Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
мижнар_стратег_ек_розвитку.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
17.07.2019
Размер:
676.86 Кб
Скачать

4.Ера національних держав (1945-1970 рр.)

Роль ери національних держав.

Ера нац. держав дала вагомий поштовх розвитку м/н бізнесу і зробила його сферою весь світ, в якому перестали існувати закриті системи типу “метрополія-колонія”. Одночасно м/н бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку і тому потребував якісно нову систему управління.

Широта оперування бізнесу у всьому світі робить неадекватною вимогам глобальної ефективності фірмового бізнесу попередню формулу “управління зарубіжними операціями”, або “управління ЗЕД”. Потрібна заміна формулою “міжнародний менеджмент”. А той факт, що найпершими це зрозуміли МНК, обумовлений природою МНК - вони першими вийшли на самий високий рівень міжнародності і за глибиною залучення, і за культурним фактором, оскільки глобальна ефективність фірми ( а вона і є головна ціль ) вимагає абсолютної свободи вибору форми діяльності у будь- якій країні і абсолютну свободу вибору самої країни.

5.Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)

Цей період розвитку цивілізації взагалі і м/н бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни. Комп’ютерна революція і значний розвиток телекомунікацій практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень. Сьогодні на Землі практично не залишилось закритих для міжнародного бізнесу зон і тем. Реальна глобалізація характеризується тим, що м/н економічні зв’язки охопили практично всі країни планети і кожна з них залежить від м/н бізнесу. Наслідки цього двоякі: з одного боку, країна може користуватись всіма благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності в неї тих чи інших ресурсів, можливостей і т.д. Але, з іншого боку, природною платою за це є і суттєва залежність країни від стану світових ринків в цілому: не можна користуватись лише благами інтеграції в світову економіку, доводиться одночасно нести і ризики цього процесу (світова фінансова криза 1998 р.).

102. З початку 90-х років Венгрія, Польща, Словакія і Чехія активно включились в процеси лібералізації зовн торгівлі . В 1992 році ці країни підписали Центрально- європейську угоду про вільну торгівлю. Основою для створення цього інтеграц угрупування є бажання поступового входження до політичної і економічної системи Європейського Союзу. В 1996 році до угоди приєдналась Словенія. Угода передбачає створення зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової ліквідації митних тарифів та інших обмежень. Відносно сільськогосподарської продукції лібералізація носить частковий характер і стосується деяких продуктів. Згідно угоді країни-учасниці не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні тарифи або створювати інши бар‘єри взаємній торгівлі. Основною метою створення інтеграц об‘єднання є захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції.

Позитивним ітогом даної угоди є створення стабільнихумов діяльності на національних ринках країн-учасниць як для національних виробників.

Центром інтеграційних процесів в Азії є зона Японія-Китай-НІК-АСЕАН. ( до НІК належать Південна Корея, Тайвань і Гонконг; до АСЕАН – Індонезія, Малайзія, Таіланд, Сингапур та інш). Ці країни характеризуються найвищими в сучасному світі темпами розвитку економіки, що є передумовою для поглиблення інтеграційного процесу. В концептуальному плані існує три концепції регіональної інтеграції – концепція радикальної лібералізації торгівлі, концепція вибіркової лібералізації торгівлі з використанням деяких форм міждержавного регулювання, концепція здійснення окремих проектів регіонального масштаба без схем спільного господарювання. Відсутність єдиного підходу до здійснення інтеграції не сприяє її розвитку. Крім того, країни регіону з найпотужнішим економічним потенціалом на сьогодні скоріше за все не потребують об’єднань з високим ступенем інтеграції, а другорядні країни самостійно не проявляють достатньої активності щодо рішення цієї проблеми. Саме тому цей процес йде так повільно.

103. З початку 90-х років Венгрія, Польща, Словакія і Чехія активно включились в процеси лібералізації зовн торгівлі . В 1992 році ці країни підписали Центрально- європейську угоду про вільну торгівлю. Основою для створення цього інтеграц угрупування є бажання поступового входження до політичної і економічної системи Європейського Союзу. В 1996 році до угоди приєдналась Словенія. Угода передбачає створення зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової ліквідації митних тарифів та інших обмежень. Відносно сільськогосподарської продукції лібералізація носить частковий характер і стосується деяких продуктів. Згідно угоді країни-учасниці не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні тарифи або створювати інши бар‘єри взаємній торгівлі. Основною метою створення інтеграц об‘єднання є захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції.

Позитивним ітогом даної угоди є створення стабільнихумов діяльності на національних ринках країн-учасниць як для національних виробників.

