МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ПРИРОДНИЧИХ НАУК

Папуаська підобласть австралійської області

Студентки 3-А курсу

Чередніченко Тетяни Едуардівни

Перевірила:

Нікітченко Ніна Трохимівна

Черкаси – 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

З історії відкриття і дослідження Австралії………………………………………………………………………….4

Геологічна будова і рельєф……………………………………………………………………………6

Клімат……………………………………………………………………………7

Тваринний світ……………………………………………………………………………..…9

Характерні тварини для Папуаської під області……………………………..10

Список використаних джерел………………………………………………….16

Вступ

Папуаська підобласть Австралійської зоогеографічної області суші.

До Папуаської підобласті відносять о. Нова Гвінея і прилеглі до неї острови Ару, Хальмахера, Бісмарка і Соломон, а інколи також лісисті півострови Арнемленд і Кейп-Йорк на С. Австралії, частіше відношувані до Новоголландськой (Австралійською) підобласті. Фауна Папуаської підобласті багата; домінують тварини, існування яких пов'язане з вологим тропічним лісом. З ссавців характерні однопрохідні (єхидна і проєхидна) і сумчасті. Переважання гірничо-лісових ландшафтів виключає можливість існування крупних видів кенгуру, що мешкають на рівнинах, зате характерні деревні і дрібні зайцеобразниє кенгуру, шерстохвости, бандікути, деревні куськуси і ін. Вищі ссавці представлені лише водяними мишами, папуаським кабаном і багаточисельними криланами. З птиць характерні крупні представники безкілевих — казуари (6 видів), а також близькі до воронячих — альтанкові і райські птиці. З папуг типові чорні і білі какаду, з голубів — крупні вінценосні голуби. Багаточисельні і всілякі зимородки, засмічені кури, белоглазки і др.; з хижих птиць характерні гарпії. Серед плазунів переважають гекони і сцинки, зустрічаються варани, крокодили, шкіряста черепаха; багаточисельні змії, переважно отруйні. Із земноводних водяться лише жаби.

1. З історії відкриття і дослідження австралії

Ще в глибоку давнину серед географів панувала думка про існування в південній півкулі великого простору суті, так званої Terra australis inkognita, що в перекладі з латинської мови означає: — «невідома південна земля». Проте побачити цю землю європейцям довгий час не вдавалось. Це пояснювалось тим, що материк Австралія знаходиться далеко від Європи і займає відособлене положення. Першим європейцем, що прийшов до його берегів, був голландський мореплавець Віллем Янсзон. Проте відкрите узбережжя півострова Кейп-Йорк В. Янсзон вважав частиною Нової Гвінеї.

У 1616 р. західних берегів Австралії досяг Дірі; Хартогс. Південний берег материка до 133° сх. д. дослідив у 16927 р. Пітер Нейс.

Великий внесок у справу дослідження Австралії зробив Абел Тасман. Під час своїх подорожей (1642 —1644 рр.) він відкрив острови Тасманію, Нову Зеландію Тона і Фідасі, наніс на карту узбережжя Північної і Західної Австралії і довів, що Австралія — самостійний материк, а не частина Південного материка.

Побоюючись конкуренції з боку Англії, голландці не розголошували всі ці відкриття. Ось чому Австралія вдруге була відкрита в 1770 р. англійським мореплавцем Джеймсом Куком. Він відкрив східні узбережжя Австралії і цим уточнив справжні обриси материка. На пропозицію супутника Кука натураліста Форстера найменший у світі материн було названо Австралією («Південним»). Дж. Кук об'їхав навколо Зеландії, ВІДКРИВ протоку, що відокремлює Північний острів Нової Зеландії від Південного, вдруге відкрив Торресову протоку, а також установив острівний характер Нової Гвінеї. Подорожі Кука відкрили Австралію і Нову Зеландію для Європейської колонізації. Досліджену Куком частину австралійського материка було названо Новим Південним Уельсом і оголошено англійським володінням.

У 1798 р. капітан Дж. Басе відкрив протоку, яка відокремлює Тасманію від материка, але остаточне острівне положення Тасманії було встановлене лише після спільної подорожі Дж. Басса і М. Фліндерса навколо всього острова.

Дослідженнями Д1. Фліндерса і Бадена на початку XVIII ст. було завершено вивчення зовнішніх обрисів австралійського материка.

