1. Визначення термінів

Фейлетон (фр. feuilleton — аркуш) - це художньо-публіцистичний жанр, в якому комічний зміст негативних явищ і ситуацій реальності розкривається шляхом інверсійної асоціативної розробки теми, з використанням прийомів іносказання. Іншими словами, фейлетон - літературний матеріал, пройнятий духом гострою, злободенною критики, що досягає своєї мети за допомогою особливих прийомів викладу. У фейлетоні використовуються елементи сатири та гумору, його стилю надається відома жвавість, легкість і образність.

Термін виник на початку XIX століття. У 1800 р. у Франції видавець газети «Journal des Débats» став випускати додаткові листок-додатки до газети, які спочатку заповнювались театральною хронікою, а потім в 1803 змінив формат своєї газети - подовжив його донизу, і ця додаткова частина відокремлена від газети «лінією відрізу» (білим пропуском), стала називатися "фельєтон". Надалі термін отримав подвійне значення: 1) літературний матеріал «підвалу» газети; 2) літературний твір малої форми публіцистично-злободенного характеру, поміщений або в газети, або в додаткових частинах журналу (огляд, суміш). Саме в останньому значенні цей термін закріплюється і пізніше отримує дуже широке поширення у Франції, потім у Німеччині і в Росії, де фейлетон віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна гостра і актуальна подія набувала гумористичної чи сатиричної інтерпретації.

Межуючи з художньою літературою, фейлетон користав багатством її зображально-виражальних засобів (гіпербола, гротеск, каламбур тощо), мав власні різновиди — документальний (зображення конкретних осіб і фактів) та проблемний (порушення важливих громадських питань).

Одним із засновників українського фейлетону вважається В. Самійленко. Цей жанр набув великого поширення в періодичній пресі, розкрив внутрішні можливості у творчості Костя Котка, Остапа Вишні, С. Олійника, Є. Дударя та інших.

2. Класифікація фейлетонних типів

Найбільш поширена і стійка традиція класифікації фейлетонів розрізняє фейлетон документальний і фейлетон проблемний.

Документальний фейлетон написаний за реальними матеріалами і найчастіше має конкретну адресну критику. У такому випадку, він називається адресним і вимоги, до обґрунтованості критичної оцінки в цьому фейлетоні вельми високі. Проблемним фейлетоном називається той, де немає справжніх дійових осіб, герої вигадані, але в його центрі - суспільно значима проблема, тобто явища або типи, про які в ньому говориться, ще існують в нашому житті. Такий фейлетон називають безадресним. Є в цій класифікації зерно істини, однак недосконалість її відразу ж впадає в очі. Справді, виходячи з неї можна зробити припущення: проблемний - це не документальний, а документальний - значить, не проблемний. Але життя жанру протистоїть такого розмежування.

Проблемний фейлетон теж повинен мати конкретну фактичну основу, а документальний може ґрунтуватися на дослідженні проблеми. Втім, «може» не означає - «обов'язково повинен». У зв'язку з цим протиріччям поділ фейлетону на проблемний/документальний, як нам здається, поступово виходить з обігу, поступаючись місцем адресному/безадресним. Все це і буде розглянуто у нашій роботі більш детально.

Фейлетон може бути написаний як на внутрішню, так і на зовнішню тему. У першому випадку фейлетоніст викриває зло, недоліки у житті своєї країни, сприяє поступальному руху суспільства. Фейлетон на зовнішню тему - висвітлює факти і явища, що характеризують ідеологію, політику, мораль інших країн.