104. Світовий ринок золота – це система відносин купівлі-продажу золота, це сукупність центрів, де здійснюються операції купівлі-продажу із золотом, в основному для промислових цілей приватної тезаврації (процес нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також приватного нагромадження золота як скарбу).

Суб’єктами світового ринку золота виступають комерційні банки, форми, приватні особи, а також виконавчі валютні органи.

Слід зазначити тенденцію до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва, електроніки, стоматології, для виготовлення монет і медалей.

У світі функціонує понад 40 міжнародних ринків золота. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні, на долю яких припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних ринків золота. Із внутрішніх ринків перше місце за обсягом угод займає Париж. До великих міжнародних центрів з торгівлі золотом відносяться ринки Женеви, Брюселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Сингапуру, Торонто тощо.

Ціна золота залежить від складного комплексу факторів, головним з яких можна назвати стан попиту та пропозиції, розташування ринку, транспортні та страхові витрати, ступінь ризику, фізична форма запропонованого металу, ступінь втручання державних органів у діяльність ринку, економічний, валютний і фінансовий стан країни, де знаходиться ринок.

На різних європейських ринках золота, як і на інших найбільших міжнародних ринках ціни встановлюються на більш або менш однаковому рівні і змінюються головним чином у відповідності з динамікою ціни на золото на ринках Цюріха і Лондона. У той же час, на ринках деяких азіатських країн операції із золотом обмежуються обо забороняються, а тому ціни на золото там можуть помітно відхилятись від цін основних міжнародних центрів.

Золото продається в найрізноманітніших формах, але найбільш розповсюджена торгівля золотими зливками та монетами. Золоті зливки найчастіше мають вагу 12.5 кг і 1 кг. Крім монет та зливків, золото продається у вигляді медалей, листів, пластинок, дроту, а іноді й у формі золотих сертифікатів, які дають право пред’явникові отримати певну кількість чистого золота.

105. Світовий банк – це міжнародний інвестиційний інститут, заснований (спочатку під назвою Міжнародний банк реконструкції та розвитку ) одночасно з Міжнародним валютним фондом у відповідності з ухвалою міжнародної валютно - фінансової конференції ,яка відбулася у Бретон- Вудсі в 1944 році.

Зараз серед членів Світового банку налічується зверх ніж 155 країн світу. Штаб- квартира знаходиться у Вашингтоні. До складу С.Б входять 2 основні самостійні організації : - міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); - міжнародна асоціація розвитку (МАР).Світовий банк має ще 2 складові: - міжнародну фінансову корпорацію(МФК); - багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ). МБРР-спеціалізований кредитний заклад ООН з фінансового сприяння в реконструкції і розвитку економік країн-учасниць (функціонує з 1945 р.). Членами можуть бути лише країни-учасниці МВФ. МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання довгострокових позик (терміном 15-20 рр.), в основному для розвитку інфраструктури, здійснення с\г проектів, розвитку промисловості. Вищий керівний орган- Рада управляючих, де представлені всі країни-члени МБРР; Виконавчий орган- Директорат (21 директор).

МАР-міжнародна міжурядова організація, яка є спеціалізованим органом ООН і створена 1960 р. для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів (на 50 р. під 0,75 % річних). Джерела фонду МАР:внески за підпискою, додаткові внески розвинених країн-членів, відрахування з прибутків Світового банку. МФК – міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН, створений 1956 р. для стимулювання приватного підприємництва (п\п) в країнах, що розвиваються. Членами МФК можуть бути лише члени МБРР, в них навіть спільне керівництво. МФК надає кредиит п\п і купує їхні цінні папери (не більше 20%), сприяє інвестиціям, але кошти вкладаються лише в прибуткові підприємства. Джерела ресурсів: статутний капітал, перепродаж цін. Паперів, позики і дотації від МБРР, продаж участі в кредитах іншим банкам. БАГІ – спеціалізована установа, метою якої є заохочення інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків, а саме: -невиконання контракту внаслідок урядового рішення; -революції, перевороти; -військові дії; -експропріація майна; -відміна конвертованості нац. Валюти і пов’’язані з цим перепони пр репатріації прибутків прибутків. Засновано БАГІ 1988 року і джерелом ресурсів є кошти Світового банку, але крім того БАГІ має свій власний капітал. Крім того БАГІ консультує уряди країн з приводу розроблення політиеи, програм іноземних інвестицій, надає необхідні інформаційні послуги.

