40. Економічний глобалізм і економічний антиглобалізм проявляються через теорії.

Прихильники глобалізації вбачають позитив у тому що піднімаються нац.економ. проблеми на світовий рівень бачення і відбувається мобілізація ресурсів, розповсюдження і обмін технологічними і комунікаційними продуктами, інтеграція економік ,вільне переміщення капіталу тощо.(Левітт)

Антиглобалісти:

Представники лівих кіл ----Американські ізоляціоністи(Пол Бьюкенен) сприймає глобалізацію як систему допуску на багатий і справедливий американський ринок демпінгових товарів з країн з дешевою робочою силою,що спричинює відтік вільного американського капіталу в країни,що розвиваються і послаблює міжнародні позиції США.

Представники правого політ. флангу(Н:комунітаристи) вважають глоб.головним супротивником інституту держави, інституту релігійних і родинних цінностей.

Також суттєвим аргументом антиглобалістів є те що із впровадженням нових ринкових механізмів в країнах з традиційними і державноорієнтованими економіками відбувається дестабілізація і соц. напруга суспільства в зв`язку із введенням загальних стандартів,які не завжди підходять для кожної країни.

41. Фукуяма стверджує, що наближення захід. стандартів до нац. економік, а фактично вливання цих стандартів, своєрідна інтеграція призведе до створення світового уряду, а також поглине нац. економіку як такову.

Деякі країни протистоять такій інтеграції або намагаються протистояти через впровадження певних інструментів таких як політика протекціонізму та ускладненню руху товарів та послуг. В умовах глобалізації спостерігаємо

• цілеспрямований процес поступового зближення та інтегрування валютної політики і валютних відносин країн-учасниць у межах регіональних економічних обєднань- це інтеграція валютна (приклад-евро)

• міждержавний процес гармонізації та уніфікації податкових систем, бюджетних процесів, державних витрат, бюджетних класифікацій, систем контролю з боку центральних банків за діяльністю банків комерційних-це інтеграція фінансова.

Протистояння виникають тому, що в національні еконономіки у різних країн знаходяться на різному рівні розвитку.

42. Структура світової економіки стає складнішою. Її суб'єктами виступають вже не тільки окремі держави і їх фірми, але і їх інтеграційні угрупування з своїми наднаціональними структурами. Суб’єкти МЕВ-це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному. Для макрорівня характерні зв’язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями. Юридичні особи поділяються на юридичні особи публічні права та юридичні особи приватного права.

Суб’єктами публічного права вважаються такі особи: держава як скарбниця, як верховна влада; підрозділи державного апарату й державно-територіальних обєднань; суспільно-політичні угрупування й організації державного значення. Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

1) вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнар. операцій;

2) через нормативно-законодавче регулювання, розвиток інфраструктури держава може сприяти (або заважати) міжнародній дестабілізації. Найбільш розвинені країни (в тому числі США, Німеччина, Японія) випускають саме наукомісткі, високотехнологічні товари. Їх конкурентоспроможність забезпечується великими витратами, в тому числі з боку держави, на науково-дослідні та конструкторські розробки. І хоча у різних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, не підлягає сумніву той факт, що наука стала реальною виробничою силою на даному етапі, і буде залишатись нею в майбутньому це і є стратегія домінуючих країн.

43. В умовах глобалізації найвищим пріоритетом національних стратегій економічного розвитку є знання, стратегічні програми інформатизації та наукового насичення економіки. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ. В розвинених країнах частка секторів економіки з інтенсивним використанням інтелектуального капіталу сьогодні складає понад 50% і ця цифра постійно зростає.

44. Японець К.Оме, який опублікував у 1990 р. книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, що світова економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади” (ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний націоналізм окремих держав став безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені виступають “глобальні форми”. В умовах глобалізації самим великим пріоритетом національних економічних стратегій є споживання знання. На національному рівні економічні стратегії повинні бути замінені на єколого-єкономічними стратегічними програмами виживання та розвитку. Програма повинна орієнтуватись на світові ринки і стимулювати захист національного підприємництва, міжнародну конкуренцію і інтеграцію. Стратегія захисту національної економіки заснована на ефективному використанні результатів інтелектуальної діяльності наших вчених, винахідників, творців

45. Національна економічна автаркія веде до деградації та втраті конкурентноздатності. Стратегія автаркії- прагнення до повного самозабезпечення країни всіма необхідними промисловими і сільськогосподарськими товарами. В сучасній теорії і практиці за рівнем зовнішньоек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.

Відкрита ек-ка-це таке госп-во, напрям розвитку якого визнач-ся тенденціями, що діють в світ. госп-ві, а зовн.-ек. зв’язки постійно розширюються. При цьому, зовн.-торг. оборот (ЗТО) досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальноекономічного зростання.

ЗТО=експорт+імпорт. Найновішою формою міжнародної економічної експансії стає структурна замкненість , що дає країні , втягненим у інтеграційні процеси під гаслом лібералізації можливість зберегти свої конкурентні переваги і формувати власну стратегію розвитку, формувати національні пріоритети, виходячі із природних даних країни.

Вважається, що коли ЗТО досягає 25% від ВВП, тоді він стимулює загальноекономічне зростання.

За інших умов ми можемо говорити, що країна є замкнутою (з закритою ек-кою).

