3. Народження та історія розвитку фейлетонного жанру в українській та світовій пресі

Будь-який літературний жанр народжується в процесі його історичного розвитку. Фейлетонний жанр не є винятком, і можна сказати, що поза його історії, складною і суперечливою, рішуче неможливо зрозуміти його природу.

Про походження фейлетону збереглася легенда, за якою він виявляється винайденим в один прекрасний точно датована ранок. А саме 28 січня 1800, коли в «Журналь де Дебай» - органі реакційної французької буржуазної преси - редактор Бертен Старший вклав в черговий номер газети додатковий листок ( «feuilleton» - листок (фр.)). Перші фейлетони «Журналь де Дебай» містили в собі репертуар театрів, віршовані загадки, шаради, ребуси, вірші й писали передплатниками оголошення. Все це вказувало на те, що «feuilleton» розглядалося, перш за все, як місце для оголошень.

Таким чином, традиційна версія, яка увійшла в загальне вживання, відноситься не до самого жанру фейлетону, а до історії газетної рубрики «Фейлетон». І в той же час потрібно врахувати наступне. У перші дні існування «листка» матеріал туди добирався випадковий за своїм конкретним змістом, але не випадковий принципово. Це були літературні дрібниці розважального, підкреслено неполітичного, неофіційного характеру. У них повністю були відсутні сатира, викриття пристрасть, незмінно притаманні сучасному фейлетону. Все це цілком пояснюється тією соціальною функцією, яка притаманна французької реакційної буржуазної преси початку дев'ятнадцятого століття: відвернути читача від політики, змусити забути про революцію.

Лише відокремивши фейлетонний жанр від рубрики «Фейлетон», дослідник має можливість неупереджено поставити питання про справжні витоки жанру. Прикладом тому можуть служити вступні глави книги Д. Заславського «Витоки та шляхи фейлетону». Переконливо й аргументовано припущення Д. Заславського, що у Франції фейлетон виник в епоху французької революції, хоча сам термін «фейлетон» тоді ще був відсутній і особливого підвалу в газетах заведено теж не було. Далі Заславський вказує на перші зразки революційних фейлетонів, таких фейлетонів, в завдання яких входило не відволікати і розважати, а, навпаки, залучати народ до революції.

У Росії історія виникнення в періодичній пресі жанру «фейлетон» вивчена недостатньо. Дослідники справедливо зазначали, що слово «фейлетон» означало в мові спочатку місце на газетній сторінці (внизу під рискою), де друкувалися неофіційні матеріали - статті про театр, музику, «Суміш» та інше. Відділ «Фейлетон» з'явився в «Русском інваліді» в 1815 році. З 1825 року, після виходу «Північної бджоли», яка мала відділ фейлетону, він поступово закріпився в російській газетній періодиці та в тридцяті роки дев'ятнадцятого століття став особливо популярним. Сама рубрика «Фейлетон» затвердилася в газетах в 1841 році.

Розглянувши розвиток українського фейлетону в газетній періодиці, ми маємо на меті розширити уявлення про українську сатиричну публіцистику загалом, а також розкрити основні формальні та змістові зміни, що зумовили появу фейлетону в сучасному його вигляді.

1917-1921 роки в історії Українського державотворення відзначаються надзвичайним розмаїттям військово-політичних сил та, відповідно, різноманітністю їх політичних поглядів: якщо в діяльності Тимчасового Уряду і Рад домінував соціальний аспект, то у роботі Центральної Ради пріоритетними були питання національного розвитку.

Розвиток громадянської війни у 1919 — першій половині 1920 років додавав ще низку особливостей, серед яких найбільший вплив на розвиток газетних жанрів, на мою думку, мала відсутність військово-політичної сили, котра б домінувала в Україні упродовж тривалого часу.

Розібравшись у тому, що наймасовішим засобом народного оповіщення, а, отже, впливу на свідомість є газета, кожна політична партія, кожна конкуруюча владна структура намагалася якомога повніше використати свої права та привілеї. Одразу ж після лютневої революції 1917 року газети буквально перевантажуються політичними програмами і закликами про підтримку. Так, наприклад, у газеті „Свобоный голос” (м.Вінниця) вже 24 березня 1917 року було опубліковано „Десять заповідей свободнаго русскаго народа” — політичну програму партії „Народной свободы”, котра проголошувала свободу, рівність і братерство слов’янських народів у складі могутньої Російської імперії, аргументуючи свою позицію тим, що тільки могутня об’єднана імперія може протистояти Вільгельму.

