- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
74.Філософія л. Віттґенштайна.
Вітґенштайн здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша — так званий, лінгвістичний поворот, або мовна революція — відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мовиСтруктурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітґенштайна. У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу. Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними. Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти мають логічну форму — набір властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини.
У мові прості факти описуються простими реченнями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення. Вся мова — це повний опис всього, що є в світі, тобто всіх фактів. Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки і піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітґенштайном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики. Важливо розуміти, що Вітґенштайн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату».
75.Філософія м. Фуко.
Головні представники філософського структуралізму - К. Леві-Строс, Ж. Лакан, М. Фуко
Дослідження форм суспільної свідомості як визначальних соціальних структур - характерна риса соціальних концепцій структуралізму. Фран-цузький структураліст-історик, теоретик культури М. Фуко розглядав соці¬альну обумовленість пізнання різними соціальними явищами та інститу¬тами духовного характеру, а також мовною практикою, сексуальними відношеннями та ін.
Філософія структуралізму є модною модифікацією позитивізму, вона розвивається в його руслі. В ній ставиться і вирішується цілий ряд ці-кавих проблем: виникнення і розвиток мови, міфології, релігії, куль¬тури та їх впливи на соціальні структури; взаємозв'язки психічного та соціального, структура особистості та її самосвідомості, соці¬альна дія тощо.Претензії структуралістів на побудову строго наукової методології соціально-гуманітарного знання багато в чому виявилися марними, оскільки їх застосування давало абстрактні результати, які до того ж важко було перевірити. Редукціоністська, по суті, спроба зрозуміти культуру, звівши її до обмеженого набору зв'язків і відношень, не вдалася. В 70-ті роки на зміну структуралізмові приходять постструктуралізм і постмодернізм.