світового ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування, яке стало поступово виходити за межі міждержавного обміну товарами. Розвиток виробничих сил і зростання фінансового капіталу призвели до виникнення світового господарства.

18. В сучаснiй економiчнiй лiтературi розрізняють кiлька видiв моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, видiляють моделi: американську, нiмецьку, європейську кейнсiанську, шведську, японську. Критерiями класифiкацiї виступають, звичайно, питома вага держвласностi, її якiсний склад, напрямки i засоби здiйснення державної полiтики, форми ринкових відносин тощо. Вiдповiдно видається неможливим достеменно зарахувати до певної моделi економiки переважне число країн, що розвиваються, через їхню рiзноманiтнiсть i нестабiльнiсть, а також, за подiбними причинами, - економiки постсоцiалiстичних i соцiалiстичних країн. Американська (лiберальна) модель у чистому виглядi реалiзується в США i виходить з iдеї максимiзацiї свободи економiчної дiяльностi. Вона передбачає участь держави в регулюваннi за "залишковим принципом": втручання в аспекти, якi не в змозi регулювати ринок; держава створює максимально сприятливi умови для функцiонування приватного капiталу. Початок 80-х рокiв у США ознаменувався рiзким посиленням неокласичних тенденцiй, що дало змогу говорити про "неокласичну революцiю". В комплексi пiдхiд до цiєї "революцiї" описувався документом адмiнiстрацiї Р. Рейгана "Новий початок для Америки. Програма економiчного оздоровлення", опублiкованим у 1981 р. Програма передбачала лiбералiзацiю податкової системи, скорочення граничних термiнiв амортизацiї, стримування росту державних витрат i державного боргу, скорочення асигнувань на соцiальнi програми та збiльшення вiйськових витрат. Адмiнiстрацiя президента Б. Клiнтона, зiткнувшись з негативними наслiдками "рейганомiки", продовженої урядом Дж. Буша (скорочення темпiв зростання, прискорення iнфляцiї, бюджетний дефiцит, структурнi проблеми) на тлi розгортання свiтової економiчної кризи, змушена була зробити ряд вiдступiв вiд традицiйної неокласики. Наприкiнцi 1992 р. на конференцiї з питань економiки у м. Лiттл-Рок, де був присутнiй Б. Клiнтон, прийнято комплекс завдань нової адмiнiстрацiї, який, зокрема, включав збiльшення капiталовкладень для пожвавлення економiки, пiдвищення доступностi капiталу через перегляд правил роботи кредитних установ, поєднання iнвестицiйних програм з планом скорочення бюджетного дефiциту, зниження витрат на медобслуговування та пiдвищення загального медичного страхування для скорочення дефiциту. Багатьма економiстами та урядовцями Європи перемога Клiнтона в США розглядається як сигнал до вiдходу вiд стратегiї "laissez-faire" . Основним важелем регулювання виступає бюджетно-фiнансова полiтика. В 1990-1993 рр. через держбюджет перерозподiлялось понад 36 % ВВП . США вiдомi жорстким кредитно-фiнансовим регулюванням. Податкова система зорiєнтована на стимулювання приватних iнвестицiй. Для економiки США характерна невисока частка держвласностi, державнi iнвестицiї спрямовуються здебiльшого у капiталомiсткi галузi i такi, що не викликають iнтересу у приватного капiталу. Практикується створення пiдприємств з наступною передачею їх до приватного сектора. Майже 50 % витрат на НДДКР здiйснюється державою. Орiєнтир соцiальної полiтики - сприяння акумуляцiї та перерозподiлу коштiв населення в цiлому. Так, пенсiйний фонд лише на 1 % формується за рахунок державних внескiв. Водночас активно дiє система державної соцiальної допомоги, 2/3 видаткiв якої мають негрошову цiльову форму. 21,1 % населення на кiнець 80-х років був охоплений державним медичним страхуванням . На той же час соцiальнi витрати становили 50 % видаткiв федерального бюджету, 60 % - мiсцевих бюджетiв . Важливими специфiчними рисами економiчної моделi США є федеративний державний устрiй i зумовлена ним багатополюснiсть економiчної системи. З одного боку, це сприяє пiдвищенню економiчної безпеки країни, з iншого - вимагає проведення особливої полiтики з координацiї впливових регiональних iнтересiв. Таким чином, американська модель спирається i розраховує на економiчну активнiсть громадян, скеровуючи їхній iнтерес до максимiзацiї прибутку у суспiльно вигiдне рiчище. Нiмецька (неолiберальна) модель, яка здiйснюється у ФРН, орiєнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренцiї, для чого пiдтримуються умови вiдтворення, зокрема - стимулювання дрiбного бiзнесу, полiтика зайнятостi тощо. Гаслом цiєї моделi є "Ринок - для всiх", тому значна увага придiляється соцiальнiй спрямованостi дiї ринку, iснує розгалужена система соцiальних виплат. Фундамент нiмецької моделi сформувався пiд дiєю концепцiї "соцiального ринкового господарства". Ця концепцiя вперше сформульована у 1948 р. А. Мюллером-Армаком як синтез ордолiбералiзму (В. Ойкен) та неолiбералiзму (Ф. Хайек) i проводилася урядом Л. Ерхарда. З ордолiбералiзму взято положення про важливу роль держави в охоронi економiчного та соцiального порядкiв, з неолiбералiзму - про важливiсть саморегулювання ринку за пiдтриманням державою рамкових умов. Основнi елементи економiчної полiтики держави А. Мюллер-Армак вбачав у: створеннi на пiдприємствi соцiального порядку, який оцiнює робiтника не лише з економiчної точки зору; здiйсненнi конкурентної органiзацiї економiки, полiтики зайнятостi та надання робiтниковi економiчної безпеки у рамках можливого; вирiвнюваннi доходiв людей економiчними засобами; соцiальному житловому будiвництвi; пiдтримцi рiвних шансiв пiдприємництва, кооперативної взаємодопомоги; запровадженнi соцiального страхування; забезпеченнi мiнiмуму оплати працi тощо. Отже, на вiдмiну вiд лiбералiзму концепцiя соцiального ринкового господарства передбачає сильну державу. Ключовим елементом концепцiї стало поняття господарського порядку, який є сукупнiсть форм координацiї економiчного процесу, i