84. Створення єс має такі етапи:

-підготовчий (до 31 грудня 1993 р.);

-організаційний, (до 31 грудня 1998 р.)

-завершальний (до липня 2002 р.).

Перший етап:

характеризовався зняттям всіх або майже всіх обмежень щодо перемі­щення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку. а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів відповідно до встановлених критеріїв.

Другий етап:

було розроблено юридичну базу майбутньої Європейсь­кої Системи Центральних Банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми щодо стабілізації державних фінансів.

У березні 1998 р. Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони ЄВРО"'. До неї ввійшло 11 країн - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Порту­галія, Австрія та Фінляндія.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 р. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків,перехід до єдиної валюти ЄВРО та проведення єдиної валютної політики.

Дбаючи про надійність своєї валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги(критерії конвергенції) щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користува­тися ЄВРО (1992 р., м. Маастрихт, Нідерланди):

- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;

- сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % від ВВП;

- річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5 %) більш як на 1,5 %;

- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок має не перевищувати 2 % від середнього рівня цих ставок трьох країн із найстабільнішими цінами (приблизно 9 %);

- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають не менш ніж 2 роки дотримуватися обумовлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем, які становлять ± 2,25%.

На сьогодні лише Німеччина і Франція відповідають усім вищевказаним критеріям. Перспективи: Великобританія та Швеція приєднаються до ЄВС у 2003 році, Греція розраховує на 2001 р., а жителі Данії проголосували проти союзу. З 2000 року перша хвиля нових членів - Польща, Чехія, Угорщина, Сло­венія, Естонія, Кіпр.

85. Проблеми розвитку європейської спільноти залежать від ступеня економічного розвитку країн учасниць їх економічних показників та показників їх конкурентів на світовому ринку. Всі провідні країни-виробники світового ВВП водночас виступають і активними споживачами товарів і послуг іноземного виробництва. Провідна позиція тут належить ЄС (у складі 15 країн) – зовнішній імпорт товарів і комерційних послуг цієї регіональної структури у 2002 р. сягнув відповідно 13,9% і 18,3% (2001 р.) їх загальносвітової величини. Ще одним головним світовим імпортером є США – у 2002 р. їх питома вага у світовому обсязі товарного імпорту дорівнювала 18%, в обсязі світового імпорту комерційних послуг – 13,3%. Аналогічні показники для Японії становили відповідно 5% та 7%; Китаю – 4,4% та 3%. Серед названих лідерів світового виробництва та торгівлі лише економіки Західної Європи, США та Японії відносяться до категорії розвинутих за таким критерієм економічного розвитку як ВВП на душу населення, оціненого за паритетом купівельної спроможності. Отже за для підвищення їх конкурентоспроможності розробляються певні стратегії розвитку нац.економік, а саме : регіональна інтеграція завдяки чому і відбувається взаємодоповнення екномічних та господарчих факторів.

86.Постсоціолістичні країни у світовому інтеграційному полі використовують стратегію навздогоняючого розвитку,вже готова модель використана у більш розвинутій країні з невеликою переробкою під себе за для отримання бажаних результатів.Постсоціалістичні країни належать саме до країн з неорганічним типом модернізації. Здійснюючи одночасно перетворення у всіх сферах суспільного життя, вони, фактично, прагнуть “вписатися” у світовий модернізаційний процес. Для них, за висловом Д.Ептера, “модернізація є свого роду надією на майбутнє”. При цьому модернізаційні імпульси, як правило, надходять “згори” від владних інституцій, а тому домінуючою, інколи визначальною, поряд з економічною та соціокультурною, є модернізація політична — “процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених”.

87. З початку 90-х років Венгрія, Польща, Словакія і Чехія активно включились в процеси лібералізації зовн торгівлі . В 1992 році ці країни підписали Центрально- європейську угоду про вільну торгівлю. Основою для створення цього інтеграц угрупування є бажання поступового входження до політичної і економічної системи Європейського Союзу. В 1996 році до угоди приєдналась Словенія. Угода передбачає створення зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступової ліквідації митних тарифів та інших обмежень. Відносно сільськогосподарської продукції лібералізація носить частковий характер і стосується деяких продуктів. Згідно угоді країни-учасниці не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні тарифи або створювати інши бар‘єри взаємній торгівлі. Основною метою створення інтеграц об‘єднання є захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції.

Позитивним ітогом даної угоди є створення стабільнихумов діяльності на національних ринках країн-учасниць як для національних виробників.

88. До складу ЄЕП входять:

( Росія, Білорусія, Україна та Казахстан).

Створення у лютому 2003 під час зустрічі голів держав. ВРУ схвалила концепцію у вересні 2003. Концепція ЄЕП – спільний ринок, передбачає узгоджену внутр. Та єдину зовн.-ек. Політику. У ЄЕП мають функціонувати єдиний механізм регул-ня економіки, податкової пол-ки, вал-фін. Пол-ки. У сфері ЗЕ пол-ки – спільні засоби тарифного і нетарифного регул-ня у торгівлі із третіми країнами. Росія наполягаєщоб усі 4 кр-ни одночасно вступили до орг-ї. Але Україна вже підписала 13 договорів і узгодила 95% тарифів. Тому Україна виступає за різношвидкісний поетапний вступ кожної країни. Орг структура: Вищий орган – Рада голів держав;Викон орган – Комісія; У Раді кожна країна матиме один голос, рішення на основі консенсусу. У комісії – зважениі голоси в залежності від економ потенціалу. Україна – проти.