Вивчення внутрішніх частин Австралії почалося від Сіднея і було зв'язано переважно з шуканням природних пасовищ для худоби, ґрунтових вод, корисних копалин для переселенців.

У першій половині XIX ст. була досліджена південно-східна частина Австралії. У цьому дослідженні взяли участь Г. Блексленд, Д. Окслі, Д. Еванс, А. Каннінгем, Г. Юм, Ч. Стерт, Т. Мітчел, Д. Ейр. Були відкриті Австралійські Альпи, Голубі гори, хр. Ліверпул, система річок Муррей — Дарлінг, озера Торренс, Ейр, хребти Фліндерс, Голер.

Л. Лейхард (1844—1846 рр.) подорожував у північно-східній частині материка. Він дослідив гірську область на цій території, пройшов уздовж Вододільного хребта до затоки Карпентарія і, попрямувавши далі на північний захід, досяг північного берега біля нинішнього порту Дарвін.

Уперше перетнули Австралію з півдня на північ від Аделаїди до затоки Карпентарія Р. Берк і В.Уілс у 1861 р. Майже водночас з Р. Берком (1860— 1862) Австралію перетинає експедиція Д. Стюарта від Аделаїди через центр материка до затоки Бан-Дімена. Д. Стюарт відкрив центральні гірські хребти Австралії (Макдонелл та ін.). За маршрутом Д. Стюарта в 1870—1872 рр. було прокладено лінію трансконтинентального телеграфу, уздовж якої з'явились численні селища. Від телеграфної лінії вирушали дослідники в глиб області не досліджених ще просторів Західної Австралії.

Досліджуючи територію на захід від лінії телеграфа, Е. Джайлс відкрив (1872—1874 рр.) пустиню Гібсон, оз. Амадеус, хребти Джори-Джайлс і Масгрейв, а пізніше пройшов через пустиню Велика Вікторія. П. Уор-бертон уперше перетнув (1873 р.) Велику Піщану пустиню із сходу на захід. Д. Форрест дослідив (1874 р.) напівпустинні області Західної Австралії.

Окраїнні простори Західної і Північної Австралії з 1830 по 1891 р. досліджували брати Грегорі, Баністер, Д. Грей, Д. Стокс та ін.

У 1883 р. в Сіднеї було організовано Географічне товариство Австралії, яке мало відділи в Мельбурні, Аделаїді і Брісбені. Це товариство посилало чимало експедицій для вивчення центральних частин материка.

За матеріалами, зібраними в останнє десятиріччя XIX ст. Ліндесм, Уельсом, Хорном і Карнегі, було прокладено через пустинні області Західної Австралії з півдня на північ великий скотопрогінний тракт. Наприкінці минулого століття в Західній Австралії були відкриті великі родовища золота і цю територію охопила золота лихоманка. До Австралії понаїжджало багато «шукачів щастя». Освоєння материка англійцями супроводжувалось жорстоким знищенням корінного населення Австралії. Наприкінці XIX в. була знищена переважна частина австралійських аборигенів.

Протягом XX ст. продовжувалось дослідження Австралії. Було організовано багато експедицій у внутрішні райони Австралії, що дало можливість виявити нові родовища корисних копалин і всебічно вивчити природу материка.

У XX ст. Австралію досліджували: Кеннінг — вивчав пустині Австралії (1900—1919 рр.); Гілкінс — у 1923—1925 рр. вивчав Квінсленд і Північну Австралію; орнітолог Уайт — зробив 14 подорожей по внутрішніх районах Австралії і в 1922 р. перетнув материк на автомобілі від Аделаїди до порту Дарвін і назад; М. Террі — склав географічний опис і карту відвіданих ним у 1925 р. територій (від порту Дарвін до річок Фіцрой і Бруму).

Останні відкриття в центральній Австралії зробили в 30-х роках XX ст. Д. Маккей і С. Мадіган. Маккей відкрив озеро на північний захід від хребта Макдоннелл, яке було назване озером Маккея. С. Мадіган у 1937 і 1939 рр. обстежив до нього майже зовсім не вивчену пустиню Симпсон — безводну область, яку справедливо було названо мертвим серцем австралійського материка.

У результаті численних географічних експедицій природні умови Австралії в основному були вивчені, що сприяло швидкому господарському освоєнню придатних для життя людини територій.