46. Домінуючі країни виділяють серед інших підсистем світового господарства дуже високим рівнем їх економічного розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвітній рівень. І цей розрив все більш поширюється;

Країни, що розвиваються (це 3/4 країн світу) займають понад 60% тер-рії Землі, де проживає 77% світ. нас-ня. Сюди входять всі азіатські країни, крім Японії, країни Лат. Америки, Африки. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світ. запасів нафти й 50,5% газу. Більше 50% світ запасів і видобутку марг. руди, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. Більшість КЩР утворилися завдяки національно визвольному руху, розпаду колоніалної системи 60-70-х років. За роки незалежності ці країни здійснили складні соціально-економічні перетворення, досягли певних цспіхів у створенні основ нац. ек-ки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від ПРК. В залежності від рівня ек. розвитку КЩР поділяються на 3 групи:

1. країни з вис. рівнем на душу нас-ня, хар-ним для ПРК (Бруней, ОАЕ);

2. країни з сер. показниками на душу населення (країни-експортери нафти, НІК);

3. бідні країни, в яких ВВП на душу нас-ня не перевищує $750 (перев. частина КЩР).

1. залежність КЩР від ПРК: проявляється у відносинах домінування і підкорення, які в останні 10-річчя реалізуються ек. методами. Залежність впливає на політику, ідеологію, культуру цих країн;

Спільні риси КЩР:багатоукладність ек-ки: економічні системи цих країн представлені різним набором форм виробництва від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної і кооперативної.

47. Національна економіка кожної країни є складовим елементом глобальної економічної системи. Перехідний етап економіки-це система нестійкої динамічної рівноваги, у прцесі якої відбувається трансформаційні зміни.Навіть найменьш розвинуті країни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвитку — своїми природними чи людськими ресурсами, виробництвом (хай і незначним у глобальному вимірі), споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завдання — виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства. Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. А в країнах з перехідною економікою є: Перша модель стратегії трансформації – Китайська (Китай, Вьетнам,Монголія) передбачають формування риночних відносин в умовах старої командно-адміністративної системи;

Друга модель стратегії – венгерська означає поступовий перехід до риночних відносин шляхом преобразовань;

Третя-польська чи „шокова терапія”;

Четверта- чехословацька спирається на традиції ринкової культури

П’ята – прибалтійська специфіка якої в малих масштабах нородного господарства

Шоста –російська, на формальній приватизації, розвитку підприємництва

Сьома-українська, обтяжена проблемами суверенітету, економічної незалежності, проблемами державного будування. Сучасні тенденції посилення ролі і економічних функцій національних держав, відтворюючих процеси обобществления виробництва вступають в протилежність з тенденціями глобалізації економіки.

48. В процесі глобалізації на національному рівні постає питання конкурентоспроможності виробництва.Захист економічного суверенітету кожної держави є вищим національним пріоритетом. Зовнішня економічна залежність має свій критичний рівень за яким іде втрата реального державного суверенітету. В умовах глобалізації самим великим пріоритетом національних економічних стратегій є споживання знання. Захист економічного потенціалу є питанням економічної безпеки.

49. Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості. Водночас для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на "цивілізаційний центр" і "периферійну зону", поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному розвитку.Поступальний розвиток цивілізації, світової економіки призводить до неминучих інтеграційних процесів між державами. Найбільш універсальним виявом цих процесів стала глобалізація, що набула надзвичайного поширення з останньої чверті минулого століття. Транснаціоналізація світової економіки – відносини між економічними потоками, які виходять за межі національних кордонів.

50. Глобалізація, будучи об'єктивною тенденцією розвитку людської цивілізації, відкриває додаткові можливості і обіцяє чималі вигоди окремим країнам. Завдяки цьому об'єктивному процесу досягається економія на витратах виробництва, оптимізується розміщення ресурсів у світовому масштабі, розширяються асортимент і підвищується якість товарів на національних ринках, стають широко доступними досягнення науки, техніки і культури. ТНК грають позитивну роль в створенні сучасних виробництв в країнах, що розвиваються. Розвиток світ. ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до інтенсифікації міжнар. ек. спілкування, яке стало поступово виходити за межі міждерж. обміну товарами. Розвиток виробничих сил і зростання фін. к-лу призвели до виникнення світ. госп-ва.

СГ відноситься до числа досить складних с-м, які характериз-ся множинністю (численністю елементів с-ми), ієрархічністю і структурністю.

Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:

- м/н-ний рівень (його формують відносини між державами і він регул-ся м/н-ними правилами і нормами);

- транснац-ний рівень (його утворюють відносини між ек. потоками, які виходять за межі нац. кордрнів).

Особливостями розвитку сучасного світ. госп-ва є:

• розвиток міжн. переміщення факторів вир-ва, передусім у формах вивезення-ввезення к-лу, роб. сили і технології;

• зростання на цій основі міжн. форм вир-ва на п/п-вах, розташованих в декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

• ек. політика країн, що передбачає підтримку міжн. руху товарів і факторів вир-ва на двох- і багатосторонній основі;

• виникнення ек-ки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждерж. об’єднань;

• зростання інтенсивності регіон. інтеграц. процесів, що призводить до виникнення великих ек. просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів

• вир-ва, але, з інш. боку, призводить до поділу СГ на окремі сектори внаслідок створення відносно замкнутих торг.-ек. блоків та інтеграц. угруповань;

51. Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постінду-стріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню. Геополітика як область знання виникла на стику трьох наукових підходів: цивілізаційної концепції історичного процесу, військово-стратегічних досліджень і численних теорій географічного детермінізму. Ці концепції і теорії до цього дня продовжують впливати на геополітику, живлячи її ідеями і поняттями. Хантінгтон вельми аргументування доводить, що в грядущому сторіччі основним джерелом конфліктів стануть не економіка або ідеологія, а цивілізаційні відмінності. Другим джерелом геополітики є військово-стратегічні теорії. В структурі світового простору А.Мехен виділяв особливу зону між 30-м н 40-й паралелями – “зону конфлікту”, в якій неминуче, незалежно від волі конкретних політиків, стикаються інтереси “морської імперії”, контролюючої океанські простори, і “сухопутної держави”, що спирається на континентальне ядро Євразії.Третім, найстародавнішим і важливим джерелом геополітики є, звичайно, теорії географічного детермінізму. Геополітичні інтереси- боротьба держав , що прагнуть розширення і встановлення контролю над ресурсами планети і це веде до конфліктів між ними.

52. Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості Основою взаємодії держав та їх економік має стати регіональна інтеграція. У зв'язку з цим чітка і пріоритетна орієнтація України на інтеграцію в Європейський союз, набуття статусу спочатку асоційованого, а згодом повноправного членства в ньому має розглядатися як основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні десять років і більш віддалену перспективу. Як засвідчує досвід практично всіх країн - претендентів на вступ до ЄС, ця мета може стати додатковим потужним стимулом і каталізатором відповідних соціально-економічних та політичних перетворень. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного процесу: збут – постачання – виробництво. На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають відповідні реакції з боку держав. Економічне піднесення в усіх основних регіонах світу та обсяг світового ВВП був найвищий у 2004р. Економічне піднесення відбулось за умов зростання цін на нафту. Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, але протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн. Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх господарських завдань. Істотна сторона глобалізації – безпрецедентний виклик, який вона кидає суверенітету національних держав. Об'єктивно підточуючи економічні функції національної держави, процес глобалізації не може не вступати в суперечність з глибоко укоріненою в світі прихильністю до національно-державної форми організації суспільного (у тому числі економічного) життя.

53. Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, але протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн. Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх господарських завдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій половині XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядових організацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати і склала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття виник “новий регіоналізм”.Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн, що розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові режими. Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через використання регіональними блоками практики активного нетарифного регулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко впроваджуються. Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може служити угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки ця країна, що розвивається, значно відстала від технологічного лідера світу. Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах) процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними. Реальність полягає у тому, що глобалізація являє собою об'єктивне та абсолютно невідворотне явище сучасності, яке можна уповільнити засобами економічної політики (що і відбувається у ряді випадків), але не можна зупинити або “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасного суспільства та науково-технічного прогресу.

54. Геостратегічні концепції розглянемо на прикладі України. Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу в умовах збереження її національних цінностей, всестороннього захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності Укріплення державного суверенитету України в зовнішньополітичній площині практично означає реальне її повернення в світовий цивілізаційний простір в якості повноцінного і активного суб’єкту геополітики. Життеєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України включають до себе:

1. Відродження європейської ідентичності.

2. Політика активного нейтралітету.

3. Укріплення і розвиток стратегічного партнерства з США.

4. Підтримка та розвиток рівноправних і взаємовигідних взаємин з РФ

5. Сильна регіональна політика

6. Укріплення і консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами.

7. Формування стратегічного трикутника Польща - Україна – Туреччина

8. Активна участь в створенні європейських і євразійських транспортних коридорів.

9. Підтримка і розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутності України в регіонах Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, в країнах АТР.

55. Зародження нового капіталізму починається у недрах старого капіталізму. Перемога акціонерної форми власності означала економічну революцію у системі капіталістичного господарства-трансформацію приватної власності в колективну капіталістичну.Ми бачимо в цьому початок кінця ери імперіалізму та початок поступової трансформації капіталізму в народний капіталізм- зростання рівня благоустрою населення всіх розвинутих капіталістичних країн. У розвинених країнах стратегія трансформації органічно поєднується з державним регулюванням економіки, механізми якої забезпечують соціальну спрямованість розвитку економіки. Стратегією трансформації є глобальний і національний інтелектуальний ресурс.

56.Нове індустріальне суспільство потребує реіндустріалізації економіки в умовах промислової революції. Програма повинна орієнтуватись на світові ринки і стимулювати захист національного підприємництва, міжнародну конкуренцію і інтеграцію. Перспективою є: Модернізація промисловості має поєднувати в собі інструменти ефективного державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції, орієнтуватися на досягнення високого рівня зайнятості, максимальну реалізацію власних інвестиційних можливостей, а також на якомога ширше залучення іноземного капіталу та високих технологій

57. Цей етап глобального розвитку- це етап технологічної і економічної революції постіндустріального типу. Постіндустріальна ера , характерними рисами якої є возрастаюча єдність світу, глобалізація політики з пріоритетами общецивілізаційних інтересів, яка відкрила нові можливості для соціально-економічного прогресу людства. Широкий розвиток набула формування глобальної індустрії інформації.Постіндустріальна цивілізація -у лідуючих країнах сектор індустрії інформації по темпах і масштабах росту іде попереду традиційні отраслі промисловості.

58. На порозі 21 ст. Стався глобальний крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем і змінилась глобальна ситуація та політична карта світу. Під впливом цих процесів світ зіткнувся із новими глобальними проблемами: виживання, трансформації розвитку. Існують глобальні трансформації і проблеми безпеки в європейському регіоні; трансформації і соціалізації індустрії масової комунікації, проблеми трансформації і захисту навколишнього середовища. Глобальною проблемою є формування глобальної індустрії інформації і глобальних проявах цього фактора на розвиток національних трансформаційних процесів. Глобальною проблемою 21ст.є існування ісламської стратегії тероризму і її економічний аспект.

59. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн. Міжнародні організації розробили деякі стратегії розвитку ТНК та кодекс поведінки ТНК .

60. Глобалізація несе не лише вигоди, але й значні ризики та втрати. Останні зумовлені, насамперед, нерівномірністю розподілу економічних вигод від глобалізації, їх концентрацією у країнах так званого “золотого мільярда” (на ці держави, де проживає 19% населення світу, припадає 71% глобальної торгівлі, 55% іноземних інвестицій, 91% всіх користувачів Інтернету). Як результат – збереження і навіть поглиблення розриву між бідними і багатими країнами. Водночас для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на "цивілізаційний центр" і "периферійну зону", поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному розвитку. Постає проблема створення такої глобальної системи регулювання розподілу вигод глобалізації, яка б чітко враховувала баланс інтересів різних держав. В іншому разі у світі наростатимуть загрози поширення природних, техногенних, гуманітарних катастроф, міжетнічних і міжконфесійних протистоянь, торговельно-економічних війн. На національному ж рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентноздатності. Глобальною проблемою сучасності є побудова єколого-економічних стратегічних програм розвитку країн. Новою технологічною базою і основною технологічною структурою людства стає комплексна системна автоматизація виробництва, управління , обслуговування, розподілу, транспортування, яка базується на електроніці та інформатиці. До проблем сучасності відносяться: скоротилися щорічні темпи економічного зростання в розрахунку на душу населення знизилася очікувана тривалість життя населення, сповільнився прогрес в скороченні дитячої смертності, яка залишається у найбідніших і середніх по доходах країн неприпустимо високою, а також в розвитку шкільної освіти і ліквідації неписьменності.

61. Інноваційна політика є складним і не позбавленим ризику процесом, проходження якого визначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними, соціальними. Вона заторкає все соціально-економічне середовище, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних з просуванням нової, або покращеної продукції на ринки збуту всередині країни та за іі межами.Головна мета, цілі та стратегічні напрями руху до інноваційної економіки, є концепцією реалізації державної політики щодо підтримки винахідницької діяльності та виробництва конкурентоспроможної продукції. Фундаментом та надійною опорою інноваційних процесів в Україні повинна стати тільки держава, створивши економічні, фінансові, організаційні, правові, інвестиційні, кадрові, науково-технічні та інші дієві засади для народження та розвитку нової економіки. Основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. У поєднанні з завданнями європейської інтеграції така мета могла б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації. До глобальних і регіональних змін відноситься зростання ролі і значення фактору безпеки. Світова спільнота розробила стратегії проти цієї загрози: стратегію досягнення та підтримки балансу та розстановки сил; стратегію колективної безпеки;стратегію дії міжнародних блоків і союзів. У світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів і послуг. Це — зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, об'єднуючий не тільки економіку, але і культуру, інформаційну сферу, технології і управління.

62. Глобалізація призвела до одно полярності – домінуванні наддержави-США. Все залежить від головного напрямку розвитку геополітичної ситуації і від сили впливу нових тенденцій і факторів які будуть сформовані. Але чим більш тиск від США тим більше опір від інших країн. Суперництво і змагання держав у різних сферах світової політики і економіки не зупиняється і не зникає. Суперництво і змагання ведеться за політичний вплив, за ринки збиту , за технологічне лідерство, за реалізацію національних інтересів і цінностей. Зняття з повістки дню загрози світового господству однією наддержавою супроводжується появою нових конфліктів, які можуть перерости в регіональні, міжрегіональні та глобальні.

63. Немає переконливих свідоцтв і того, що процес глобалізації сприяв забезпеченню стійкого економічного зростання на нашій планеті. Зроблений американським Центром економічних і політичних досліджень аналіз найважливіших економічних і соціальних показників країн світу за останні двадцять років XX-ого століття (1980-2000) порівняно з попереднім двадцятиріччям (1960-1980) показав уповільнення загальносвітового прогресу по багатьох напрямах. Надзвичайно гостримиє є соціальні проблеми- бідність і безробіття.

Помітно скоротилися щорічні темпи економічного зростання в розрахунку на душу населення Проблемою є уповільнення розвитку ВВП „Групи семи” зменшився у 2004р до 0,9%. Уповільнення розвитку економіки Японії та чотирех країн еврозони. Проблемою формування планетарної стратегії стійкого розвитку є різке загострення конкурентної боротьби, тепер вже в світовому масштабі. Під впливом глобальної конкуренції погіршується соціальний клімат усередині навіть розвинених країн, зростає загроза зростання безробіття.

64. Відмінності в стані економіки різних регіонів світу , їх соціальному становищі, екологічній ситуації визначили необхідність розробки моделі сталого розвитку для кожної країни. Поняття "стійкий" ("сталий") розвиток з'явилось у 80-х роках у межах діяльності комісії 00ННині ж стійкий розвиток означає поряд з екологічними широке коло економічних та соціальних питань у їх взаємозв'язку та взаємодії. Дуже складним є питання про наявність реальних можливостей для здійснення стійкого розвитку, що не в останню чергу пов'язано з історичними та майбутніми ризиками. Суто економічні передумови такого розвитку визначаються трьома основними показниками: наявністю реального капіталу в широкому значенні, кількістю зайнятих у виробництві та характером їхньої продуктивності, інституціональними можливостямиСтратегічні пріоритети стійкого розвитку України: Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському союзі .Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зрос-тання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами - членами ЄС. Утвердження інноваційної моделі розвитку Соціальна переорієнтація економічної політики Обмеження боргової залежності держави Підвищення надійності грошової стабілізації. Базовим елементом, що здатний акумулювати інноваваційнну енергію для економічного ривка, може стати єдина програмно-модульна система збору, обробки, аналізу та просування новацій на внутрішній та зовнішні ринки Економічне піднесення в усіх основних регіонах світу та обсяг світового ВВП був найвищий у 2004р. Економічне піднесення відбулось за умов зростання цін на нафту, підвищення стійкості економіки розвинутих країн до цінових шоків на нафту порівняно з 70-80 роками минулого століття. Найбільший внесок США, Китай. Піднесення світової економіки відображає сприятливий режим світової торгівлі та руху капіталу, позитивні результати від процесу реформ, поліпшення інвестиційного клімату та вдосконалення державного регулювання.