форми цi тiсно пов'язуються з порядком у суспiльнiй системi в цiлому. Порядок, на думку теоретикiв, можливий лише в тому разi, коли поведiнка людей вiдзначається дисциплiною, а дисциплiна визначається саме ринком, або, за висловом В. Ойкена, "така поведiнка можлива лише там, де з духу правильно осягнутої свободи виходить пiдтвердження необхiдностi бажаного порядку" . Коалiцiйний кабiнет Коля-Геншера у ФРН у 1983 р. розробив "Програму оновлення", яка передбачала пiдтримку приватного пiдприємництва шляхом зниження податкiв на прибуток, пiдвищення непрямих податкiв, скорочення державного регулювання та скасування регламентацiї дiяльностi компанiй, зниження соцiальних витрат з метою збiльшення бюджетних ресурсiв для розвитку виробництва, пiдвищення капiталовкладень для скорочення безробiття та пiдвищення темпiв збільшення, причому вiйськовi витрати продовжували зростати . Але попри такi заходи "консервативний зсув" лише надав iнших форм специфiчним рисам "соцiального ринкового господарства". Регулювання здiйснюється кредитно-фiнансовими та валютно-фiнансовими важелями. У 1990-1993 рр. через бюджет перерозподiлялося 46-50 % ВВП. Реалізовується понад 10 тис. державних програм рiзних рiвнiв, що передбачають перерозподiл коштiв пiдприємствам. Податкова система орiєнтується на перерозподiл доходiв та стримування їх зростання. Пiд пряме державне регулювання пiдпадає близько 50 % новостворюваної вартостi . У державному секторi в 1990 р. вироблялося 10,9 % доданої вартостi. Держвласнiсть зосереджується в банкiвськiй сферi, вугiльнiй, сталевiй промисловостi, машинобудуваннi. На початку 80-х частка активiв, що належала державним кредитним установам, складала 62 % . Завдяки поєднанню економiчних i соцiальних орiєнтирiв нiмецька модель досягає оптимального спiввiдношення суспiльних та iндивiдуальних iнтересiв. Європейсько-кейнсiанську модель iнколи називають англiйською, хоча сьогоднi вона бiльш чiтко виражена у Францiї, Iталiї, Австрiї. За цiєї моделi значну роль вiдiграє державний сектор в економiцi, який досягає значних розмiрiв. Зокрема, уряд соцiалiстiв, прийшовши до влади у Францiї в 1981 р., виступив з програмою нацiоналiзацiї частини виробничої та невиробничої сфери, реформи системи iндикативного планування, стимулювання державних витрат та особистого споживання, боротьби з безробiттям. На початку 80-х років у Францiї держава виробляла 10 % ВНП, здiйснювала 30 % валових капiталовкладень, їй належало 2/5 нацiонального багатства . Державна власнiсть концентрувалася в електроенергетицi, вугiльнiй, газовiй промисловостi, машинобудуваннi, фiнансовiй сферi. 50 % поточних вкладiв пiдприємств i 70 % приватних вкладiв перебували у державних банках . Внесок держави в економiку Iталiї в 1985 р. складав 20,3 % , наприкiнцi 80-х питома вага держсектора економiки тут складала 39-42 %, причому 30-35 % держпiдприємств перебували пiд прямим державним контролем . Висока питома вага держсектора спостерiгається також в Iспанiї, Португалiї. Через державний бюджет в 1990-1993 рр. було перерозподiлено: у Францiї - 50 % ВВП, в Iталiї - понад 53 %, у Великобританiї - майже 40 % . Незважаючи на високий рiвень перерозподiлу коштiв, питома вага державних соцiальних витрат не дуже висока, оскiльки бюджет розглядається як засіб впливу на попит i витрачається значною мiрою на iнвестицiї та структурнi змiни. Так, у Великобританiї на потреби соцiального забезпечення на початку 90-х років витрачалася третина державного бюджету . Важливою рисою системи державного регулювання економiки у Францiї є високий рiвень узгодженостi заходiв, що вживаються. Для цього iснує економiчна та соцiальна Рада, до якої входять представники уряду, пiдприємцiв та профспiлок. Адмiнiстративнi Ради, що включають робiтникiв, адмiнiстраторiв, споживачiв та спецiалiстiв, iснують також на кожному публiчному пiдприємствi. Як правило, держпiдприємства користуються тактичною самостiйнiстю, причому її ступiнь тим вищий, чим успiшнiша дiяльнiсть пiдприємства. Водночас оцiнка iнвестицiйних програм здiйснюється спецiальним Фондом економiчного та соцiального розвитку, який може також надавати субсидiї i дотацiї. Державнi економiчнi органи Францiї розробляють на базi консультацiй з економiчними суб'єктами iндикативнi гнучкi узгодженi плани, як загальнi, так i спецiальнi, цiльовi. Вiдносно держсектора економiки плани iмперативні. Виконання плану в приватному секторi забезпечується і шляхом держзамовлень, i через податкову, цiнову, кредитну полiтику, тому плани у Францiї, не будучи iмперативними, є активними. Особливе мiсце посiдають програмнi закони, якi фiнансуються з бюджету. У 60-х-70-х роках широко розповсюдилася практика угод мiж державою i пiдприємствами про виконання планових показникiв в обмiн на фiнансовi та матерiальнi ресурси. Головною метою кейнсiанської моделi є забезпечення максимально ефективного розподiлу ресурсiв з певним страхуванням вiд непередбачуваного впливу взаємодiї приватних економiчних iнтересiв. Наростання негативних тенденцiй в серединi 80-х років зумовило певнi консервативнi зрушення в країнах європейського кейнсiанства. Зокрема, програма уряду Ж. Шiрака, який прийшов до влади у Францiї у 1986 р., спиралася бiльше на неокласичнi постулати та передбачала денацiоналiзацiю, фiнансове оздоровлення через скорочення податкiв i дефiциту бюджету, дерегламентування. Шведська (соцiал-демократична) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалiї, Iспанiї, Грецiї. Головна увага тут придiляється соцiальнiй сферi, полiтицi зайнятостi та соцiального забезпечення, регулюванню трудових вiдносин, жорсткiй полiтицi доходiв. Уряд соцiал-демократiв Швецiї у 1982 р., зiткнувшись iз структурним спадом, оголосив про програму "третього шляху", вiдмiнного як вiд стимулювання пропозицiї, так i вiд пiдтримки попиту. Прiоритетними було оголошено досягнення повної зайнятостi, розширення обсягiв