116.Причини та глибина кризових явищ, як основа вибору способів впливу на них.

Кризові явища є об’єктом АУП, оскільки на них зійсн вплив за допомогою різних інструментів та методів, тому слід ретельно вивчати їхню природу. Від характеристик об’єкта залежить вибір суб’єктами управління інстументів впливу на них. Одними з таких хар-к є причини та глибина кризи.

Причини кризи – сукупність дій або явищ, внаслідок яких формуються кризові явища різні за характером прояву та глибиною впливу на систему, що є об’єктом аналізу. Причини криз явищ, як правило, формуються на основі взаємодії об’єктивних та суб’єктивних, зовнішніх та внутрішніх факторів, які переважно негативно впливають на діяльність підприємства, завдають шкоди окремим його елементам або системі в цілому та при несвоєчасній реакції – можуть призвести до загибелі системи, на яку вони впливають.

Глибина кризи – це показник тяжкості ураження підприємства кризою. За глибиною враження кризи поділяють на локальні, системні та стратегічні.

Локальна криза – пр-с погіршення діяльн в одній з підсистем орг-ції, зумовлений впливом об’єкт-х та суб’єкт-х, зовн та внутр факторів, на які заздалегідь не було здійсн відпов впливу для підтрим норм ситуації.

Системна криза – пр-с погірш фінанс, технолог, виробн, організац, соц-го стану підпр, стадія у його функц-ні, коли виникає загроза подальш його існування в умовах обмеж можливостей впливу керівн та персоналу на його діяльн.

Стратегічна криза – незапланований пр-с певної тривалості та обмеж можливості впливу з боку керівн-в та власн-в підпр з важко прогнозованими наслідками, які призв до вичерпування стратегічного потенціалу та втрати доцільності подальш існування орг-ції з незмінними цілями, місією, напрямками діяльн та виробн потенціалом.

117. Історичний огляд становлення процедур банкрутства в Україні та за її межами.

До 1992 року у законодавчому полі України фактично був відсутній юридичний механізм рішення проблем неплатоспроможності господарчих суб,єктів. Питання погашення заборгованості вирішувались на адміністративному рівні або у порядку виконавчого виробництва за результатами арбітражного чи громадського судового процесу.

Першим законодавчим актом, який установив спеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств в Україні, став Закон України від 14 травня 1992 року "Про банкрутство".

Цей Закон мав багато недоліків, що робило його неприємним у роботі Арбітражного суду. Потім на основі накопиченого досвіду та відсутності повномасштабного Закону про банкрутство Вищим Арбітражним судом України 18.11.1997 року було дано пояснення "Про деякі питання практики застосування Закону України про банкрутство". Але роз,яснення було не достатньо для покрашення недоліків діючого Закону. Відчувалася потреба у новому, сучасному Законі, який охоплював би кращі досягнення іноземних та ніціональної правових систем.

Таким став Закон "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом". В порівнянні з попередньою редакцією Закону, змінені основи для відкриття справи про банкрутство; встановлені процесуальні строки розгляду справи; встановлені нові судові процедури; введена нова судова фігура – арбітражний керуючий та інші. В Законі є ще багато редакційних недоліків, але в цілому він відповідає потребам сучасної економіки.

Особливість Закону є в тому, що він має пріорітет перед іншимими законами а, саме, громадського кодексу, арбітражного та громадсько-процесуального кодексів.