65. Основними критеріями стійкого розвитку країн у глобальному середовищі є:

• розширення торгівлі та її лібералізація;

• інтернаціоналізація обороту капіталу та усунення перешкод для його руху;

• глибокі зміни у фінансовій сфері, що більше ніж інші форми співробітництва, відчуває наслідки електронної революції;

• розгортання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) та їх зростаюча експансія переважаюча орієнтація попиту на світовий ринок;

• утворення міжнародних інститутів та ін.

Найбільш істотними факторами, що сприяють глобалізації, виступають:

• Останні досягнення в галузі техніки і технології, що викликали стале зниження виробничіх витрат на перевезення товарів та людей;

• Технологічний процес в обробній промисловості, що дозволив розчленити виробничий процес та поглибити міжнародний поділ праці;

• Революція в галузі напівпровідникової, мікросхемної технології та її використання в телекомунікаційній сфері, здійснили можливість передання практично необмеженого обсягу даних при вкрай низьких витратах. Синтез технології зв`язку, що використовується при переданні інформації, та комп`ютерної техніки при її опрацюванні створив унікальну інформаційну технологію;

• Зростання феноменальними темпами інтернаціоналізації фінансів;

• Досягнення науки управління, які значно розширили можливості фірм у сфері створення управлінських структур.

Важливим фактором прискорення глобалізації є бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій і оволодіння світом ідеї мережного способу організації суспільної діяльності. Засобами досягнення сталого розвитку визначені забезпечення ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічна модернізація виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави. Принциповими завданнями визначено економічний розвиток, охорону довкілля, соціальну гармонію.

66. Управління недержавним сектором економіки повинно здійснюватися на основі індикативного планування, різних форм державної підтримки малого та середнього підприємництва, наданням необхідної комерційної, науково-технічної і юридичної інформації, пільгових кредитів, приміщень та ділових послуг. Таргетуваня - встановлення цільових орієнтирів щодо зростання обсягів грошової маси в обігу, що їх визначають і дотримуються у своїй політиці центральні банки.Упровадити гнучкіший валютний режим пропонується зміною монетарних пріоритетів, тобто переходом від цільового значення валютного курсу до цільового значення інфляції (режим, який іменується таргетуванням інфляції). Цей режим означає, що цінова стабільність досягається через проміжні цілі (темпи зростання грошових агрегатів, темпи зростання ВВП

67. Основна мета стратегії макроекономічної політики - забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого інвестиційного середовища. Це потребує збереження принципу пріоритетності макроекономічної стабілізації. Потрібно вра-ховувати і зворотний зв'язок - залежність макроекономічної зба-лансованості від результативності політики економічного зростання. Досвід попереднього десятиріччя засвідчує, що надійна фінансово-бюджетна та грошова стабілізація без стабільного реального сектора економіки неможлива, вона може бути лише короткотерміновою В Україні замість системи директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання. Конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. Основою стратегії стійкого розвитку є: величина внутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу. Внутрішні і зовнішні борги давно вже є невід’ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету,тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрати відповідно донаявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищення касового виконання бюджету, зміцнення фінансового становища в державі тощо.

68. Рух всесвіту і людства циклічний. Національні економіки розвиваються циклічно. Вони розвиваються хвилеподібно і пройшли вже не один етап: від періоду Великих географічних відкриттів і створення іспанської і португальської колоніальних імперій, від капіталістичної колонізації миру в XIX сторіччі до епохи подолання наслідків холодної війни.Економічний розвиток –циклічний рух від базової рівноваги вихідного рівня до порушення його і формування рівноваги на новому рівні із більш складними структурними характеристиками. Циклічність –обєктивна закономірність.Стратегія моделей ринкової трансформації різна.

69.Сучасні національні пріоритети як основа міжнародних економічних стратегій базується на організації економіки, її конкурентоспроможності, стабільності, економічної безпеки. Кожна національна економіка розвивається в оточуючій економічній і політичній обстановці. На національному ж рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентноздатності. І не тільки у її економічному вимірі, а й гуманітарному, технологічному, політичному, тобто у її найширшому розумінні. Лише конкурентоспроможна на світових ринках держава повною мірою користується перевагами глобалізації, а, отже, гарантує гідні стандарти якості життя своїм громадянам. Нова стратегія економічного і соціального розвитку має спиратися на національні пріоритети, індикативне планування та прогнозування. Держава має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати достатній рівень своєї економічної безпеки, зокрема надійну стабільність грошово-фінансового середовища, регулювати базисні макроекономічні відтворювальні пропорції.

