47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.

На думку мислителя, “гідне життя” не тільки не виключає, але передбачає задоволення. Для того щоб людина жила із задоволенням, вона має навчитись “задоволенням”. Для цього потрібен вихователь, напутник, який вміє звертатися до людської душі й знає, що таке справжні задоволення. І для цього найкраще прищепити інтерес для зацікавленого вивчення історії. У свою чергу, вихователь має сформувати певну спрямованість історичного інтересу, яка не вичерпується датами і фактами, але вивчає звичаї, ідеали, світогляд минулих поколінь [1, 163]. Монтень переконаний: “хто ... за посередництвом історії заглибиться у великі душі найблискучіших віків, ...побачить у цьому неабияку користь, ... пожиточним стане для нього читання Життєписів нашого Плутарха! Але хай ... наставник не спускає з очей кінцевої мети своєї місії: нехай він утокмачує учневі в помку не так дату руйнування Картагени, як звичаї Ганнібала та Сципіона; не так те, де упокоївся Марцелл, як те, чому саме на такий кінець він зовсім не заслуговував! Хай він знайомить його не так ізподіями, як із думками про них” На думку філософа, “... перші знання, якими треба напоїти розум, мають бути з тих, які формують звичаї та судження, які його навчать пізнати себе, а також жити і вмерти гідно” Отже, визначальним у пізнанні Монтень вважає самопізнання, яке дає не тільки користь, а й задоволення. Зокрема він пише: “я не шукаю ніякого іншого задоволення від книг, окрім розумної зацікавленості і зайнятий вивченням тільки однієї науки, самопізнання, яка повинна мене навчити добре жити і добре померти” .Варто також зауважити, що Монтень докладно зупиняється на вивченні окремих наук, дає поради щодо оволодіння ними. Він також наголошує на необхідності глибокого вивчення рідної мови та мов сусідніх народів. “Я волів би насамперед добре знати рідну мову, а також мову сусідів, з якими найчастіше маю до діла”, – зазначає автор. Перекладач першої книги “Проб” дозволив собі використати деякі маловживані слова, запозичивши їх з давньоукраїнської мови для того щоб читачвідчув їхній несучасний дух і колорит. Теоретико-методологічні проблеми створення та вдосконаленнясучасних підручників. Завершуючи свій розділ, Монтень наголошує: “найголовніше прищепити охоту і любов до науки, інакше ми виховаємо просто віслюків, нав’ючених книжками з їхньою премудрістю”

Надаючи визначального значення загальнолюдським цінностям, автор “Проб” у кінці книги підсумовує: “самим, прекрасним життям живуть ті люди, які рівняються на вселюдське мірило, в дусі розуму, але без всяких чудес і незвичайностей” Отже, досліджуючи Монтеня, можна зробити висновок, що у справі навчання і виховання не може бути місця догматизму, який відхиляє критичний підхід і гальмує розвиток пізнання людини. Розширення можливостей людини, відкриття раніше невідомих сфер навколишнього світу повинно супроводжуватися пошуками таких методів виховання і навчання, які б риводили до найбільш успішного оволодіння знаннями .Учення Мішеля Монтеня про мудрість повсякденного життя людини стало надзвичайно популярним у XVI–XVII століттях, а його “Проби” – однією з книг, які найбільше читаються. Хоча багатогранність і глибина твору французького гуманіста давали можливість інколи протилежній інтерпретації, проте це тільки рішучіше підкреслювало його самобутність і досконалість. биваючи своєрідні висновки развитку гуманістичних учень, ідеї Монтеня були звернені в майбутнє. Саме тому і сьогодні “Проби” стоять у ряді книг, у яких сучасна людина відкриває для себе привабливість повсякденності .Безперечно, Монтень належить своєму часові й історії культури, яку досліджують науковці: до теперішніх днів кількість праць про Монтеня наближається до трьох з половиною тисяч .Тут, звичайно, немає нічого дивного, адже автор “Проб” – майже унікальна постать в історії західноєвропейської філософії. Варте уваги інше: кожна епоха схильна не тільки говорити про Монтеня, але й розмовляти з ним, він завжди вилював і дотепер продовжує хвилювати живу філософську і мистецьку думку. Так, Шекспір переповнений ремінісценціями з Монтеня, Паскаль і Декарт сперечалися з ним, Вольтер його захищав. Про нього писали, на нього посилалися полемічно чи схвально Бекон, Монтеск’є, Дідро, Руссо, Ламетрі, Пушкін, Толстой. Навіть філософи і художники, загалом далекі від Монтеня – починаючи з Ніцше і закінчуючи Сальвадором Далі, який у 1947 р. зробив ілюстрації до видання “Проб”, – виявилися не байдужими доТеоретико-методологічні проблеми створення та вдосконалення сучасних підручників його думок і таланту. Секрет простий. У “Проби” потрібно не заглянути, їх потрібно прочитати .Висновки. Дослідження праці Монтеня свідчить про те, що він нетільки поставив, але й дав оригінальне розв’язання вічних проблем, котрі стосуються людини й людського буття та не втратили актуальності і в наш час у контексті проблем філософської антропології.