11. Культура мови. Шляхи удосконалення індивідуального мовлення.

Культура мови – це вміння правильно говорити і писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Обов”язковою умовою дотримання культури мови є мовні норми.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

Культура мови –це загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові форми звертання, побажання, запрошення і т.д. залежно від ситуації, соціального стану і віку тощо. Мовна культура людини виявляється також у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання.

Шляхи удосконалення індивідуального мовлення – це насамперед читання якісної художньої літератури, підвищення ступеня відповідності мови нормам літературної мови, вивчення правил літературної вимови.

12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

Мовна компетенція - система мовних знань, що забезпечує людині можливість діяти, застосовуючи специфічні мовні засоби в конкретній ситуації спілкування, тобто це сукупність знань про спілкувння в різних умова з різними комунікантами.

Складовими професійної комнокомунікативної компетенції є чотири основні компетенції: лінгвістична, предметна, прагматична, технологічна. Лінгвістична компетенція – це сукупніть знань про структуру мовної системи, а також уміння оперувати цими знаннями у процесі професійної діяльності: аналізувати, зіставляти, групувати факти мови, використовувати методи відповідного лінгвістичного опису. Предметна компетенція – це наявність професійних знань у системі філологічних дисциплін, а також уміння застосовувати їх у процесі комунікації. Прагматична компетенція – це наявність знань про сутність та особливості комунікації, оволодіння потенціалом дидактичного дискурсу, орієнтація на анaлiз характеру взаємодії комунікантів під час педагогічного спілкування. Технологічна компетенція – це вміння чітко й виразно висловлювати думку, знати закони техніки мовлення: правильна постановка дихання, розвиток голосу, чіткої та зрозумілої дикції, нормативної орфоепії.

13. 16.Функціональні різновиди української літературної мови. Їх основні ознаки.

СУЛМ – мова державного функціонування та спілкування людей в різних життєвих сферах. СУЛМ – дві форми функціонування: писемна та усна, що мають свої специфічні особливості. Усна форма: обслуговує побутові й виробничі потреби, переважає відповідна лексика, розмовні, експресивні, короткі прості, неповні речення (думка зрозуміла з півслова, доповнюється мімікою, жестами). Писемна форма: не може користуватись додатковими засобами, розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей, потребує точно й повно оформлювати думку, ретельно добирати лексичні засоби. Писемна – допомагає зберігати культурні цінності, традиції і прийоми зразкового висловлювання думки. Обидві форми постійно розвиваються. Багатофункціональність сучасної української мови - усі сфери життєдіяльності – виокремлення функціональних стилів (див. п 13):

-науковий: стиль наук. праць з різних галузей. наукова термінологія (абстрактна та іншомовна лексика), вживання слів тільки у прямому значенні, складні речення. Не використовуються образні засоби.

- офіційно–діловий: (в угодах, документах, законах, постановах, актах, протоколах тощо) Канцелярська термінологія, деякі застарілі слова (вищезгаданий) стандартні схеми висловлювання, мовні кліше. Може бути й лексика з інших галузей (професійна). Суворе дотримання зразків;

- художньо – белетристичний: худ. Л-ра, емоційність. Експресивність, поетична лексика, індивідуально авторські новотвори слів, переносні значення. В епосі, ліриці, драмі – з їх специфічними ознаками;

- публіцистичний: політичні, суспільно – економічні праці, періодичні видання. Суспільно – політ. лексика, політичні гасла. Поєднує ознаки наукового й художнього: точність, логічність + образність, емоційність;

-епістолярний: у різних типах листування, художні або публіцистичні твори у формі листів: звертання. У діловому листуванні – синтаксичні штампи, в приватному – поетична лексика тощо;

-науково–популярний: наукова л-ра, призначена не для спеціалістів - обмеження спеціальної термінології, може бути образна та емоційна лексика;

- газетно – інформаційний;

- розмовний (усна літературна мова, в ньому виділяють ораторський стиль - промови, лекції, доповіді); розмовно – побутовий: безпосереднє спілкування в особистому й суспільному житті. Може – і в писемній формі як важливий компонент худ. творів.

Різновидом також є професійна мова (основа – виробничо – професійна та термінологічна лексика): слова, відібрані із загальнонародної мови колективом людей однієї спеціальності. Особливе місце – термінологічна лексика (українська та запозичена з інших мов). Слова, що х-зують специфіку виробничих процесів (бізнес, бюджет, вексель, дебет, дотація, емісія тощо). Вживається в усній та писемній мові – наукових працях, підручниках, фахових виданнях. Доцільне вживання - показник професійного рівня.