За таких обставин (мозаїчно-хаотичної зміни військово-політичних сил) досить логічним став вихід на суспільно-політичну арену українських фейлетоністів.

У першій половині 20 сторіччя найпоширенішим жанром сатиричної публіцистики в українській пресі був фейлетон, оскільки саме він давав надзвичайно широкі можливості для висловлення власного бачення тих чи інших реалій життя українського народу і, разом з тим, гарантував авторові відносну безпеку.

Лише у 20-ті роки ХІХ століття поняття „фейлетон” потрапляє до східнослов’янських мов. Проте до другої половини ХІХ століття під ним розуміли радше не жанр, а розміщення тексту. І лише з початку ХХ століття фейлетон починає сприйматися як окремий жанр, основною формою якого був лист (звернення до читача).

На сьогоднішній день термін „фейлетон” тлумачиться так: „Середній прозовий жанр сатири, що виявляє комічну суть суспільної парадоксальної проблеми з метою її усунення, викриває систему фактів через реальні та ймовірні події, різні рефлексії (сон, марення, божевілля тощо), історичні, літературні асоціації, містифікацію знахідок документів, рукописів, книг, щоденників та інші комічні засоби”.

На території України жанр фейлетону був надзвичайно популярним ще з 1914 року. Хоча окремі дослідники (А.Саніна, А.Тепляшина) зазначають, що аж до середини ХХ століття фейлетон не сприймався як жанр, проаналізувавши твори, що друкувалися під рубрикою „фейлетонъ”, можна зробити висновок, що всі вони відповідають основним жанровим характеристикам фейлетону.

Події 1917-1921 років динамізували розвиток усіх газетних жанрів, і, зокрема, фейлетону. Розглядаючи його як повноцінний жанр сатиричної публіцистики, українські фейлетоністи виводять для нього єдину форму — лист-звернення.

Починаючи з 1917 року українські сатирики, намагаючись уникнути покарання за висловлення власної думки, починають „приміряти” на традиційний для того часу фейлетон форми казок, снів, уявних розмов. Приблизно з цього часу у більшості газет України з’являється рубрика, назва якої коливається у межах: „Маленькій фейлетонъ”, „Приповідки”, „Не так сталось, як гадалось”, „Старе й нове” та ін. Основне її жанрове наповнення становить фейлетон.

„З перших днів після Великої Жовтневої соціалістичної революції українська сатирична журналістика рішуче боролася проти ворогів молодої соціалістичної держави, внутрішньої і зовнішньої контрреволюції” — зазначає А.Капелюшний у праці „Сатиричний журнал „Червоний перець”. Справді, працівники сатиричної преси змушені були і прославляти, і боротися.

Трохи інакше працювалося сатирикам у газетах несатиричного спрямування: якщо головною метою діяльності газети редактор визначав утвердження свободи слова, то далеко не боротьба проти так званих „ворогів держави” ставала провідною темою українських фейлетоністів. Щоправда, не останню роль відігравала і локація того чи іншого друкованого органу. Оскільки газети периферії мали набагато більше шансів залишитися поза увагою цензорів, аніж преса центру.

Тематично газетні фейлетони 20-40-х років, як і сатирична публіцистика загалом, поділялися на такі групи: 1. Внутрішньо- і зовнішньополітичне життя України.

2. Життя українського народу на території України.

3. Більшовицьке „світле майбутнє”.

4. Роль особистості у творенні держави.

У різні періоди на різних етапах перебігу національно-визвольних змагань популярність тієї чи іншої групи зазнавала значних коливань. Так, після лютневої революції найпопулярнішим героєм у фейлетонному жанрі стає імператор Вільгельм.

Зокрема, у газеті „Подольская мысль” (1918 р., № 82) зустрічається фейлетон із підзаголовком „Картинка съ натуры”. Тут іде мова про „відставку” імператора Вільгельма:

„Въ замкђ императора Вільгельма шопотъ и смятенье! Дребезжатъ телефоны. Несуться съ портфелями придворные адъютанты... Отъставка!.. Неизбђжное... Безумный народъ ты близокъ къ политическому самоубийству... Oxъ Farerland…”

Проводячи аналогію із революційними подіями Німеччини (із так званою „відставкою” Вільгельма) з власне радянськими — вбивством династії Романових, автор висловлює думку про те, що саме повалення династії Романових підштовхнуло Російську імперію до політичного самогубства.

Також в газеті „Подольская мысль” (1918 р., № 73) читаємо „фейлетонъ со скобками” „Миръ грядетъ”, в якому автор, застосовуючи антитезу, змальовує реальність, яку намагалися донести народу правлячі військово-політичні сили, та існуючу реальність.

