- •10.Витоки давньогрецької філософії.
- •11.Загальна характеристика до сократівського періоду в розвитку античної філософії.
- •12.Н Мілетська школа.
- •13.Філософія Геракліта Ефеського.
- •14.Піфагор та філософія піфагорійців.
- •15.Вчення про буття та пізнання у філософії олеатів.
- •16.Апорії Зенона.
- •17.Атомістика Левкіппа-Демокріта.
- •18.Загальна характеристика грецької класичної філософії.
- •19.Філософські погляди софістів.
- •20.Філософія Сократа.
- •21.Вчення Платона про ідеї.
- •23.Філософія Арістотеля.
- •26.Стоїцизм.
- •27.Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики.
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена.
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан.
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція.
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя.
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •40.Концептуалізм п’єра Абеляра.
- •41.Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42.Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43.Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44.Неоепікуреїзм Лоренцо Вала.
- •45.Неоплатонізм філософії Відродження. Нікола Кузанський.
- •46.Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Роттердамського.
- •50.Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51.Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52.Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53.Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54.Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55.Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56.Політична філософія т.Гоббса.
- •57.Вчення б.Спінози про єдину субстанцію.
- •58.Філософія Дж. Берклі.
- •60.Філософія французького Просвітництва.
- •61.Класична німецька філософія в системі світової філософії.
- •62.Філософія і. Канта
- •63.Філософія й. Г. Фіхте
- •64.Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66.Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67.«Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68.Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69.Психоаналіз з. Фрейда.
- •70.Екзистенційна філософія.
- •72.Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73.Філософська герменевтика. Г.-г.Гадамер.
- •74.Філософія л. Віттґенштайна.
- •75.Філософія м. Фуко.
31.Донікейська патристика. Тертулліан.
Розповсюдження християнства. Донікейська патристика. Теоретичне визначення тринітарної проблеми у Квінта Септимія Тертулліана (160-230); ставлення до античної філософської спадщини; про співвідношення Отця і Сина. Творення за Словом. Співвідношення імені та істини як існування і сутності. "Афіни" чи "Єрусалим"? Провідна ідея релігійної концепції Тертулліана: "вірую, тому що абсурдно". Програмна зневага до розуму, проголошена Тертуліаном, усе ж не могла вберегти його від вирішення важливих питань шляхом логічної побудови думки, без чого не могла обійтися молода християнська теологія: про природу Бога і людської душі. І тут християнський апологет підпав під вплив уявлень римського стоїцизму. Він дійшов висновку, що єдиний Бог, звісно, є не чимось іншим, як дух, проте це дух, рівний ніщо. Він аж ніяк не матеріальний, а тілесний, як це уявлялося стоїками у їхньому вченні про пневму. Аналогічно і душа, яка відрізняється від людського тіла як щось більш тонке і текуче, все ж тілесна. Адже інакше неможливо пояснити, як дух розповсюджується по всьому тілу, використовує їжу та відчуває. В зв'язку з цим Тертуліан, всупереч Платонові, висловлюється навіть на користь сенсуалізму. Відповідно до цього він уявляв будь-яку людську душу не як таку, що вселилася із зовні, а як таку, що виникла за допомогою Бога із сім'я і передається з тих пір від покоління до покоління і зберігає в собі як образ верховного творця, так і первородний гріх прабатьків Адама та Єви, зберігається в людській душі як деяка пневма, рівна ніщо. Дане вчення відкидало розповсюджене в міфології уявлення про вічне переселення душі з тіла в тіло. З ніщо приходить — в ніщо піде.
32.Нікейський собор (325 р.), його роль у формуванні християнських догматів.
Перший Нікейський Собор — Вселенський собор християнської церкви, що відбувся 325 року у місті Нікея (нині Ізник,Туреччина). Собор був скликаний імператором Константином Великим для того щоб поставити крапку в суперечці між єпископом Олександром і Арієм. [Папа Римський|Папа]]Сільвестр був представлений двома легатами. У загадьній кількості собор зібрав 318 єпископів і багато пресвітерів і дияконів. Він тривав більше двох місяців і став першим вселенським Собором в історії християнства.
Хоча жодного протоколу Собору не збереглося, про рішення, прийнятих на цьому соборі відомо з пізніших джерел, у тому числі з діянь наступних Всесвітніх соборів.
-Собор засудив аріанство і затвердив постулат про єдиносутність Сина Отцеві і Його передвічне народження.
-Також був складений символ Віри із семи пунктів, що згодом стали називати Нікейським.
-Зафіксовані переваги єпископів чотирьох найбільших митрополій: Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської (6-й й 7-й канони).
-Собор також установив час святкування Пасхи у першу неділю після першої повні після весняного рівнодення.
-Прийнято 20 канонів церковного життя
Гомоусіанів на соборі очолювали александрійський патріархАлександр Александрійський, диякон Афанасій та Мірлікійський єпископ Миколай. На Нікейському Соборі під керівництвом Костянтина було засуджено вчення александрійського священика Арія (пом. 336 р.), що заперечував божественність і пе¬редвічне народження Ісуса Христа і вчив, що той є ли¬ше вищим витвором божества. Собор засудив і відкинув єресі і, щоб всі християни могли сповідувати єдиний Символ віри, прийняв перші 7 його членів. На цьому ж Соборі було вста¬новлено час святкування Пасхи та прийнято деякі інші правила.