Важливу роль на світовому ринку позичкових капіталів відіграє система групових і регіональних міжнародних фінансово-кредитних організацій. ООсобливе місце серед цих установ займає Банк міжнародних розрахунків (БМР), заснований 1930 року як міждержавна фінансова організація, але фактично БМР має стосунки з центральними банками країн-учасниць. Основними завданнями є: -сприяння співробітництву ЦБ країн-учасниць; -надання додаткових коштів для міжнародних фінансових організацій; -виступ у ролі довіреної особи у міжнародних фінансових угодах. БМР щорічно публікує звіти про розвиток світової економіки, стан валютних ринків, платіжні баланси країн, добування і використання золота у світі. БМР знаходиться у Базелі. Вищим органом є щорічні збори акціонерів, а виконавчим – Рада директорів.

Серед регіональних банків можна виділити Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку. Цілями функціонування цих організацій є фінансування прграм розвитку країн-членів, сприяння їхній зовнішній торгівлі, надання фінансової, технічної та економічної допомоги.

106. У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система у відповідності з угодою, яка була укладена у м. Бреттон-Вудс (США). На основі рішеень Бреттон-Вудської конференції 1945 року було засновано Міжнародний валютний фонд, який став одним з головних елементів світової валютної системи. МВФ є міжурядовою валютно-кредитною організацією, діяльність якої направлена на сприяння розвитку МЕВ, особливо фінансово-кредитних і торговельних. МВФ має статус спеціалізованого закладу ООН. Основними функціями МВФ визначено: -вироблення правил регулювання валютних курсів і контролю за їх виконанням; -надання державам-членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів, для підтримки національних валют. Капітал МВФ створюється із внесків країн-членів у відповідності із встановленою для кожної країни квотою, яка визначається із врахуванням економічного потенціала і місця даної країни у світовій економіці. Квоти переглядаються не рідше ніж раз у 5 років. Голоси в керівних органах розподіляються у відповідності до розміру квот (кожна країна має 250 голосів + 1 голос за кожні 100 000 СДР її квоти). Найбільше голосів мають США (20%), Великобританія, Японія (по 7%), ФРН (6%), Франція (5%). Вищим органом Мвф є Рада управляючих, що складається з представників усіх країн-членів. Практичну діяльність здійснює Директорат (22 директори). На даний момент директором-розпорядником МВФ є Хорст Кьоллер. Операції з надання кредитів країнам-учасницям для вирівнювання платіжних балансів здійснюються МВФ з офіційними органами країн: зі скарбницями, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити розміром до 25% від квоти надаються країнам безперешкодно, а за більші суми МВФ вимагає певних заходів у економічній політиці країн. При цьому вимагається, як правило, зменшити державні капіталовкладення, бюджетні витрати на соціальні потреби, знизити курс нацю валюти і подібне. За правилами МВФ загальна сума кредиту не повинна перевищувати 200% квоти, але бувають винятки. Великі кредити надаються чотирма траншами з підвищенням жорсткості контролю для кожної наступної долі. Специфікою фонду порівняно зь іншими міжурядовими організаціями полягая в тому, що у своїй діяльності він об'єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Важлива сучасна роль МВФ виражається через його функції: -розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постійну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем; -сприяння розширенню та збалансованому зростання міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів; -забезпечення стабільності валютних курсів; -допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями, усунення валютних обмежень, що гальмують розвиток світової торгівлі; -скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.

107. Поява міжнародних розрахунків (мр) та їх наступні зміни пов’язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного вироництва та обігу. У них відображається відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті внаслідок незбігу періодів виробництва та реалізації товарів, віддаленість від ринків збуту. МР охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити, і рух капіталів між країнами, у тому числі пов’язаних з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.

МР – система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами, котрі перебувають на території різних країн, на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин.

МР включають, з одного боку, умови та порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку – щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення.

Більшість МР проводиться безготівковим шляхом за допомогою записів на рахунках банків. При цьому провідну роль у МР відіграють найбільші банки. Ступінь їх впливу в МР залежить від масштабів зв’язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового становища, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділи та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків “лоро” (іноземних банків у даному банку) і “ностро” (даного банку в іноземних). Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

Для своєчасного та раціонального здійснення МР банки звичайно підтимують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і строків наступних платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

Діяльність банків у сфері МР з одного боку регулюється їх національним законодавством, з іншого – визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв, або закріплюється окремими документами.

Стан МР залежить від ряду факторів: економічних і політичних відносин між країнами; валютного законодавства; міжнародних торгових правил і звичаїв; банківської практики; умов зовнішньоторгових контрактів і кредитних угод.