виробництва та забезпечення його високої конкурентоздатностi, пiдвищення темпiв зростання, високий рiвень життя, регiональна збалансованiсть, стабiльнiсть державних фiнансiв, пiдтримання зовнiшньоторговельного та платiжного балансiв. На державних пiдприємствах наприкiнцi 80-х років працювало 11-13 % всiх зайнятих, держвласнiсть мала високу питому вагу у гiрничовидобувнiй, сталеплавильнiй промисловостi, електроенергетицi, сферi послуг, причому на державних пiдприємствах системи соцiальних послуг працювало 92 % зайнятих у галузi. У 1987 р. на соцiальнi потреби витрачалось 31-35 % ВНП , а на початку 90-х державнi витрати на соцiальне забезпечення складали понад 40 % ВВП Значнi специфiчнi риси має модель ринкового господарства Японiї. Основним суб'єктом у японськiй моделi виступають корпорацiї та їх об'єднання у фiнансово-промисловi групи - "кейрецу". Незважаючи на незначну частку держвласностi (на 1983 р. - близько 20 % нацiонального багатства ), економiка країни має досить високий ступiнь керованостi завдяки iснуванню позадержавних об'єднань i рад, особливiй ролi кредитно-банкiвських установ, а також об'єднанню функцiй управлiння в рамках Мiнiстерства зовнiшньої торгiвлi та промисловостi. Лише у 80-тi роки тут було здiйснено фiнансову лiбералiзацiю, за повоєннi роки набуто величезної практики проведення промислової полiтики. 9/10 основних фондiв держави зосереджено в галузях iнфраструктури, що створює оптимальнi умови для приватного капiталу. Водночас держава фiнансує майже 100 % нових розробок. Специфiчними особливостями моделi є полiтика вирiвнювання доходiв, особлива полiтика робочої сили, ефективне використання нацiонального менталiтету. В Японiї успiшно iнтегровано державні i приватні iнтереси iз застосуванням низки позаекономiчних важелiв. Досягнення нацiонального консенсусу дає змогу створити мережу нацiональних планiв на термiн вiд 1 до 20-30 рокiв, що надає японськiй економiцi стратегiчної орiєнтацiї. Держава в Японiї має потужний апарат регулювання дiяльностi економiчних суб'єктiв усiх сфер дiяльностi. Загалом на початку 90-х рр. тут дiяло 453 регулюючих закони, з них 220 - у сферi економiки. Із цих останнiх 102 було прийнято ще у 1945-1954 рр. Державне регулювання охоплює понад 10 тис. позицiй у сферах регламентування пiдприємництва, цiн, експорту тощо. Крiм економiчних важелiв, до приватного капiталу застосовуються адмiнiстративнi вимоги, рекомендацiї, "посередництво" держструктур . Керує проведенням промислової полiтики Мiнiстерство зовнiшньої торгiвлi та промисловостi (MITI), яке має право на певну свободу дiй в управлiннi галузями i якому пiдзвiтна переважна бiльшiсть галузей економiки. До сфери дiї MITI входять зовнiшня торгiвля, промисловiсть i торгiвля, новiтнi технологiї, розмiщення промислових пiдприємств та екологiя, енергетика, питання промислової власностi, пiдтримка дрiбних i середнiх пiдприємств. Мiнiстерство будується на принципi поєднання вертикальних (галузевих) i горизонтальних (функцiональних) структур. Дiєвостi полiтики MITI й досягненню консенсусу значно сприяють контакти з союзом найбільших корпорацій і банків "Кайданрен", союзом найбільших фірм "Ніккейрен", об'єднанням великих, середніх і малих підприємств "Ніссе", органiзацiями дiлових кiл рiзних галузей промисловостi, сервiсу, фiнансової сфери, якi утворюються в приватному секторi для обмiну iнформацiєю та обговорення макроекономiчної полiтики. Забезпеченням нацiональної згоди займається Економiчна Рада при прем'єр-мiнiстрi, до якої входять науковцi, бiзнесмени, трудящi, споживачi, управлiнцi тощо. Консенсус з питань подальшого розвитку японської економiки знаходить своє вираження у створеннi нацiональних планiв. Перший нацiональний економiчний план було сформульовано у 1955 р., відтоді розроблено 11 планiв. З одного боку, така система дає змогу маневрувати ресурсами, економити на витратах на робочу силу, з iншого - веде до банкрутств i змушує MITI проводити полiтику пiдтримки малих фiрм. Специфiчною особливiстю японської економiки є iснування розвиненої системи "кейрецу" - фiнансово-промислових груп з еластичними зв'язками на базi взаємного володiння акцiями, договорiв, постiйних контактiв. Практика показує, що часто пiдтримка постiйних контактiв важить для членiв "кейрецу" бiльше, нiж отримання прибутку, i норма прибутку, звичайно, є нижчою за потенцiйну. Водночас на випадок економiчної небезпеки члени угруповання можуть розраховувати на взаємопiдтримку, а MITI убезпечене від необхiдностi прийняття екстрених заходiв. Звичайно, у "кейрецу" iснує лiдер, який охоплює понад 33 % ринку у групi, а також потужний фiнансовий iнститут. Важливо, що кожна "кейрецу" зосереджується, як правило, на виробництвi в обранiй галузi i не конкурує з iншими групами. На думку японських економiстiв, висока керованiсть економiки країни спирається на iснування рiзноманiтних об'єднань у промисловостi, високий рiвень спецiалiзацiї та кооперацiї, iснування системи субпiдрядiв, угруповань "кейрецу" i тiсний взаємозв'язок промислових пiдприємств з банками. Фахiвцi МВФ вважають, що причинами успiшної економiчної полiтики Японiї в минулому i сучасностi є значнi вкладення в людський капiтал та технологiю, ефективна адмiнiстративна система, сильна, але не iнтервенцiонiстська держава, прагнення постiйно пiдтримувати консенсус, "ненав'язливе партнерство" держави щодо приватних фiрмТаким чином, сучасне розвинене ринкове господарство представлене цiлою низкою моделей, якi мають істотні розбiжностi. Однак попри цi розбiжностi кожна з розглянутих країн змогла на базi власної моделi знайти шлях до нацiонального успiху. Чинником, який зумовив конкретну будову кожної з моделей, виступив комплекс нацiональних специфiчних характеристик: стан виробничого потенцiалу, можливiсть забезпечення матерiальних передумов економiчної безпеки, нацiональний менталiтет i цiннiснi орiєнтацiї тощо.

