- •Житлово-комунальний технікум
- •Тема 1. Основи теорії держави і права Питання до розгляду:
- •Література:
- •1.1. Держава: поняття, виникнення, ознаки
- •1.2. Характеристика форм держави
- •1.3. Основні напрямки діяльності (функції) держави
- •1.4. Поняття й ознаки права
- •1.5. Правові відносини
- •1.6. Поняття правопорушення та його елементи
- •Питання для закріплення теми:
- •Тема 2. Конституційне право Питання до розгляду:
- •Література:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •Основи правознавства: Навчальний посібник. / Під ред. С.В. Ківалова, м.Ф. Орзика. – Одеса: АстроПринт, 2000. – 336 с.
- •2.1. Основи конституційного ладу в Україні
- •2.2. Конституційний статус людини і громадянина України
- •2.3. Загальна характеристика систем и органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні
- •Питання для закріплення теми:
- •Тема 3. Адміністративне право Питання до розгляду:
- •Література:
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •3.1. Загальна характеристика адміністративного права України.
- •3.2 Суб’єкти, об’єкти та зміст адміністративних правовідносин.
- •3.3. Державна служба: поняття і принципи організації.
- •3.4. Адміністративний процес і його стадії
- •3.5.Адміністративні стягнення: поняття та види
- •Питання для закріплення теми:
- •4. Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •4.2. Бюджет і бюджетна система
- •4.3. Загальна характеристика податкової системи і її правове регулювання
- •Питання для закріплення теми:
- •5. Банківське право Питання до розгляду:
- •Література:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •5.1. Сфера застосування банківського права
- •5.2 Правове регулювання валютних операцій банків
- •Питання для закріплення теми:
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •6.2. Зобов’язальне право
- •6.3. Спадкування за законом і за заповітом
- •Питання для закріплення теми:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •3. Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •7.2 Трудовий договір: поняття та зміст.
- •7.3. Трудовий розпорядок і організація заробітної плати
- •7.4. Трудові суперечки
- •Питання для закріплення теми:
- •8. Кримінальне право Питання до розгляду:
- •Література:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •8.1. Законодавство України про кримінальну відповідальність
- •8.2. Злочин: поняття й ознаки
- •8.3. Кримінальне покарання і його види
- •Питання для закріплення теми:
- •9. Судові і правоохоронні органи україни Питання до розгляду:
- •Література:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •9.1. Судоустрій і принципи здійснення правосуддя в Україні
- •9.2. Основні задачі і функції прокуратури
- •9.3 Правоохоронні органи в Україні і їхньої задачі
- •9.4. Адвокатура в Україні: основні задачі і функції
- •9.5. Нотаріат в Україні
- •Питання для закріплення теми:
- •10. Вирішення господарських спорів Питання до розгляду:
- •Література:
- •Конституція України.– Харків: Одиссей, 2003.– 56 с.
- •Правознавство: Навч. Посібник / За ред. В. В. Копейчикова.– к.: Юрінком – Інтер, 2000. – 860 с.
- •10.1. Система господарських судів України
- •10.2. Досудове врегулювання господарських суперечок
- •10.3. Порядок розгляду справ господарськими судами
- •10.4. Розгляд справ про визнання боржника банкрутом
- •Питання для закріплення теми:
1.4. Поняття й ознаки права
Держава, як і всяке співтовариство людей, повинне у певній мірі регулювати відносини між окремими індивідуумами, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм.
Соціальні норми – це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що обумовлені об'єктивними закономірностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини (чи всього) суспільства і забезпечуються різноманітними формами соціального впливу.
У залежності від способу їхнього створення і забезпечення соціальні норми підрозділяються на: моральні, корпоративні, звичаї і традиції, юридичні (правові) норми.
Моральні норми – правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливість і несправедливість та забезпечуються, насамперед, внутрішніми переконаннями і силою громадської думки.
Корпоративні норми – правила поведінки, що встановлюються і забезпечуються політичними партіями, суспільними об'єднаннями й іншими об'єднаннями людей.
Звичаї і традиції – правила поведінки, що історично склалися і перейшли в звички людей.
Під юридичною (правовою) нормою розуміють встановлене або санкціоноване, а також охоронюване державою формально обов'язкове правило поведінки, що визначає права й обов'язки особи в регульованих суспільних відносинах. Право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм тісним взаємозв'язком з державою і напрямками впливу на суспільні відносини. Таким чином, юридичне право являє собою систему формально визначених, встановлених і гарантованих державою правил, що регулюють суспільні відносини і виступають критерієм правомірної (дозволеної) чи протиправної (забороненої) поведінки.
Кожна норма права має свою внутрішню структуру, що виражається в її розподілі на окремі елементи, тісно пов'язані між собою:
-
гіпотезу;
-
диспозицію;
-
санкцію.
Гіпотеза – частина норми права, що містить у собі умови (обставини), з настанням яких можна чи необхідно застосувати правило, що міститься в диспозиції.
Диспозиція – частина норми права, що містить у собі суб'єктивні права і юридичні обов'язки, тобто саме правило поведінки.
Санкція – частина норми права, у якій наводяться юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними) чи заохочувальними (позитивними).
