2/3. Специфіка картини світу доби Середньовіччя (давньоскандинавський, англосаксонський, кельтський епос). Загальна характеристика і особливості.

В епоху Середньовіччя неписьменні люди сприймали світ не так, як освічені. Вони покладалися на чутки, засвоювали знання з розповідей старійшин роду, легенд і переказів. Іноді їм було важко відрізнити правду від домислів і байок. Про інші країни відомо було небагато. Рідко хто бував за межами свого села чи міста. Розповіді купців і прочан про те, що вони бачили в далеких країнах, обростали вигадками й прикрашалися фантазією. Знання багатьох людей про світ не сягали далі рідних обширів, які було видно з найвищої споруди — дзвіниці місцевої церкви.

Швидкість пересування була невеликою. Так, шлях із Рима до Лондона займав майже сім тижнів. Час для людей протікав повільно, неквапливо. Знати точний час для них не було необхідності, а хвилину як частину години взагалі ніхто не брав до уваги. До XIII-XIV ст. за ясної днини користувалися сонячним годинником. Тільки в монастирях і в будинках знаті можна було побачити водяні та піщані годинники, однак вони були швидше іграшкою, ніж приладом для вимірювання часу. Час визначали за розташуванням сонця, швидкістю згорання смолоскипа або свічки. Для більшості людей головним показником часу був церковний дзвін, який закликав до молитви.

За віком населення європейського суспільства залишалося досить-молодим, а середня тривалість життя була короткою. Сорокарічних зараховували до людей похилого віку. Надзвичайно високою була дитяча смертність. Деколи в родині дітей помирало більше, ніж виживало, і це сприймалося як неминучість.

Мірилом духовності життя середньовічної людини була християнська релігія. Але в народній культурі разом із християнськими уявленнями використовувалися давні поганські вірування та звичаї (гадання, поклоніння воді й вогню тощо), що яскраво виявлялося в обрядових святах: колядках, щедрівках, обжинках тощо. У середньовічних містах на проводи зими та вітання весни влаштовували карнавали. Замість того, щоб засуджувати або забороняти карнавали, духовні особи радо брали в них участь. На час карнавалів скасовували всі заборони: люди веселилися і висміювали навіть релігійні обряди. Дозволялося робити пародії на всіх, влаштовувати свята дурнів, переодягатися тощо. При цьому учасники карнавального дійства чудово розуміли, що після його закінчення безжурні веселощі та різні безчинства припиняться і життя повернеться у звичне русло.

3. Архаїчний епос раннього Середньовіччя (давньоскандинавський, англосаксонський, кельтський епос). Загальна характеристика й особливості.

Англо-саксонський архаїчний епос "Беовульф"

На шляху від міфу і богатирської казки до своїй класичній формі середньовічний героїчний епос пройшов через багато стадії розвитку. Найбільш рання з них, або архаїчна, представлена склалися в Скандинавії міфологічними оповідями про богів. Потім був перехідний "богатирський період", коли стародавні оповіді про культурних героїв-первопредках, які перемогли хаос і дали людям культуру, забарвилися "історизмом". На наступному етапі виник власне класичний епос, заснований на епічному осмисленні реальних історичних подій, а потім вже - великі епопеї, порушені впливом куртуазної культури. Англосаксонська поема "Беовульф" належить до пам'ятників перехідного періоду, сюжет, покладений в його основу, перегукується з міфу і казки, проте осмислений в дусі "історичних" переказів про ватажків племен, чварах і міжусобицях, які роздирали ранньосередньовічну Європу.

"Беовульф" був вперше опублікований напочатку XIX ст., В період, коли романтики пробудили інтерес до Середньовіччя. Цей пам'ятник англосаксонської словесності дійшов до нас в єдиній рукописи початку X ст. і має багато ознак письмового твору, створеного освіченим кліриком приблизно в VIII ст. Однак не викликає сумніву, що зберігся текст заснований на більш давньої усної поемі. Вона виникла, можливо, ще до початку переселення англів і саксів з континенту на Британські острови, яке тривало з середини V до початку VII ст., І протягом декількох століть виконувалася і модифікувалася дружинними співаками - Скоп'є. Крім багатьох стилістичних особливостей поеми, характерних для усної народної творчості, на користь такого припущення говорить той факт, що події в "Беовульфа" розгортаються в землях данів (датчан) і геатов (гаутов), але аж ніяк не в Британії. І данці, і геати - східно германські племена, що жили на півдні Скандинавії, були сусідами.

Кельтський героїчний епос. Тематика й поетика.

Риси епосу народів Західної Європи:

•  міфологізація минулого;

• основна тема - боротьба людини з силами природи, що втілені в образах фантастичних істот;

• головний герой - казково-міфологічний персонаж, з гіперболізованими рисами та ознаками.

В V—III ст. до н. е. кельти займали значну частину Європи. Основним центром кельтської цивілізації в середні віки була Ірландія. Проте в її культурі, у тому вигляді, в якому вона відбилася в епосі, не все було одвічно кельтським. У ній закріпилися певні риси культури тих племен, що населяли Британські острови й Ірландію перед кельтами і перебували на більш архаїчному ступені розвитку. В Ірландії довго зберігався родовий лад і його духовна атмосфера: общинна власність на землю, влада старійшин роду, міфологічні уявлення про богів, віра в духів, які нібито жили в камінні, рослинах, у воді. Природа сприймалася кельтами одухотвореною, сповненою таємниць і загадок. Звичаї були грубими і жорстокими. Кельтські вожді постійно воювали поміж собою, займались грабіжництвом, викраданням худоби, яка дуже високо цінувалась і була мірилом вартості. Ірландський епос створювався в перші століття н. е. і довго існував в усній традиції. Перші записи, зроблені у VIII—IX ст., не збереглися. В основі епосу лежали родові місцеві перекази. Епічні сказання ірландців — скели — деякими рисами подібні до ісландських саг, тому їх також почали називати сагами. Відомо близько 280 ірландських саг, рукописи, І до тепер збереглися, повстали не раніше XII ст. У сагах відбилися особливості як доби їх виникнення, так і тієї епохи, коли вони були записані. Але архаїчна основа переважає: саги відтворюють побут, вірування та уявлення язичницької Ірландії. Якщо героїчний епос багатьох народів був переважно віршованим, то ірландські саги з самого початку складалися прозою. Саги дуже різноманітні за змістом. В героїчних сагах основна увага зосереджена на зображенні військової доблесті героя, в ній розповідається про битви, походи, змагання. Досить багато місця в них займає фантастика. Не позбавлені героїки й фантастичні (або романтичні) саги, але в них переважає вимисел. Герої цих саг частіше спілкуються з фантастичними істотами. Прийняття християнства не викорінило міфологічних уявлень. У сагах знаходимо образи старих богів (світла, ремесла, мудрості тощо), але частіше — напівбогів.