26. Специфіка доби Відродження у Франції. Творчість Франсуа Рабле. Історія створення, проблематика, структура, головні образи роману «Гаргантюа і Пантагрюель».

Образотворче мистецтво. У XV ст. найкращі досягнення французького мистецтва пов'язані з мініатюрним живописом, який так само, як і в Нідерландах, мав тут давні традиції. У цей час нідерландська і французька школи мініатюристів дуже тісно взаємодіють, їх не завжди можна розрізнити. У них було спільне вогнище — Бургундія. У XV ст. це французьке герцогство було самостійним, до нього входили й Нідерланди. (Жан Фуке, Марміон)

Архітектура. У XVI ст. світського вигляду набуває французька архітектура. У цю добу вона відзначається стильовою цільністю — вигадливо варіюються і сполучаються елементи готики та італійських палаццо. При цьому вирішуються й загальні проблеми містобудування, планування. Міста тепер починають набувати вигляду, наближеного до сучасного — з прямими широкими вулицями, забудованими за одним планом. За такі завдання могла серйозно братися лише сильна централізована держава.

Літератрура. Великий внесок в розвиток європейської літератури епохи Відродження зробили французькі поети: П'єр Ронсар, Луїза Лабе (та Ліонська школа), Клеман Маро, Марціал Овернський.

У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.

Розвиток французької гуманістичної літератури пов’язаний із гуртком Маргарити Наваррської, яка була сестрою короля Франциска І. Вона відзначалася всебічною освіченістю. При її дворі перебували вчені-гуманісти, художники, письменники. Тут вони знаходили матеріальну підтримку, а найважливіше – необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Маргарита Наваррська була талановитою письменницею. Вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором є прозова збірка новел "Гептамерон". Цей твір створений під значним впливом "Декамерона" Бокаччо. Найвидатнішим французьким письменником епохи Відродження, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле. Світову літературну славу він здобув своїм романом "Гаргантюа і Пантагрюель". Форма твору – казка-сатира, запозичена письменником із народної літератури. У творі не має трагічного сприйняття світу. Всі турботи, тривоги, лихо і злигодні переключаються у план комічного, потішного. Рабле великий майстер мистецтва комічного. Він відіграв велику роль у розвитку французької та світової сатиричної літератури.

Роман.

Короткий зміст. Велетень Грангуз'є улаштував великий бенкет, коли в нього народився синочок. "Пити! Пити!" —заволала дитина. "Ке гран тю а!" — обізвався батько, що означало: "Яка велика горлянка!" Ось так і назвали малого — Гаргантюа.

Зростав Гаргантюа вільно — байдики бив, між двох стільців сидів. Але батько вважав, що його синочок дуже розумний, бо провів дослідження, чим краще витирати носа: чи шовковими хустками, чи подушками, чи капелюшками. Вирішив, що найкраще підходить маленьке гусеня, бо не тільки витирає, а ще й зігріває.

Гаргантюа виріс такий великий, що приїхавши до Парижу, зняв дзвони з Собору Паризької Богоматері, щоб повісити їх замість дзвоників на свою кобилу. Ледве його вмовили повернути.

У Парижі велетень вчився читати та писати, ходив до храму, розважався. Автор з особливим смаком змальовує, як Гаргантюа снідає: ковбаси, окости, шинка. Усе це здобрюється ложками гірчиці, яку служники заливають велетню в рот. Якось із салатом велетень проковтнув шістьох паломників. Але потім відпустив. Іншим разом він накрив язиком ділу армію.

Гаргантюа завзято воює проти підступного короля Пікрохоля. Гарматні ядра здаються йому мухами. Одним ударом ломаки він розвалив фортецю ворогів.

Друзі Гаргантюа веселі та завзяті. Особливо монах Жак, який більше б'ється, ніж молиться. На знак своїх перемог вони поставили пам'ятник з написом: "Розум людини сильніший за її кулак".

Після перемоги Гаргантюа з друзями повертається додому. Монах Жак просить друга подарувати йому право заснувати Телемський монастир. Споконвіку до монастирів ішли тільки кульгаві, горбаті потвори та нероби. Але в новий монастир приймали тільки здорових та веселих хлопців та дівчат. Вони там училися, читали корисні книжки, вивчали різні мови та музику, складали вірші, ходили на прогулянки, плавали тощо. Це було втілення мрії про гармонійне, щасливе та вільне життя.

Згодом Грагантюа став дорослим чоловіком та одружився. На жаль, його дружина Бадебек померла невдовзі після народження сина.