70. Інноваційна політика є складним і не позбавленим ризику процесом, проходження якого визначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними, соціальними. Вона заторкає все соціально-економічне середовище, включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічної грамотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних з просуванням нової, або покращеної продукції на ринки збуту всередині країни та за іі межами.Головна мета, цілі та стратегічні напрями руху до інноваційної економіки, що викладені нижче є лише концепцією реалізації державної політики щодо підтримки винахідницької діяльності та виробництва конкурентоспроможної продукції. для того щоб здійснити потужний економічний ривок в групу країн-лідерів, треба будувати таку економіку, що опирається, в першу чергу, на реалізацію наукових досягнень та найновіші технології. Безумовно, Україна має потенціал для такого ривка. Більш того, сьогодні цей ривок є не фантазією, а цілковитою реальністю, якщо зважити на останні роки економічного розвитку країни. Але для цього нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, всебічної підтримки інноваційних процесів, покращання інвестиційного клімату, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи та багото іншого, що дозволить значно прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок.

71.Конкурентоспроможність – здатність країни виробляти товари чи послуги вищої ніж в інших країнах якості чи за нижчими цінами, ніж у конкурентів. У України є конкурентні переваги: розташування територіальне та природне; сирцеві ресурси; виробничий потенціал; розвинена інфраструктура; наявність кваліфікованої і дешевої робочої сили. В економічних угрупуваннях конкурентноздатність окремих країн опреділяє конкурентоздатність їх економічного об’єднання. На національному ж рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентноздатності. Відомо також, що провідне місце (близько 70%) у експорті найбільш розвинених країн (в тому числі США, Німеччина, Японія) посідають саме наукомісткі, високотехнологічні товари. Їх конкурентоспроможність забезпечується великими витратами, в тому числі з боку держави, на науково-дослідні та конструкторські розробки. І хоча у різних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, не підлягає сумніву той факт, що наука стала реальною виробничою силою на даному етапі, і буде залишатись нею в майбутньому. Розвиток конкуренції, посилення її впливу на ціноутворення, посилення державного регулювання суб'єктів природних монополій, підвищення прозорості їх діяльності, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, сільгосппродукції, транспортних перевезень, зв'язку, житлово-комунальних послуг, розміщення державного замовлення, централізованих капіталовкладень тощо. Актуалізується необхідність скасування пільг та преференцій окремим суб'єктам господарської діяльності, вирівнювання умов конкуренції на регіональному та місцевих рівнях, удосконалення правових механізмів добросовісної конкуренції. Спроможність держави не тільки визначати, а й гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб'єктів господарювання, проводити дієву конкурентну політику є основою інвестиційної привабливості економіки, головним чинником її стабільності.

72. Глобалізація несе не лише вигоди, але й значні ризики та втрати. Останні зумовлені, насамперед, нерівномірністю розподілу економічних вигод від глобалізації, їх концентрацією у країнах так званого “золотого мільярда” (на ці держави, де проживає 19% населення світу, припадає 71% глобальної торгівлі, 55% іноземних інвестицій, 91% всіх користувачів Інтернету). Як результат – збереження і навіть поглиблення розриву між бідними і багатими країнами. При визначенні стратегії держави слід враховувати і нову геопо-літичну ситуацію, яка почала формуватися після безпрецедентної терористичної атаки на США 11 вересня 2001 р. Нові види загроз і викликів обумовлюють необхідність утвердження принципово нової моделі світового розвитку, глобальної безпеки. Глобальною проблемою сучасності є побудова єколого-економічних стратегічних програм розвитку країн. Новою технологічною базою і основною технологічною структурою людства стає комплексна системна автоматизація виробництва, управління , обслуговування, розподілу, транспортування, яка базується на електроніці та інформатиці. Фінансова криза – глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними і політичними чинниками. До числа економічних, тих, щозумовлють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- та енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави і відповідно купівельної спроможності населення.

Проблемою сучасності є фінансові кризи, які можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка наамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв’язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. До антикризових стратегій економічного розвитку відносять: - запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; - визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; - зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; - вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особисти накопичень наслення; - забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу; - оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

73. Рішення любих національних проблем не дадуть позитивного результату, якщо ці рішення будуть виходити без повного урахування впливу глобальних факторів. Цим обумовлюється особливе значення розробки національних і міжнародних стратегій незалежних держав. Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. Україні потрібно інтегруватись у світові європейські політичні і економічні структури. Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції, як на основі двосторонніх зв’язків, так і інституційної. Під поняттям “стратегія” ми розуміємо комплексну модель визначення значимості тієї чи іншої ініціативи, її цілей та пріоритетів, шляхів та засобів їх реалізації та ресурсів, необхідних для досягнення проголошеної мети.

74. Нині для цілої низки країн світовий ринок вже не може розглядатися як доповнення до національного, а стає необхідною умовою функціонування народного господарства. Його значення в розвитку реального сектора економіки часто співставно з роллю внутрішнього ринку. І в цьому полягає один з головних проявів економічної глобалізації. Для України забезпечення стійкого розвитку є: створення всеохоплюючих систем освоєння та утримання нових ринків для забезпечення присутності насамперед високотехнологічної української продукції на світових ринках. Поступове заміщення в експорті сировинної частки продукції на інноваційну. Значне зростання частки доходів від продажу технологій, патентів, ліцензій та програмних продуктів.

