Розділ і. Теоретичні аспекти калькулювання собівартості продукції

1.1Сутність калькулювання собівартості продукції

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

В управлінському обліку побудова системи обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) посідає центральне місце.

Це зумовлено тим, що предметом дисципліни "Управлінський облік" є витрати виробництва, собівартість продукції та її калькулювання.

Кожну підсистему можна розглядати як окрему систему. Присутність кожної підсистеми та системи в цілому визначається, по перше - необхідністю для керівництва підприємства відповідної інформації, яку надає та чи інша підсистема, а по друге - це наявність на підприємстві кваліфікаційних, технічних і фінансових ресурсів для забезпечення її функціонування. Розкриття побудови кожної підсистеми розглядатиметься окремо.

Перш ніж розглядати побудову кожної підсистеми окремо, необхідно вирішити найголовніше питання - це питання термінології та тлумачення термінів, оскільки в сучасних літературних та нормативних джерелах наводяться різні тлумачення одно і того ж терміну, що в свою чергу ускладнює побудову системи обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), а також розуміння її сутності.

Для цього порівняємо тлумачення, які наводяться в різних джерелах.

Розуміння сутності калькуляційної одиниці та об’єкта витрат (табл. 1.1 додаток А) розкривається у ДСТУ 2962 – 94[2] та в П(С)БО 16 "Витрати".[1]

Тлумачення витрат виробництва наводиться в ДСТУ 2962 - 94. У відповідності до ДСТУ 2962 - 94 "Організація промислового виробництва. Облік, аналіз та планування господарювання на промисловому підприємстві. Терміни та визначення". Під витратами виробництва розуміється сукупність витрат матеріальних і грошових ресурсів на відшкодування спожитих засобів виробництва і на відтворення робочої сили.

Наступним для побудови системи обліку і калькулювання собівартості продукції є розуміння необхідності та тлумачення класифікації витрат виробництва на прямі та непрямі. Визначення витрат виробництва (прямих та непрямих) наводиться в ДСТУ 2962 - 94 та в П(С)БО 16 "Витрати". Порівняльна характеристика визначень прямих та непрямих витрат наводиться в таблиці 1.2( Додаток Б) та таблиці 1.3 (Додаток В).

ДСТУ 2960 - 94 розширює розуміння сутності матеріальних витрат. Цей стандарт дає визначення матеріальним ресурсам, основному та допоміжному матеріалам, а також напівфабрикату.

Під матеріальними ресурсами, у відповідності до ДСТУ 2960 - 94, розуміється сукупність елементів виробництва, переважно предметів праці, що їх одержує підприємство для виробничого споживання та використання у невиробничій сфері.

Основний матеріал – це матеріал первинної заготовки.

Допоміжний матеріал - це матеріал, якій витрачається під час застосування технологічного процесу додатково до основного матеріалу.

Напівфабрикат - це предмет праці, який підлягає подальшому обробленню на підприємстві-споживачеві.

Тепер наведемо визначення собівартості продукції. Тлумачення собівартості наводиться в ДСТУ 2962 - 94 та П(С)БО 16 "Витрати" (табл. 1.4) (Додаток Г).

Вище згадані визначення дають можливість доповнити один одного та зрозуміти, що собівартість - це грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції.

Розрахунок грошових витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції називається калькулюванням.

ДСТУ 2962 - 94 дає визначення калькуляції.

Калькуляція - це розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення. Залежно від призначення складають планові, нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Після визначення термінів можна безпосередньо перейти до побудови системи калькулювання. Побудова починається з організації документообігу.

Організація документообігу обліку витрат виробництва є головним елементом системи, оскільки це дає можливість створити інформаційні потоки, визначити сфери функціональної відповідальності кожного працівника організації та ефективно здійснювати внутрішній контроль за роботою підприємства.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються для разових замовлень, нових виробів на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій полягає в тому, що обчислення є приблизним через малу кількість детальної нормативної бази.

Незважаючи на конкретні особливості виробництва і про­дукції, калькулювання має на меті розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір одиниць за допомогою яких буде вестись калькулювання, визначення статей калькулювання витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єктом калькулювання є та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. На підприємстві до об’єктів калькулювання відносяться: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Кожен об'єкт калькулювання має калькуляційну одиницю — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — верстатний станок, калькуляційна одиниця — один верстатний станок, відповідно м'ясо — одна тонна, газ — один кубометр і т. д [4, с.89].

У різних країнах застосовуються різні методи калькулювання, це зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Зазвичай використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

При використанні методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включаються до калькулювання. Такий метод є звичним і традиційним для вітчиз­няних виробничих підприємств.

В деяких інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто до калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частина непрямих витрат не відноситься на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімається від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «Direct-cost» - це коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі — на певний період.

Вагомий вплив на методи калькулювання мають широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і простим є калькулювання у виробництві однотипного продукту. Собівартість одиниці продукції обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Але у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання є більш складним і менш точним, тому що виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. При встановленні статей витрат, необхідно дотримуватись певних вимог:

• максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

• статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами [20, с.95].

Приблизна назва калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так: сировина та матеріали; енергія технологічна; основна заробітна плата виробників; додаткова заробітна плата виробників; відрахування на соціальні потреби виробників; утримання та експлуатація машин і устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; підготовка та освоєння виробництва; позавиробничі витрати.

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість.

В деяких галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для літакобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін. [20, с.207].