Отже, Гаргантюа то плакав, бо сумував за дружиною, то реготав, бо радів синові – такому могутньому малюку. Кожного ранку Пантюгрюель (так назвали сина) випивав молоко 4600 корів. Якось він розірвав навпіл ведмедя. До колиски його прикували ланцюгами, щоб він не зашкодив сам собі. Але він звалив колиску на плечі разом з ланцюгами та прийшов так до залу, де батько, за звичаєм, бенкетував. Пантагрюель наївся досхочу та розламав свою колиску на шматки Коли Пантагрюель виріс, він навчався у багатьох навчальних закладах, та скрізь його не влаштовувала система освіти: монахи диктують професорам, як читати лекції, єретиків спалюють на вогнищах, від лікарів тхне клістиром, а судді всі вбогі та недолугі. Нарешті в Парижі наш герой залишився та навчався добре. У цьому славетному місті він познайомився з Панургом – веселим молодиком, що полюбляв випити та попоїсти, був неабияким витівником і бешкетником. Гроші він здобуває крадіжками з церковної кружки. Мовляв, монахи оббирають народ гірше.

Ось задумав Панург одружитися. Та почав усім морочити голову, одружуватися чи ні? А якщо наречена виявиться поганою дружиною? То не одружуватися. А якщо доброю дружиною? Тоді одружуватися. І так він питав у ворожок, у блазнів та нарешті вирішив спитати оракула Чарівної Пляшки. Зібралися друзі у подорож.

У мандрах на них чекало безліч пригод.

На кораблі Панург купив у одного пихатого купця, що перевозив овець, найкращого барана за дуже великі гроші. Купив – та жбурнув тварину у хвилі. Інші барани всі стрибнули у воду слідом за головним. Так Панург залишився без баранини на вечерю, але помстився купцю за його пиху та образи.

Побували друзі на островах Великого Посту, де жили аскети, які відмовляли собі в усіх радощах життя та від того зробилися жорстокими й потворними. Завітали мандрівники й на острів М'ясних Ковбас — його жителі були ворогами тих, що постилися. У суперечках між усіма тими Гірськими Сосисками та Дикими Ковбасами, Паподулями та Папоманами відбивається тогочасний церковний розкол.

Найстрашнішим виявився острів Пухнастих Котів — у вигляді цих жорстоких ненажер Рабле змальовує суддів — ницих хабарників, які думають тільки про свій гаманець.

Нарешті друзі знаходять Чарівну Пляшку, і вона промовляє тільки одне слово: "Трінк!" Це означає — пити. Але ж Панург і без того не обминає чарчину з добрим вином. Що означає ця порада?

Одна мудра жінка розтлумачує друзям зміст цього лаконічного висловлювання: "Пити треба з витоків істини, знань, навчання, радощів. Багато часу доведеться витратити, щоб здобути справжнє Знання, істинну Науку. А коли друзі навчаться відрізняти світло від темряви, тоді й зможуть побачити, де дурна людина, а де хороша. Тоді Панург зможе знайти собі добру і чесну дружину".

З цим посланням Пантагрюель, братець Жак, Панург та автор книги знову вирушають у мандри.

Роман «Гаргантюа і Пантагрюель» став саме тим твором, завдяки якому ім’я відомого французького лікаря і вченого-енциклопедиста увійшло у світову історію літератури шістнадцятого століття.

Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції. Про це свідчать описи Парижа і провінційних містечок, в яких живуть прості працьовиті ремісники і селяни.

Роман Ф. Рабле написаний у формі казки-сатири. Автор саркастично змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу перебування в монастирях.

Рабле широко використовує алегорію для зображення як позитивних, так і негативних суспільних явищ.

Спираючись на фольклорні джерела, автор створив образи людей, жадібних до знань і до самого життя. Величезний зріст Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичайної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на самопожертву заради скривджених.

Велетні-королі створювали закони, направлені на добробут свого народу.

Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне підґрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна дійсність, й історичні постаті. У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подорожей, в основі яких лежали реальні події. Рабле використовує цю тему для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами.

У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких чиновників-суддів, діяльність яких заснована на негативних людських рисах: «У нас тут навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і наказують при цьому сміятись!.. У нас тут признаються в тому, чого ніколи не чинили, не коїли і чинити-коїти не думали!».

Одним із найкращих викривальних епізодів книги, спрямованих проти схоластики, є епізод із дзвонами, в центрі якого стоїть гротескна постать немічного, старого схоласта, магістра Сорбони Янотуса Брагмардо. Промова старця до Гаргантюа щодо повернення дзвонів — блискуча пародія на красномовство сорбоністів.