75. Обмеженість природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, випереджаючий зростання чисельності населення в порівнянні з ресурсними можливостями планети, розрив, що не зменшується, а деколи навіть збільшується, між бідними і багатими країнами – все це нині викликає тривогу людства. На світовому рівні існують стратегії екологічної безпеки при ООН (Програма ООН по оточуючому середовищу ).Стратегії захисту оточуючого середовища - необхідна умова стабільного розвитку і перспективного планування. Прийняття всесвітньої стратегії охорони природи має метою розробку принципів природокористування не тільки на сьогодні , але й на майбутнє. Базовими принципами є: раціональне використання природних ресурсі; облік природоохоронних потреб; обов’язок всіх країн запобігати погіршенню оточуючого середовища ( проблема Чорнобиля).

76.Міжнародні інтеграційні стратегії являються основою формування стійкого розвитку,бо з все більш розростающимся процесом глобалізації інтеграція країн не менуча заради продовження утримування своїх конкурентних позицій на світовій арені та не бажання стати аутсайдером світового ринку.За для цього країн розробляють спеціальні стратегії за для вливання у світові організаціїї та покращення свого фін. Становища шляхом залучення інвестицій..Стратегіями також можуть бути виконання та дотримання умов що їх висувають світові організації при вступі до них. Саме на це і спрямовується нац. політика держав які хочуть інтегруватися.

77.Стратегічною метою формування світових економічних співтовариств є вирішення спільних економ.питань та та подальший розвиток країн,а також знаходження фін.підтримки за для розвитку своїх проектів,залучення інвестицій завоювання ринку тощо.

78.До світових макрорегіональних угрупувань належать такі урупування як: ЄС,МВФ,ЄБРР тощо. Варіативність міжнародних екном.стратегій розвитку країн учасниць та проблеми розвитку спонукають їх до всебічної інтеграції та розробці оптимальних стратегій для вирішення спільних питань.А варіативність стратегій країн залежить від стратегії національних пріорітетів та нац переваг. 79. Регіоналізація ,як наслідок глобалізації вимагає взаємодоповнення та співпраці країн,адже кожна країна має свої переваги у тій чи інщій галузі і завдяки кооперації відбувається взаємодоповнення, а чинниками виступає: -розташування територіальне та природне; - ресурси; - виробничий потенціал; - розвинена інфраструктура; - наявність кваліфікованої і дешевої робочої сили

80 . На національному рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентноздатності. І не тільки у її економічному вимірі, а й гуманітарному, технологічному, політичному, тобто у її найширшому розумінні. Держава має стимулювати експорт своїх товарів та підтримувати вітчизняного виробника та розвивати та випускати наукомісткі, високотехнологічні товари, гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб'єктів господарювання.Саме в цьому і заключається кореляційна функція нац . середовища і її перевага у регулюванні господарск. процесів. . На регіональрому рівні кожна країна має свої конкурентні переваги: -розташування територіальне та природне; - ресурси; - виробничий потенціал; - розвинена інфраструктура; - наявність кваліфікованої і дешевої робочої сили. Нова стратегія економічного і соціального розвитку має спиратися на національні пріоритети, індикативне планування та прогнозування. Держава має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати достатній рівень своєї економічної безпеки, зокрема надійну стабільність грошово-фінансового середовища, регулювати базисні макроекономічні відтворювальні пропорції. Лише конкурентоспроможна на світових ринках держава повною мірою користується перевагами глобалізації, а, отже, гарантує гідні стандарти якості життя своїм громадянам., та повною мірою інтегруватися у міжнародне конкурентне середовище.

81. Основою взаємодії держав та їх економік має стати регіональна інтеграція. У зв'язку з цим чітка і пріоритетна орієнтація України на інтеграцію в Європейський союз, набуття статусу спочатку асоційованого, а згодом повноправного членства в ньому має розглядатися як основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні десять років і більш віддалену перспективу. Як засвідчує досвід практично всіх країн - претендентів на вступ до ЄС, ця мета може стати додатковим потужним стимулом і каталізатором відповідних соціально-економічних та політичних перетворень.

82. Досить цікавим може бути порівняння соціально-економічних наслідків Великої депресії 30-х років ХХ ст. і пострадянської трансформаційної депресії. Так, масштаби падіння обсягів виробництва цих двох депресій цілком зіставляються. Якщо у часи Великої депресії 30-х років ВВП розвинутих країн скоротився майже на третину, а в США навіть, за різними оцінками, на 40-50%, то таке саме 40-відсоткове скорочення ВВП порівняно з 1991 р. спостерігалося в середньому по країнах СНД у піковому 1998 р. пострадянської системної кризи. Але тут падіння ВВП було й у 1990-1991 рр., яке посилило його загальну негативну динаміку майже до 50%.

Щодо динаміки кризових явищ двох депресій, то вона теж напрочуд схожа. Адже після п’яти років (1929-1934) обвального падіння ВВП США, після антикризових заходів «нового курсу» уряду Франкліна Рузвельта, економічна ситуація у 1935-1936 рр. поліпшилася. А у Швеції майбутні нобелівські лауреати з економіки Гуннар Мюрдаль і Бертиль Улін розробили  антикризову антициклічну політику, яку міністр фінансів Ернст Вігфорсс заклав у проект бюджету 1933 року. І країна почала виходити з Великої депресії раніше, ніж потужніші західні країни. У 1936 р. з’явилася знаменита праця видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей», що узагальнила макроекономічну антикризову політику. Але після ділового піднесення в 1937-1938 рр. сталася чергова світова економічна криза, під час якої падіння ВВП знову було істотне. І навіть з пожвавленням світової економіки, викликаним початком у 1939 р. Другої світової війни, ВВП США, склавши у цьому році менше 90% його рівня 1929 р., тільки в 1941 р. його перевершив. У зв’язку з цим можна говорити про 12-річний термін (1929-1941) Великої депресії. Щодо терміну пострадянської трансформаційної депресії, то за тим же критерієм його поки що точно не визначено, оскільки на сьогодні ВВП у середньому по Співдружності досяг тільки 80% його рівня в 1991 р., до того ж в усіх радянських республіках він падав останні роки існування СРСР. Але вже можна прогнозувати, що тривалість пострадянської трансформаційної депресії (за критерієм виходу господарства країн СНД на докризовий рівень 1989 р.) перевищить 15 років.