„Стоимъ у мирнаго предверыя

И ждемъ конца мы всей душой.

(У Шельды бьется кавалерия,

И танки вновь вступили въ бой)

Разом з цим, і скоріше навіть як продовження цієї теми, українські фейлетоністи ставлять питання: що може зробити кожен, щоб підняти Україну з колін? Фейлетони, присвячені вирішенню цього питання, характеризуються найбільшим багатством формального та образного втілення. Зустрічаються тут фейлетони у формі казки („Сказка-быль”), роздуму спостерігача („Они уходять” ), щоденникових записів, рукописів, віднайдених документів („Добрий геній”, „На подвигъ” ).

Українські фейлетоністи, експериментуючи з формою, трансформували і образну канву твору. Так, наприклад, у названих вище фейлетонах образ українського народу змінювався від могутнього велетня, що довгий час терпеливо ставився до своїх поневолювачів, але одного чудового дня зібрався із силами і розірвав кайдани, аж до образу окремої людини (переважно селянина), котра прагне і може творити історію самотужки.

Застосовування образу селянина у сатиричних жанрах було надзвичайно розповсюдженим. Пояснюється це тим, що кожна військово-політична сила, намагаючись заволодіти міцними управлінськими позиціями, в першу чергу орієнтувалася не на інтелігенцію (надзвичайно малочисельним був цей суспільний прошарок), а саме на українського селянина. Найповніше це виявляється у ленінському твердженні „релігія — опіум для народу”, оскільки українське село було та і до сьогодні залишається хранителем народних звичаїв і традицій, що є вагомим показником національної осібності народу.

Також набуває популярності друга тематична група, що отримала умовну назву „життя українського народу на території України”. Фейлетони цієї тематичної групи мають вже, як правило, форму замітки чи допису до газети. Наприклад, у газеті „Подольский край” (1920 р., 7 липня) зустрічаємо фейлетон у формі газетного допису-роздуму на тему: „Що таке благодійність?”, де автор розмірковує над проблемою: чому від американської благодійності ще більше багатіє Центральний Комітет, а українські селянин і робітник нічого не отримують.

Для фейлетонів цієї тематичної групи характерна цілковита відсутність головного героя. Центр оповіді переноситься на саму проблему, зміщуючись час від часу то на причини і наслідки її виникнення, то на шляхи її вирішення.

У фейлетоні „Чудо в Кані Подільській” („Наш шлях”, 1920 р., 1 квітня) питання розкрадання державного майна автор вирішує через окреслення причинно-наслідкових зв’язків:

„На станції Кам’янець перетворилась на воду цистерна олеонафту... Чудо це більше заслуговує уваги, що урядовці матеріяльної служби, починаючи з Начальника Матеріяльної Служби О. — надзвичайно чесні люди. Ergo підробки ніякої не може бути. — Це справжнє чудо...”.

В подальшому часі до другої групи приєднується третя — все більшої популярності набуває тема більшовицького „світлого майбутнього”. Часто фейлетоністи не тільки іронізували над словами „світле майбутнє”, але й намагалися окреслити приблизний план виходу із цієї ситуації. Характерним формальним втіленням для цієї тематичної групи став вірш. Причому переважна більшість пишеться дво- або тристопним ямбом. Наприклад: „Ходять слухи,

Что мы глухи,

Слђпы, нђмы

И „не вђмы”.

Або: „По примеру прошлых лет,

Если в кассе денег нет,

Истощается бюджет,

Выход есть и есть совет...”

Винятково цікавою і впритул приближеною до сучасності є образна канва фейлетонів цієї тематичної групи. Висміюючи негатив у житті українського народу, сатирики використовують художні засоби, характерні для сучасної „химерної” прози: зміщений плавний центр оповіді та висміювання негативу не з висоти людської доброчесності, а з позиції зрівняння негативу і позитиву.

Вивчивши історію розвитку фейлетонів жанру в різних країнах, можна зробити висновок: фейлетон (саме жанр, а не рубрика) майже не з'являється на сторінках газет у відносно спокійний час і, навпаки, бурхливо розвивається в роки революційних заворушень. І це здається закономірним, адже, якщо згадати слова Михайла Кольцова, «фейлетон - це камінь, який дає широкі кола, які далеко розходяться по воді». «Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі» , - писав Н.В. Гоголь. І в наш час фейлетон не втратив своєї гостроти, злості та дієвості, залишаючись улюбленою і ефективнішою зброєю журналіста.