19.Стратегічною метою державної економічної політики є всебічний розвиток соціально–економічної системи та досягнення соціально–економічної стабільності, максимального добробуту суспільства. У цьому контексті держава має ототожнювати себе з цілим суспільством, оскільки власне існування держави як елементу суспільної системи обумовлене стабільністю та гармонійним розвитком останньої. Світовий економічний ресурс складається з багатьох факторів та товарів,якими наповнений світовий ринок.Серед них: ринок робочої сили (залежить від міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані )світовий ринок капіталів(формується безпосередньо завдяки фін ресурсам кожної країни та залежить від відкритості країни ,та кількості обертання в неї грошової маси та кількості інвестицій.тощо),валютний ринок(формується завдяки проведенням державою грошово-кредитної політики,валютної політики) ,ринок послуг тощо.

20. Міжнародна мобільність факторів виробництва заключається в міжнародній мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експор­тері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування про­дуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці. Сучасна ж структура попиту на робочу силу знач­но ускладнилась, і вона часто містить як її необхідний компонент попит на іноземних працівників. Саме в нинішню епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві, міграція досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм. Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з роз­витком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне ви­робництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який харак­теризувався частими переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. Паралельно з усіма цими процесами посилювалась також ди­ференціація і серед самих країн, у результаті чого світова еко­номіка набула з часом багаторівневого, складного та ієрархічного характеру. На найвищому рівні цієї ієрархії опинились колишні метрополії, які змогли розвинути виробничий апарат нової інфор­маційної економіки. Ці ж країни стали основним полем діяльності ТНК. На нижчих поверхах опинились країни з традиційною ін­дустріальною економікою. З одного боку, їм відведена роль ви­робників масової стандартизованої продукції, з іншого — ці краї­ни стали постачальниками дешевої робочої сили. Останнє сто­сується також країн з аграрною, сировинною економікою, яким дісталися найнижчі рівні ієрархії. За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що фор­мується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів. У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн о середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Між­народному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем. Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах. Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності при­ватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшись до депор­тації. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться пере­важно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та се­редніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких мас­штабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів. На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класи­фікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також націона­льними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жі­нок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового рин­ку праці, особливо в країнах, що розвиваються. Сучасна структура світового ринку праці характеризується, на­самперед, виникненням такого нового й особливого його сегмен­та, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спе­ціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послу­гами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інте­лектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про­цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування. Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний харак­тер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком рин­ків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.). Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників най­різноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне ви­сокотехнологічне виробництво. В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найма­ної робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони пере­казують своїм сім'ям на батьківщину. Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається пара­лельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капі­талу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд з торгівлею і рухом капіталу міжнародний рух робочої сили стає важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки значних коштів у вигляді заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в окремих країнах. Безпосередніми збуд­никами циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили. Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси лю­дей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість пере­нести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індуст­ріальні держави» — Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили. У 70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в елект­ронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто неле­гально) на некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розви­нуті центри Заходу. Таким чином, динаміка міжнародного ринку робочої сили має складний соціально-економічний характер, що визначається роз­витком трудових ресурсів, національних ринків праці, процесами розподілу та перерозподілу робочої сили. Якщо наприкінці 80-х років чисельність зайнятої робочої сили у всьому світі ста­новила майже 1 млрд. чол., то, за прогнозами ООН, на початок 2000 р. загальна чисельність потенційної робочої сили мала зрости на 400 млн. і скласти 1,4 млрд. чол. Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є сту­пінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професій­ний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має терито­ріальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'я­зане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищен­ням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждер­жавних господарських взаємозв'язків. На сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої учас­ті всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, нау­ку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтегра­ційних процесів.