Найуспішніше подолання кризових явищ в економіці може бути досягнуто шляхом поєднання макроекономічних та мікроекономічних методів антикризового управління. Це на тлі світової економічної кризи 1990-х років демонструвала динаміка господарства США. Саме там ще наприкінці 1970-х років на основі підрахунків американського економіста Артура Лаффера, за якими збільшення податків має межу зростання доходів для наповнення бюджету, була розроблена антициклічна антикризова економічна політика, що у подальшому набула назву «рейганоміка». Вже на початку 80-х років ХХ ст. в американській економіці було значно послаблено податковий тиск. США свідомо пішли на великий зовнішній борг, спрямувавши запозичені інвестиції в найбільш інноваційні галузі економіки. Після «нафтової» кризи 1973 р. у Західній Європі практично не було створено нових робочих місць, водночас у США за цей період їх з’явилося близько 40 млн, хоча населення там на третину менше. Якщо в період «економічного буму»1950–60-х років відсоток безробітних у Європі був нижчий, ніж у США, то в середині 90-х років він удвічі зріс. Хоча в останні роки в США теж спостерігаються кризові явища.

83. ЄС було започатковано в 1992 р. в Маастрихті керівника­ми держав і урядів 12 держав - членів Євр. Амстердамська уг., яку можна розгул. як удо­ск. варіант Майстрих. Угоди була підписана (1997). У 1946 р. прем'єр-міністр Вели кобр. у роки вій­ни У. Черчілль заявив про необх-ть ств-ня «свого роду Сполуч. Штатів Європи». Влітку 1947 р. почав діяти амер. «план Маршалла» для відбудови ек-ки Європи. Допомогу прийняли тільки країни Зх. Європи. Також. були створені: Орг-ія євр. ек. спів роб-ва для керівниц­тва виконанням «плану Маршалла» (пізніше перетворена в ОЕСР) і Рада Європи (1948р -1949 р.). 9 травня 1950 р. було оприлюднено План ство­рення Євр. об'єд-я вуг. та сталі, який полягав у переведенні ключових для військової індус­трії галузей під міжнародний контроль. Іт. і кр-и Бенілюксу підтримали цю ідею, і 18 квітня 1951 р. було підписано Паризький договір між Фр, Нім, Іт, Бельг, Нідерл та Люксемб. Парламентсь­ка асамблея ЄОВС почала функціонувати 10 серпня 1952 р. У подальшому стр-ра упр-ня ЄОВС стала прообразом стр-ри упр-ня ЄС.Наступ. Кроком стало підписання «шісткою» країн — засновників ЄОВС 25 бере­зня 1957 р. Римських угод, які заснували Євр. Ек. співтов-во (ЄЕС) і Євр. Співтов-во з атом. енергії (Євратом). Спочатку всі ці співтов-ва мали окремі органи упр-ня. Із злиттям вищого кер-ва ЄОВС і Комісії ЄЕС було ств. у 1967 р. інституційний прообраз суч. Євр. Співтов-ва, відомого як ЄС.Розширення спів роб-ва пов'язане як зі вступом нових членів: Данії, Ірландії, Великобрї і Пн. Ірландії в ЄЕС; Греції; Іспанії і Португалії , Австрії, Фін­ляндії, Швеції; підписання угоди (травень 1992 р.) про спільний ек. простір між ЄЕС і ЄАВТ.1993 р. набрала чинності Угода про ЄС(1-лист.). Відповідно до цієї Угоди засновується Пол. і ек. союз, який означає проведення спільної ек. і зов. політики, а також Пол. в галузі безпеки і співро­б. у соц. сфері. Крім того, запроваджується єдине євр. громадянство, підвищується роль Євр. парламенту, розширюються повноваження органів ЄС. Положен­ня Маастрихтської уг. були розвинуті й доповнені Амстердам­ською уг. (1997 р.). Доповнення стосувалися питань принципів демократії, прав людини, соц. політики, міждерж. співроб. в сфері вн. справ і юсти­ції, боротьби із злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, коруп­цією, расизмом. ЄС являє собою найвищий ступінь євр. Ек. і Пол. інтеграції. До його складу входять 25 держав: Австрія, Бельгія, Великобр, Гр, Данія, Ірлан­дія, Ісп, Іт, Люкс, Нідерл, Нім, Португ, Фінл, Фр, Швеція, крім того в травні цього року(2004) до ЄС вступають Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина та Кіпр. Європейський Союз базується на трьох засадах:

Євр. Співтов-во (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з допов­неннями та формами співробітництва, передбаченими угодою про ЄС (Маастрихтська й Амстердамська угоди);

спільна зов. політика і Пол. у сф. Міжн. безпеки;

співробітництво у вн. та правовій політиці.

Цілями ЄС стали: утворення тісного союзу народів Європи; спр-я збаланс-му та дов.строк. ек­. прогресу, особливо завдяки ств-ню простору без вн. кордонів; посилення ек. та соц. співробітництва; утворення ек. та вал. союзу і створення в перспективі єд.валюти; розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ; —збереження та примноження спільних надбань.