56.Політична філософія т.Гоббса.

Класичний представник англійської філософії періоду англійської буржуазної революції Томас Гоббс (1588-1688) послідовно розробляє систему раціоналістичної філософії, яка охоплює не тільки вчення про буття, пізнання, а й вчення про суспільство, державу. Своє вчення про раціональніс-ть пізнання він виклав у праці "Про тіло" (1655), де обгрунтував тезу про чуття як початкову стадію пізнання. Він вбачає мету пізнання в раціональному осягненні сутності, причин явищ. Визнання раціонального методу він обґрунтовує посиланнями на досягнення механістичного природознавства у Європі. Широко застосовуючи факти з історії нової науки, Гоббс доводить, що тільки опираючись на розум, систематичне мислення, можна досягти істини. Саме Гоббс висуває тезу про надуманість теорії двох істин (віри та розуму) і проголошує існування лише однієї — істини розуму, науки. Поняття істини він визначає як властивість наших знань бути відповідними властивостям речей. Він стверджує, що істина — це властивість наших суджень і заперечує визначення істини як властивості об'єктів. Тому ні чуття, ні вроджена інтуїція, дані одкровення не можуть бути істинними, якщо вони дані не у формах судження про світ.

Гоббс вирізняє три типи держави: 1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія); 2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія); 3) верховна влада тільки у одного (монархія).

57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.

З точки зору С. світ-це нескінченна природа, матеріальна субстанція/лат.-сутність,основа/ яку він також називає Богом.Поняття Бог С.вживає не буквально,воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму.Субстанція,тобто мате-рія,є причиною самої себе,має безліч властивос-тей.Вона вічна і незмінна,їй властива ідея збере-ження.Субстанція-це те,що не потребує для свого існування чогось іншого-бога,духу і т.п. поняття субстанції С.дуже цінним у його філосо-фії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення дантеїзму С. Згідно з ним бог не існує окремо від природи,а розчиняється в ній.З цього логічно випливала атеїстична думка про те,що пізнання світу йде не через пізнання ,а через пізнання самої природи.Тобто С.закликає не до богослів’я, а до наукового пізнання світу.Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції,С.помидково стояв на позиціях вчен-ня,що допускає наявність мислення у всієї мате-рії,в тому числі і неживої.Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі дослід-ники природи.

58.Філософія Дж. Берклі.

Джордж Берклі (англ. George Berkeley відомий також як: єпископ Джордж Берклі; *12 березня 1685—†14 січня 1753) — впливовий ірландський філософ, відомий своїми роботами про суб'єктивний ідеалізм, підсумований в його книзі «Бути це відчувати» (лат. «Esse est percipi»). Теорія Берклі стверджує, що індивідууми можуть лише безпосередньо знати відчуття й ідеї об'єктів, — а не абстракції, такі, як-от: «речовина». Він написав цілий ряд робіт, найбільш відома з яких — «Трактати про принципи людського знання» (1710) і «Три діалоги між Хілами та Філонами» (1713) (Філон, «Коханець розуму», представляв самого Берклі. Хіли, названі за старогрецьким словом що означає «речовина», представляли ідеї Лока). В 1734 він опублікував книгу «Аналітик», критику основ науки, дуже впливову в подальшому розвитку математики. Місто Берклі (Каліфорнія) та університет, який там знаходиться, названі на його честь. Житловий коледж в Єльському університеті також носить його ім'я.

59.Філософія Д. Юма.

Питання проте, чи існує об'єктивна реаль¬ність чи ні — Юм вважає нерозв'язаним. Філософ твердить, що ми не тільки не знаємо, якими є речі самі по собі, але навіть не знаємо, чи існують вони. Незаперечним, за переконанням філо¬софа, є лише існування вражень. Про існування ж (чи не існу¬вання) поза цими враженнями тілесної чи духовної субстанції нічого певного сказати не можна, немає підстав ні для позитив¬них, ні для негативних висновків. У ту чи іншу субстанцію людина може лише вірити. Д. Юм, отже, поділяє світ на субстанційний (що осягається вірою) та реальний (що осягається від¬чуттями), здійснює спробу подолання зазначеного подвоєння за¬собами «причинності», падає в провалля агностицизму, поглиб¬лене згодом І. Кантом.Філософ критикує релігію, на противагу якій виставляє до¬сить незрозумілу «надприродну першопричину», як зумовлену обставинами суспільного існування своєрідну звичку повсякден¬ної свідомості людини вірити в ту чи іншу константу буття, ке¬руватися цією вірою у своїй практично-побутовій діяльності. На цих «гносеологічних» підставах Д. Юм вибудовує своє ори¬гінальне бачення природи соціального, ґрунтує етичні та історичні погляди. Насамперед філософ заперечує обґрунтований Т. Гоббсом та іншими просвітниками доісторичний, «природний стан» людського існування. «Природний стан», вважає Д. Юм, - це філософська фікція. «Досуспільного буття» людей не було й бути не могло. «Суспільний інстинкт» завжди пронизував людське існування. «Суспільність» є вихідною домінантою бут¬тя людей. Звідси ж, згідно з Д. Юмом, розпочинає свій відлік історія.Політичний устрій, всю соціальну організацію Д. Юм «виво¬дить» з початкової форми соціальності — із сім'ї. На його дум¬ку, природно-суспільний інстинкт підводить людей до потреби суспільного співжиття, до якої приєднується ще одна потреба — природний потяг представників різної статі одне до одного. По¬тяг формує союз, спільні турботи, зміцнює зв'язки, формує праг¬нення до захисту спільної дитини. Нові спільні турботи зміцню¬ють і розширюють суспільність, підносять авторитет батьків, формують систему організації спільності, засоби керівництва. Згодом у людей виникають звичка жити в суспільстві, розумін¬ня тих переваг, які надає їм ця звичка. Авторитет батьків, згід¬но з Д. Юмом, історично еволюціонує в авторитет державного керівництва, а вихідна звичка жити в суспільстві — в держав¬ність та державу, як орган все загального порядку та справедли¬вості.Держава в соціально-політичній концепції Д. Юма постає як історичне продовження людського суспільного інстинкту. Уряд у державі (за аналогією авторитету батьків) набуває монархіч¬них (а не республіканських) рис. До головних обов'язків уряду Д. Юм відносить піклування про дотримання законів — недотор¬канність приватної власності, передачу її від однієї особи до іншої виключно на засадах взаємної згоди, чітке й суворе дотримання кожною людиною своїх зобов'язань, обов'язків тощо. Що ж до людей, як громадян держави, то Д. Юм висловлює думку, що вони звикають до певного суспільного порядку, до уряду до за¬конів, мають підпорядковувати їм свою волю, шанувати держав¬не керівництво та держаку незалежно від того, яким є їх похо¬дження. Д. Юм був переконаним прибічником приватної влас¬ності та монархічної форми організації держави. Він відмовляв народові у праві на монарха, заперечував революційні засоби успішних перетворень, обстоював ідею реформатор¬ського поруху прогресу за умов соціальної злагоди суспільства та громадянського миру. Саме з цих позицій і розпочав свої соці¬ально філософські роздуми І. Кант, заклик якого до вічного миру» неявно містив у собі ідею необхідності «коритися існую¬чій владі, хоч би яке джерело походження вона мала».