21.Макроекономічна політика країни залежить від вибору країнею певної стратегії розвитку.На сьогодні існує цілий ряд макроекономічних політик і стратегій,які оберають держави для свого подальшого розвитку.Завдяки цим стратегія ми маємо змогу розглядати цілий ряд господарської діяльності країн,порівняти рівень та динаміку розвитку,вивчити структуру та інфраструктуру фінансово-банківської системи,економічні цикли тощо.Серед таких стратегій можна виділити:стратегію сталого розвитку,яку використовують країни з добре розвиненою ринковою економікою,стратегія навздогоняючого типу,яку використовують країни з перехідною економікою та індустріальні країни, стратегія закритого типу ,тобто забезпеченя захисту від зонішніх криз.

22. Спостерігаючи розвиток Великобританії „Політика відкритих дверей та рівних можливостей” дала можливість торгувати з усіма, не допускаючи іноземний товар до себе.У результаті Британія почала створювати колонії. Деякі країни такі як: Китай, Японія, Північ.Корея та АСЕАН використовують стратегію захисту, закриваються шляхом відкриття внутрішніх ринків, зняття бартерів у разі кризи, а також можливий ввід спільної валюти „Юань”. Стратегії навздогоняючого розвитку використовуються країнами з перехідною економікою та індустріальними країнами. А розвинуті країни використовують стратегії сталого розвитку.

23.Завдяки наднаціональним інститутам та законам, що вони їх пропонують, а особливо 80000 „Європейсим стандартам”, які було створено для того щоб захистити внутрішній ринок Великобританії, відбувається таз званий вплив на національні економіки інших країн,а також на їхні стратегії.Серед цих інституті виділяють : СОТ, МВФ,МБРР,ООН тощо.Саме завдяки цим іститутам і відбувається наддержавна регуляція різних економічних і соц процесів,вони „диктують умови”,тим самим впливаючи на економічний розвиток країн.А їхні стратегії проявляються через їх вплив.

