1. Причини, характер і рушійні сили визвольної війни українського народу середини XVII ст. Під керівництвом б. Хмельницького.

2.Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьман п. Скоропадський.

Павло Скоропадський (1873— 1945 pp.) був вихований у повазі й любові до української культури. П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола, великих землевласників, військових й окупаційні австро-німецькі війська.Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент — сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й виконавча (формував і контролював уряд — Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. За часів Скоропадського відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин. Але створити багатотисячну армію не вдалося. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України.Зовнішня політика була спрямована на-підтримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. — з Великою Британією та Францією. Однак вирішити бессарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд.

3.Радянізація західних областей України. Насильницька колективізація. Масові репресії. Операція “Вісла”. Боротьба оун-упа.

Напрямки масових репресій в Україні:

Репресії проти „українського буржуазного націоналізму” :

боротьба з „підпільними націоналістичними організаціями” : процес над СВУ („Спілка визволення України”). Було засуджено 45 чоловік – відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР:

процес над „Українським національним центром”. Керівником цього центру оголосили М.Грушевського і вислали його в Кисловодськ ; в Україні викрили 15 великих підпільних організацій націоналістів. Боротьба з „національними елементами” в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути.

Репресії проти членів КП(б)У. У ході „партійної чистки” було знищено майже половину складу КП(б)У, українського уряду. Загинули Х. Раковський, Ю. Коцюбинський, В. Чубар, М. Скрипник та ін. Репресії проти великого командування в армії. Був повністю знищений штаб Київського військового округу на чолі з Й. Якіром, був знищений командний склад Харківського військового округу на чолі з І. Дубовим. Напередодні Великої Вітчизняної війни мали вищу військову освіту лише 7% командирів. Репресії проти селян: розкуркулювання селян, штучний голодомор 1932-1933 рр.Репресії проти спеціалістів різних галузей виробництва, - „ворогів народу”, „шкідників”. „Шахтинський” процес 1928 р. над інженерними кадрами шахт Донецького басейну. Боротьба проти релігії і церкви .

Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтв. 30-і роки були названі „розстріляним відродженням”.

Наслідки репресій:

фізично знищені мільйони українців;

занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

• деформація морально-етичних відносин: насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, формування тоталітарної свідомості;

• посилення економічної і політичної залежності від центру.