33.Оцінка дивідендної політики та її результатів методом коефіцієнтів
Можна виділити дві групи показників, які характеризують дивідендну політику:
коефіцієнти обігу акціонерного капіталу;
коефіцієнти оцінки ринком капіталу дохідності акцій.
У першій групі базовим, фундаментальним показником є коефіцієнт чистого прибутку на одну акцію, визначений за формулою:
Важливість
коефіцієнта полягає в тому, що в кінцевому
підсумку він визначає інвестиційні
можливості корпорації.
З погляду акціонера більш важливою є сума виплачених дивідендів на одну акцію. З цією метою обчислюється показник дивідендних виплат на одну звичайну акцію за формулою:
На підставі розглянутих вище коефіцієнтів розраховуються два взаємозалежні і взаємодоповнювальні показники:
коефіцієнт дивідендних виплат (payout ratio);
коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком.
Фінансові аналітики уважно вивчають рух цих показників і будують стратегію економічного розвитку корпорації.
Коефіцієнт
дивідендних виплат визначається за
формулою:
Коефіцієнт
кратності покриття дивідендів прибутком
є оберненим коефіцієнту дивідендних
виплат. Він визначається за формулою:
У фінансовій літературі зазначається, що нормальним є показник кратності 2,4 раза, що еквівалентно 42 % коефіцієнта виплати дивідендів. Наведена в літературі інформація показує середнє значення коефіцієнта в межах 3 разів по країнах з розвиненою ринковою економікою, по окремих галузях економіки — від 2 до 4
Для
оцінки потенційного зростання корпорації
використовується коефіцієнт
реінвестування[2], що розраховується за
формулою:
Коефіцієнт
утримання є дуже важливим показником
впливу дивідендної політики на
перспективний економічний розвиток
корпорації. Він розраховується за
формулою:
Другий
показник — мультиплікатор дивіденду
акції — характеризує відношення поточної
ціни акції до дивіденду. Він визначається
за формулою:
34.Реорганізація підприємства та її основні форми
Реорганізація — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником.
Серед основних причин реорганізації здебільшого виокремлюють такі:
суттєве розширення діяльності підприємства, його розмірів;
згортання діяльності;
необхідність фінансової санації;
необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства;
диверсифікація діяльності;
податкові мотиви;
необхідність збільшення власного капіталу (з метою покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності).
За формальними ознаками розрізняють такі три напрями реорганізації (рис. 7.1):
1) спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);
2) спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);
3) без змін розмірів підприємства (перетворення).