Основними ознаками права є:
1) нормативність – право складається з певних норм (тобто правил поведінки загального характеру), розрахованих на багаторазове застосування і запропонованих для виконання кожному, хто опиниться в умовах, передбачених цими нормами права;
2) системність – усі нормативні правила повинні діяти системно, утворювати єдину несуперечливу систему норм;
3) формальна визначеність норм права полягає в точному їхньому оформленні і закріпленні їхнього змісту у відповідних нормативно-правових актах;
4) загальнообов'язковість – вимоги правових норм підлягають безумовному виконанню всіма суб'єктами, кому вони адресовані;
5) гарантованість норм права пов'язана з можливістю застосування державного примусу для втілення правових вимог у життя.
Функціями права називають основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Вони підрозділяються на загальносоціальні і спеціальні юридичні.
До загальносоціальних функцій права відносять:
гуманістичну – вона охороняє і захищає права людства, народу і кожної людини;
організаційно-управлінську – вона спрямована на вирішення конкретних соціальних і економічних проблем;
інформаційну – норми права інформують людей про волю законодавця;
ідеологічно-виховну – вона повинна формувати у людей певний світогляд.
Головними спеціальними юридичними функціями права є регулятивна й охоронна.
Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільного порядку шляхом закріплення бажаної поведінки в тих чи інших галузях суспільних відносин.
Охоронна функція здійснюється владним правовим впливом на суб'єктів правових відносин з метою забезпечення їхніх прав і свобод, недоторканності з боку правопорушників, охорони їхньої власності, захисту держави і суспільства в цілому.
Системою права називається комплекс усіх діючих юридичних норм даної держави. Правова системність держави виявляється у взаємоузгодженні і несуперечності всіх правових приписів. А упорядкованість значної кількості всіх діючих норм проявляється в їхньому розподілі за галузями права.
Галузь права – це самостійна частина системи права, сукупність правових норм, що регулюють певну сферу якісно однорідних суспільних відносин. Усі галузі права поєднуються в єдину систему права, що визначає свободу й обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.
В залежності від місця і ролі в правовій системі суспільства галузі права підрозділяються на основні і комплексні.
Основні галузі – створюють фундаментальний масив права в правовій системі держави. Серед них виділяють профілюючі (традиційні), процесуальні і спеціальні галузі права.
Профілюючі галузі створюють юридичну основу, обов'язкову частину системи права (до них відносяться конституційне, адміністративне, цивільне і кримінальне право).
До спеціальних галузей відносяться галузі, що розвивають основні галузі права та забезпечують спеціальний правовий режим для визначеного виду суспільних відносин (трудове, господарське, екологічне, фінансове, земельне право).
Комплексні галузі є надбудовою над основними галузями і регулюють значно більш вузькі ділянки суспільних відносин (авторське право, гірське право, страхове право і т.п.).
Процесуальні галузі закріплюють порядок застосування різних норм права.
Адміністративно-процесуальне право регулює порядок застосування і реалізації норм адміністративного права.
Кримінальне процесуальне право являє собою систему норм, що регулюють порядок відкриття кримінальних справ, проведення дізнання і попереднього слідства, судового розгляду справ, виконання вироку й інших судових рішень.
Цивільне процесуальне право – система норм, що регулюють порядок судового розгляду і винесення рішень у цивільних, трудових, житлових, земельних та інших справах, організацію виконання судових рішень.
Господарське процесуальне право – система правових норм, що регламентують застосування норм господарського права і порядок визначення банкрутства підприємств.
Зовнішня форма права виявляється у виді джерел норм права, або способів юридичного вираження правових норм, їхнього втілення у відповідну юридичну оболочку.
До основних джерел права відносять:
1) правовий звичай;
2) правовий прецедент (судовий чи адміністративний);
3) нормативний договір;
4) нормативно-правовий акт.
Правовий звичай – санкціоноване державою звичайне правило поведінки загального характеру.
Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – це рішення компетентного органа держави, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.
Нормативний договір – об'єктивно формально обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлюються за домовленістю та згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою.
Нормативно-правовий акт – рішення компетентних органів, що виноситься у встановленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою і породжує юридичні наслідки.
Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Закони – нормативно-правові акти, що видаються винятково законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в державі. Всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів.
Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (або їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань з встановлення, введення в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують положення законів.
Розрізняють наступні види нормативно-правових актів у залежності від суб'єктів, що їх видали:
1. Постанови й інші акти Верховної Ради України.
2. Укази і розпорядження Президента України.
3. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.
4. Міжнародні договори України.
5. Накази, положення, інструкції, правила й інші нормативно-правові акти міністерств, відомств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління, контролю і нагляду.
6. Нормативно-правові акти відділів, управлінь та інших служб місцевих органів державної виконавчої влади.
7. Нормативні акти керівників підприємств.
8. Рішення і висновки Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генерального прокурора України.
9. Інші підзаконні нормативні акти.
Усі нормативні акти діють у часі, просторі і поширюються на визначене коло осіб.
Характеризуючи дію нормативно-правового акта в часі, варто установити: час вступу його в силу, припинення дії, зворотну силу дії. Загальне юридичне правило говорить, що норми права зворотної сили не мають. Воно означає, що новий нормативний акт вже існував на момент виникнення правовідносини. Однак у карному й адміністративному законодавстві бувають винятки. Наприклад, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, зм'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то такий акт має зворотну силу.
Дія нормативно-правових актів у просторі характеризується визначеною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства чи організації.
Що стосується кола осіб, то дія нормативно-правових актів поширюється на громадян України, осіб без громадянства й іноземних громадян. Винятком вважаються окремі іноземні громадяни (дипломатичні і консульські працівники), які на підставі міжнародних договорів мають імунітет від юрисдикції держави перебування.