1. Галицько-Волинське князівство хііі-XIV ст.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів: І етап (1199р.-1205р.) утворення та становлення.

Галицьке та Волинське князівства спочатку існували окремо, а у 1199р. Волинський князь Роман Мстиславович (1199р.-1205р.) їх об'єднав в єдиний політичний центр.

ІІ етап (1205р.-1238р.) – тимчасовий занепад держави:

- свавілля бояр;- втручання у внутрішні справи сусідніх держав;- зростаюча монгольська загроза;- боротьба за відновлення державної єдності Д.Галицького.

ІІІ етап (1238р.-1264р.) – об′єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

У середині XIII ст. Галицько-Волинське князівство відроджується під владою Данила Романовича. З 1221р. він князював на Волині, в 1238р. утвердився і в Галичині. Данилу відразу довелося протистояти наступу із заходу Тевтонського ордену. У 1239 р. монголо-татари руйнують Переяслав і Чернігів, За такої ситуації Данило направляє до Києва свого воєводу Дмитра, і той у 1240р. мужньо захищає місто від головних татарських сил на чолі з Батиєм. Не зважаючи на героїчний опір, місто було захоплено. Після навали кочовиків Данило інтенсивно взявся за відбудову своїх земель. Споруджуються перші муровані фортеці, потужні замки, розбудовується нова столиця – Холм. Активна діяльність князя викликала занепокоєння в Золотій Орді. Не бажаючи дратувати ординців, Данило був змушений поїхати на переговори в столицю Золотої Орди - Сарай і стати васалом Батия. У 50-х роках ХПІ ст. Данило зробив спробу визволитися від татарської залежності і звернувся за допомогою до католицьких країн. Сподіваючись на сприяння папи римського, він дав згоду на унію з католицькою церквою і був коронований у 1253 р. в Дорогочині королем. Каральні походи монголо-татар примусили Данила знову визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати захисні споруди, фортеці.

ІV етап (1264р.-1323р.) – стабільність та піднесення.

Після смерті Данила Галицького Волинська держава до початку XIVст. залишалася могутньою державою, хоча і була розділена між його синами. Син Данила – Лев (1264р.-1301р.) (йому досталась Галичина) зробив столицею своєї держави Львів. Він зумів знайти порозуміння з татарами і за їх допомоги здійснив ряд походів проти Польщі, Литви, Угорщини. Він розширив володіння держави: приєднав до своїх володінь Закарпаття і частину польських земель (Люблін). По смерті Лева його син Юрій І (1301р.-1315р.) відновив єдність Галицько-волинської держави. За його князювання вона пережила розквіт. Після цього поступовий занепад і загарбання території сусідами.

V етап (1323р.-1340р.) – поступовий занепад.

Посилення впливу боярства, зростання чвар і усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав, загарбання: Галичина – Польщі, Волинь – Литві, Буковина - Молдавському князівству.Галицько-волинська держава була спадкоємицею Київської Русі протягом майже півтораста наступних років

2.Заборона української мови. Активізація українського національного руху у другій половині хіх ст

.середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. З великими труднощами у 1861 р. було отримано дозвіл на видання місячника "Основа" - першого в Російській імперії українського часопису. "Основа" стала центральним органом Українського руху, але в своїй ідейній спрямованості вона значно відійшла від програми Кирило-Мефодіївського братства. У середовищі інтелігенції в Україні з'являються "народники" - ентузіасти культурно-просвітницької діяльності, переконані в необхідності шукати джерела народного руху серед селян та козаків, їх поглядам властива ідеалізація простого народу, оскільки вони вважали його єдиним втіленням української ментальності. До "народників" примкнула група так званих "хлопоманів" на чолі з в. антоновичєм, які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'яжи з польським національним рухом. Вважаючи своїм обов'язком служіння українському народові, вени засновують в Києві громаду, котра займається культурно-просвітницькою Діяльністю Перша така школа виникла ще 1859 р.  на Подолі, а до 1862 р. їх кількість перевищувала сотню. Активізацією українського руху була стурбована царська адміністрація.Ряд російських видань звинувачували громадівців у сепаратизмі і наміру відокремити Україну від Російської імперії. Становище громадівцівособливо  ускладнилось  з початком у січні 1863 р. польського повстання, оскільки уряд розглядав український рух як продовження польського. Щоб обійти заборону на українські видання, громадівці налагодили тісні зв'язки з українським рухом в Галичині і активно використовували західноукраїнську пресу.