24. Значний інтерес для потенційних учасників ТНК представляє закріплений Конвенцією комплекс заходів державної підтримки корпорацій, а саме:

 передача у довірче керування корпорації або її учаснику державних пакетів акцій підприємств-учасників корпорації;

 залік заборгованості підприємства, акції якого реалізуються на інвестиційних конкурсах, в обсяг інвестицій, передбачених умовами інвестиційного конкурсу, для корпорації-покупця;

 надання державних гарантій для залучення різного роду інвестиційних ресурсів, у тому числі з використанням механізму застави;

 скасування подвійного оподатковування учасників корпорації на території сторін, де діють корпорація і її підприємства-учасники;

 здійснення безмитного ввозу і вивозу устаткування, продукції, робіт, послуг і переміщення капіталу між учасниками корпорації;

 надання банкам-учасникам корпорації, що забезпечують її інвестиційну діяльність, пільг щодо зниження норм обов(язкового резервування і зміни інших нормативів, а також інвестиційних кредитів через Міждержавний банк (та іншої фінансової підтримки для реалізації проектів корпорації).

А серед дій що вони для цього приймають:

-детальне вивчення ринку його особливостей(правових,тобто законодовства,що діє в певній країні економічних особливостей ,інвестиційний клімат тощо)та конкурентів.

-жорстка експансія(використання значного піару та аресивне входження на ринок)

-встановлення низьких цін на свої товари за рахунок своїх великих розмірів та здатності досить значний час працювати у демпінговому режимі

-поглинання конкурентів через великі конкуренті переваги і тим самим збільшуючи свою могутність і впливовість на чужому ринку тощо.

Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг. Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на іноземних ринках. А закордонна експансія ТНК - це засіб підтримки американської домінуючої позиції у світовій економіці, що постійно розширюється, і насамперед у Західній Європі і Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту США. Починаючи з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і протистояння комунізму і соціалістичним моделям економічного розвитку. Таким чином, ТНК мають величезні можливості брати участь у політичних процесах не тільки в країнах базування, але і країнах, що приймають. Якщо раніш уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення національних позицій, створення національних переваг.

25. Завдяки конференції у Римському клубі ,70р. та прискоренню структурних трансформацій національних економік провідних країн політику постіндустрілізму почали називати політикою глобалізації, а суспільство постіндустріальним.

Спочатку глобалізація охоплювала тільки фінансові відносини. Але потім вона охопила ряд структурних ланок економіки, політики та культури.цей процес позначився на інтенсифікації торгівельних і фінансових відносин між країнами світового центру.

Постіндустріальний розвиток відбувається за допомогою технологічних революцій 20-го століття.Широко використовується розвиток індустрії інформації.З`являються нові конціпції “вартості інформації”,деякі економісти(Д.Белл) роблять припущення що саме знання являютья джерелом вартості,а не праця.З`являються концепціїї зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва.Відбуваються трансформації власності та деперсонафікація капіталу.Формування через вплив ТНК тощо.

26-27. Політика протекціонізму широко поширюється через методи державного втручання, впливу на зовнішньоторговельні процеси. адміністративне обмеження імпорту. Є декілька рівнів обмеження які використовується при протекціонізмі,оптимальний серед них –рівень обґрунтованого протекціозіму, тобто лібералізація зовнішньої торгівлі.

Однак є й крайні прояви такі як автократія,відособленя економіки країни від економіки інших країн. Взагалі метою протекціонізму є підтримання нац.виробника та зменшення кількості імпортного товару. Однак слід бадансувати

Не останню роль відіграють і правила установлені ГАТТ-СОТ ,члени даної організації знижують рівень протекціонізму до мінімуму,скасовуючи або роблячи незначущим мито на імпорт та експорт товарів,ідучи на поступки своїм стратегічним партнерам,так звана політика відкритості.

Отже від вибору стратегії протекціонізму чи відкритості залежать взаємозв`язки між країнами та їхній стан на міжнародному ринку.

28. Недоліки і переваги стратегії відкритоті.

Стратегія відкритості спрямовує орієнтацію зовнішньої політики на європейську і євроатлантичну інтеграцію зближення нац.економік різних держав,вирішеня спільних економічних питань та забезпечення вільної конвертації та пересування світових ресурсів та капіталу. Також відкитість пов`язують із становленням ринкових відносин. Це в свою чергу веде до поступок на різних державних фронтах таких як правове та митне регулювання , проведення політики преференційної відкритості, наближення економік та введення спільних стандартів. Серед таких стандартів можна виділити правила СОТ, що до її членів, де йде мова про проведення преференційного режиму у галузі торгівлі,зменшення митних тарифів та введення майже однакових квот на товари, що не завжди вигідно для кожної країни , через різний рівень екномічного розвитку.Однак стратегія відкритості дозволяє нарощувати інвестиційний потенціал країни за рахунок притоку іноземних інветицій,що і є ключовим фактором економічної динаміки країни,за рахунок довгострокових інвестицій. А у разі закритості країни,так званого захисного режиму,який призваний захищати нац. виробника,можна захиститись від економічнох криз ,що кояться в світі час від часу. Це можна побачити на прикладі азіацьких країн,які створили альянс на випадок економ кризи. Китай, Японія, Північ.Корея та АСЕАН використовують стратегію захисту, закриваються шляхом відкриття внутрішніх ринків, зняття бартерів у разі кризи, а також можливий ввід спільної валюти.Одже слід впроваджувати власну модель відкритості,так звану помірковану відкритість,щоб втримувати панівні позиції на міжнародному ринку.