Рабле у гротескній формі проводить думку, що основою усього існуючого є плоть, матерія, що найвищим критерієм в оцінці світу є близькість до природи. Те, що протистоїть цьому судженню, — огидне і потворне.

Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, категорії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від реального світу.

У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного, серед яких — сатиричний гротеск. Письменник завжди сміється, бо це — його випробувана зброя.

Дуже великим був вплив геніального французького сатирика на світову літературу. У Рабле було чому вчитись, адже ерудиція письменника вражала сучасників. Він був одним із найвидатніших гуманістів минулого. Найціннішим для нас є його судження про вільне суспільство, в якому буде можливим існування гармонійно-розвиненої особистості, бо ця мрія була, є і буде актуальною для представників усіх часів і народів.

Ідеал щасливого суспільства, яким його уявляв собі Франсуа Рабле, збігається в часі з найвищим розквітом мистецтва доби Відродження, а разом із ним — з гуманістичними прагненнями та пориваннями. Із біографії Рабле ми знаємо, що багато років він прожив у Італії, де на той час уже сформувалась культура, у центрі якої була людина — жива і водночас надзвичайна, богоподібна.

Як нам здається, такі люди не могли жити звичайним життям, у них повинно було бути все інакшим — високим, ідеальним, щасливим. Таке мудро влаштоване суспільство і показує Рабле у своєму романі — це телемський монастир, збудований за наказом Ґаргантюа для ченця, брата Жана. Це один із позитивних героїв роману, зовсім не схожий на тих ченців, яких ми звикли бачити у кінофільмах чи на сторінках книжок. Жан — це молода, життєрадісна, чистосердечна, спритна та смілива людина. Та і сам телемський монастир побудовано в нагороду за його військові подвиги.

Сама назва «Телема» грецькою мовою означає «вільне бажання». Тому тут зовсім немає аскетичного життя, притаманного таким закладам. Приймають сюди не убогих і калік, а здорових, красивих, сильних молодих людей, як чоловіків, так і жінок. Незважаючи на те, що спосіб життя тут не підпорядковується суворим правилам, усі мешканці монастиря живуть у повній згоді та гармонії, відчувають один до одного повну повагу та взаєморозуміння. Це виявляється навіть у такому факті як бажання робити всім товариством те, що хочеться кому-небудь одному.

Вражає нас також зображення помешкання ченців, краса його будівлі, розумної розкоші побуту, прекрасної бібліотеки з книгами, виданими на шести мовах. Все це підкреслює повноту буття, всебічне задоволення духовних потреб людини.

Рабле у зображенні телемського монастиря створив образ універсального суспільства, що створює само себе. Це була спроба не тільки показати епоху Відродження у час її найвищого злету, а й передати майбутнім поколінням ідеальну мрію, що колись повинна здійснитися.

Образи різноманітних велетнів часто зустрічаються на сторінках французьких та німецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, підступними, часто людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям. Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре відомий у французькій народній творчості — це комічні хроніки (літопис) «про великого і здоровезного» велетня Ґаргантюа. Та й мова оповіді про життя та діяльність трьох поколінь велетнів, Ґранґузьє, ґаргантюа, Пантаґрюеля, витримана у тоні веселої, грубуватої сатири, висміюванню всіх пороків, притаманних тогочасному суспільству. І хоча Рабле зі смаком описує всі подробиці їхнього тілесного життя, перераховує, скільки їжі, одягу їм потрібно, та головне у романі не це. Завдання письменника — показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури. Ґранґузьє — добрий король, що намагається запобігти війні, кровопролиттю, вважаючи, що це біда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує війну, Ґранґузьє чинить відчайдушний опір і перемагає.

В образах Ґранґузьє і Ґаргантюа Рабле втілює ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу і править ним за його згодою. Ці ж риси притаманні й наймолодшому велетневі — Пантагрюелю. Від батька він успадкував не тільки кращі людські риси, а й гарячу любов до знань, до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів — Паризьку бібліотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузі, Бурже, Орлеані. Рабле з гумором, інколи з сатирою змальовує звичаї і методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступінь ліценціата права.

Дуже цікаво читати сторінки, присвячені життю тогочасних студентів. Вони нагадують українських бурсаків своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, а водночас інтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля відсутній суспільний пафос його батька, короля-реформатора Ґаргантюа.

Тогочасна дійсність, історічні події, коли гуманісти-вольнодумці опиняються під пресом жорстокої релігійної нетерпимості, спричиняються до зображення Пантаґрюеля тільки у приватному житті. Та все ж і роман у цілому, і образи королів-велетнів зокрема, залишають враження в контексті історичної дійсності часу європейського Відродження — однієї з найцікавіших сторінок світової культури.