74.Філософія л. Віттґенштайна.

Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша — так званий, лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мовиСтруктурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна. У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу. Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними. Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини.

У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення. Вся мова — це повний опис всього, що є в світі, тобто всіх фактів. Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки і піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики. Важливо розуміти, що Вітґенштайн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату».

75.Філософія м. Фуко.

Головні представники філософського структуралізму - К. Леві-Строс, Ж. Лакан, М. Фуко

Дослідження форм суспільної свідомості як визначальних соціальних структур - характерна риса соціальних концепцій структуралізму. Фран-цузький структураліст-історик, теоретик культури М. Фуко розглядав соці¬альну обумовленість пізнання різними соціальними явищами та інститу¬тами духовного характеру, а також мовною практикою, сексуальними відношеннями та ін.

Філософія структуралізму є модною модифікацією позитивізму, вона розвивається в його руслі. В ній ставиться і вирішується цілий ряд ці-кавих проблем: виникнення і розвиток мови, міфології, релігії, куль¬тури та їх впливи на соціальні структури; взаємозв'язки психічного та соціального, структура особистості та її самосвідомості, соці¬альна дія тощо.Претензії структуралістів на побудову строго наукової методології соціально-гуманітарного знання багато в чому виявилися марними, оскільки їх застосування давало абстрактні результати, які до того ж важко було перевірити. Редукціоністська, по суті, спроба зрозуміти культуру, звівши її до обмеженого набору зв'язків і відношень, не вдалася. В 70-ті роки на зміну структуралізмові приходять постструктуралізм і постмодернізм.