29.автаркія як господарське відособлення,створення замкнутого самодостатнього господарства має свої переваги та недоліки.Спрямованість на максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капіталу вимагає від країни значних ресурсів для того щоб вона могла стабільно існувати.Зазвичай автаркія має позитив лише за умов замодостатності країни або групи країн у противному разі автаркія може завдати щільний удар по екнономіці країни.

30. Наступальну стратегія, орієнтована на вирішення маркетингових проблем виходу на внутрішній та зовнішній ринок демонстру-ють підприємства в спеціальних економічних зонах, територі-ях пріоритетного розвитку,де зосереджено значна кількість ресурсів,які вони мобілізують. Саме завдяки

„агресивному „маркетингу й відбувається завоювання ринку, зазвичай при цьому спочатку використовують демпінгова тактику,тобто робляться ціни нижчі за витрати на виготовлення продукції і тим самим йде тиск на конкурентів через ціновий фактор.

31.Стратегії навздогоняючого розвитку використовуються зазвичай країнами з перехідною економікою та індустріальними країнами ,які намагаються завдяки готовим вже моделям(стратегіям розвитку) вивести свою країну на певний рівень розвитку.Ці стратегії запозичуються у більш розвинутих країн.

Але це не завжди є результативним адже не кожна така „готова”стратегія розвитку підходить для певної країни.Треба добре визначити свої потреби та детально вивчити впроаджувальну стратегію до її впровадження.

32. Индикативное планирование означает выработку и научное обоснование целей, ориентиров, приоритетов, пропорций и структур социально-экономического развития на перспективу, а также определение способов их достижения. Его важнейшие задачи — формирование представления о будущей экономической структуре и направлениях ее развития через организацию частного и государственного секторов экономики, предвидение появления острых экономических проблем, которые потребуют активного государственного вмешательства, и определение его масштабов. В плане должно найти отражение решение трех коренных взаимосвязанных экономических проблем, присущих любому обществу: а) что производить; б) как производить (за счет каких ресурсов); в) для кого товары и услуги. В условиях свободной рыночной экономики задачи правительственного экономического плана сводятся к анализу проблем экономики и разработки стратегии их решения; определению основных направлений экономической политики Правительства на предстоящий период; формированию экономических ориентиров (рычагов) для. частного и государственного секторов экономики; координации интересов различных социальных групп и территорий. Роль и структура правительственного экономического плана в условиях свободной рыночной экономики определяются выполнением следующих задач: 1-анализ проблем экономики и разработка стратегии их решения (нестабильность и спад производства, инфляция, дефицит государственного бюджета и платежного баланса, нестабильность финансово-бюджетной и денежно-кредитной систем, низкий уровень жизни населения); 2-определение основных направлений экономической политики Правительства на предстоящий период (создание основ для планов разных уровней управления и хозяйственных единиц, соблюдение в этот период единой экономической политики, предупреждение неправильного распределения ресурсов, «перегрева» или «переохлаждения» экономической жизни, дисбаланса расходов и доходов общества); 3-формирование экономических ориентиров (рычагов) для частного и государственного секторов экономики; 4- координация интересов социальных групп и территорий. Для решения этих задач на гос.уровне в план должны быть задействованы такие составляющие системы управления: -экономическая конъюнктура = уровень активности экономических субъектов и его изменения, совокупность благоприятных и неблагоприятных условий и обстоятельств, влияющих на экономические процессы в обществе; -экономическая политика = деятельность государственных органов законодательной власти и управления, которая направлена на определение соответствующих целей, задач, приоритетов и средств их достижения, а также служит основой прогнозирования и планирования; -госрегулирование экономики = реализация макроэкономической политики на основе определения непосредственной связи между экономическими и правовыми рычагами и целями в отношении экономического роста, инфляции, платежного баланса и уровня занятости.

