- •1.Поняття і структура світогляду.
- •2.Міф як історично перший тип світогляду.
- •6.Функції філософії.
- •7. Філософія ведизму.
- •8.Ортодоксальні школи індійської філософії.
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії.
- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
Спробою його критичного осмислення стала так звана об’єктивно-ідеалістична філософія тотожності, основополож-ником якої був Ф.Шеллінг (1775-1854). Цінним було те, що виходячи з теорії тотожності, він наполягає на пріоритеті природи щодо вічно існуючого протиріччя “Я і середовище”, показав діалектичний розвиток єдиної природи й існування єдності живої і не живої природи. Звичайно Ф.Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоритичних ускладнень, але він не зміг дати відповіді на багато питань, за ров’язання яких взявся Гегель.
65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
/1770-1831рр./відомий філософ об’єктивного ідеалізму,який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побуду-вати теоритичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття.Основні роботи: “Наука логіки”,”Філософія природи”,”Ф.духу”, ”Ф.права”. В коло його інтересів входили всі сфери життя—природа,людина,її свобода, закономірності суспільного життя,логіка… заслуга Г. полягала також в тому,що він весь природний,історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу,тобто у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно-ідеалістично. Гегель вважав,що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух,як самостійна, універсальна,духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух,абсолютна ідея чи розум,постійно розвиваючись,на певному його етапі породжує, ”відпускає з себе своє інше”-природу, яка в свою чергу,розвиваючись, поро-джує “суб’єктивний Дух”- людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу-філософію. Обгрунтовуючи ідею розвитку,Г. сформу-лював основні закони діалектики,довів,що істина є процесом. Розробляючи філософію історії,Г. перший підкреслив,що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивнос-ті, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Г. критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Сутність основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою ,звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна істина,в природі-людский дух,в філософії права-конституційна монархія,в історії філософії-філософська система самого Гегеля.
Г. вважав,що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії,після того історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином,філос. Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.
66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
З Ф. починається період нового злету,піднесення матеріалізму. В світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини,а релігія це хибна перекручена свідомість. Він не просто відки-дав релігію з порогу,як це робили багато його попередників,а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм, атеїзм.Але його філософія не була послідовно матеріалістичною.В розумінні природи Ф.матеріаліст, а в розумінні історії людства-ідеаліст.
Великі зміни історії суспільства,вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії.Будучи глибоким критиком релігії,що існувала в той час,Ф. На-магався створити свою нову релігію,в якій замість культа бога буде панувати культ людини і любові, крім цього,матеріалізму Ф. були притаманні такі риси як метафізичність, механіцизм,він мав споглядальний хар-р. В центрі філософії Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко,тільки як частину природи,як біологічну істоту,яка повністю залежить від природи,”панує” над природою “шляхом покори її”, в той час як людину слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного, ”як сукупність суспільних відносин” . /К.Маркс/