33. Механізм реалізації стратегій розвитку проявляється через реалізацію та впровадження у життя різноманітних теорій наприклад виходячи з теорії Бокезинського, де мова йде про створення нової системи світового порядку „Модель шахової гри” ,шахові фігури нац.держави та їх угрупування ,а правила гри формуються в США, а решта країн прий має їх, „дошка впливу” формується на геополії центри і чорні дири.Хоча данна концепція стосується розвитку тільки механізму стратегії розвитку тільки певної країни, однак ця країна в данний період є домінуючою у багатьох аспектах і тому інші країни вимушені під неї підстроюватися за для досягнення свого розвитку. У С.Хофмана ми бачимо, що сьогодні відбувається зіткнення глобалізацій, бо глобалізація має 3-и форми виявлення:

економічна, культурна, політична і кожна форма кожної культури(країни) зіштовхується з іншою, що спричиняє або взаємодію або конфлікт, через різні соціальні, економічні та культурні сфери. Також механізм реалізації стратегій розвитку відображається через ідеологію глобальної трансформації, з`явлення таких стратегій як

- Телурократії (стратегії суші) консервативна державно-політична модель.

- Талласократії (стратегія води) більша мобільність, схильність до тех.розвитку.

Ще механізм реалізації стратегій розвитку виявляється у так званій Ері Броше.

Де пропонується нові принципи структуризації світу, які будуть враховувати геоекономічні реалії. Але є й радикальні концепції наприклад ідея Сантора-Світовий уряд(„Рушійною силою перетворень є конфлікт”).

34.Геополітичні стратегії базуються на: економічному розвитку,добробуті,демократії ,міжнародному середовищі,геополітичних союзах,блоках, історичному досвіді міжнародних відносин тощо.

Засадами для цього є:політичне, територіальне,соціална ,етнічна,економічна єдність.

За для цього створюються спеціальні інститути,угруповання, обєднаних країн за для досягнення спільних цілей та вирішення спільних проблем.Серед таких інститутів виділяють:НАТО,ООН,ЄС тощо.До геополітичних розломів слід віднести нестабільність та не єдність у певних країнах,їх внутрішня розєдненість ,а також не співпраця з іншими країнами.Ще до геополітичних розломів можна віднести протистояння кількох угрупувань,союзів,ЄЄ який було створено на противагу Американській експансії.

35.Основою для трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації стало трансформація від індустріалізма до постіндустріаналізма,а також змінення акцентів,дематеріалізація та інтелектуалізація об`єктів власності,домінантним об`єктом власності стає інформація.Також трансформацію економічних стратегій просувають ТНК, які завдяки своєму впливу в економічному середовищі диктують певні економ стратегії з якими вимушені

36. Стратегія глобалізації базується на етапах та тенденціях її формування.

Серед етапів виділяють:

1-й етап Доповідь на конференції у Римському клубі про проблеми глобалізації, завдяки чому державами стала проводитися політика ресурсозбереження.(70роки 20-го століття).

2-й етап наближення країн та регіонів

та затвердження універсальних фактично західних стандартів, в усіх галузях суспільного життя, що в кінцевому варіанті повинно було призвести до утворення світового уряду.

Подібне бачення глобалізації розкриває Фукуяма.

3-й етап пов`язаний з рухом антиглобалістів

Стосовно тенденцій:

- Розвиток нових технологій та їх пересування, та пошук, який виходив за межі країн став називатися глобалізацією.

- Довготривалі наслідки розвитку й мутації земної кулі.

- Розвиток комунікацій та інфраструктур і відносин, призводять до такого ступеня взаємозв`язку і взаємозалежності, коли численні ознаки конкретних суспільств і людини перестають бути ізольованими проблемами і стають загальною проблемою всього людства.

- Соціокультурні трансформації (культурна диференціація, коли коли культурні стереотипи переходять в сучасний стиль життя).

- Поява перших суб`єктів економічної політики, які претендують на статус ТНК.

• Розвиток комунікаційних структурних відносин.

37. Монодетермізм сучасних глобалізаційних процесів проявляється через зміни, що проходять у самих стратегіях країн,учасників процесу глобалізації. Мова йде про підняття нац. економічних проблем на глобальний світовий рівень бачення,мобілізація світових ресурсів,вплив того що відбувається в одній частині світової економіки на іншу частину, які не пов`язані одна з іншою. Тобто зміни в одній країні можуть суттєво вплинути на розвиток подій у іншій, завдяки щільній інтеграції та глобалізації країн.

38.Виміри переваг глобалізації:

-розширення сфери діяльності транснаціональних,економічних, фінансових структур.

• розповсюдження і обмін технологічними і комунікаційними продуктами.

• Вільне переміщення капіталу,наявність розвинутих і структурносумісних ринків.

• Інтеграція економік,підтримання тех.-економ.темпів розвитку.

39. Основними такими засадамиє:

-інформаційна революція,технологічний прогрес.

• відокремлення виробництва від засобів та результатів виробництва

• -практикується залучення робітників до управління,розробляються системи соціального партнерства та розповсюджуються акції компанії серед робітників.

-вирішеннявнутрішніх протиріч через економічні та соціальні механізми,через забезпечення росту виробництва праці і такі зміни структури необхідного та додаткового робочого часу,необхідного та додаткового продукту,які забезпечують висой рівень та збільшення рівня забезпеченості населення.Споживання становиться високим пріоритетом державної політики розвинутих країн оскільки воно є важливим фактором розвитку.Без споживання немає розвитку виробництва.