Форми навчального діалогу

учитель—учень запитання під час пояснення, закріплення матеріалу

учитель— учень запитання під час опитуван­ня, парної роботи,

ігор, колективних творчих справ

учні

учень — текст самопостановка запитань до певних частин, речень, слів

творча робота на доповнення, конструювання тексту

учень відпрацювання способів дій,

комп'ютер творча робота на доповнення, конструювання тощо

Зі схеми видно, що використання діалогу багато­функціональне. Але в будь-якій формі він має стимулю­вати змістовні, вмотивовані, доказові судження дітей. А для цього зміст, за яким організовуємо діалог, має бути для них цікавим, спонукальним для обміну думок, вра­жень. Без вмотивування навчальний діалог не принесе користі.

У залученні дітей до діалогу на уроці спочатку домінуватиме емоційне спілкування з поступовим наростан­ням змістовного аспекту. Важливо, щоб мовленнєва активність учителя під час діалогу "не забивала" народ­ження дитячої думки, яка нерідко оформляється у слові повільно й неточно. Тому доречно використовувати опорні слова, схеми, графічні опори, зразки висловлю­вань, пам'ятки міркувань.

Діалогічна форма спілкування виникає і при зворот­ному зв'язку учнів з учителем під час пояснення ма­теріалу. Наприклад, на уроці математики в першому класі, присвяченому об'єднанню предметів у групи, вчи­тель заохочує учнів допомагати йому словами "так" і "ні", коли з'єднує лінією різні фігури на площині дош­ки, пропонує закінчити розпочате ним речення, показує своїм виглядом, що вагається у виборі дії. Таких ситуацій може чимало виникати на різних уроках, їх треба вміло використовувати, щоб дитяча думка "зустрічалася" з думкою вчителя.

Ефективний спосіб організації співробітництва на уроці — створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їхня мотиваційна цін­ність? Утому, що дитина приймає педагогічне необхідне навчальне завдання як вільно обране.

Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність — це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціальне і педагогічно значущого розвитку, виховання, збагачення знан­нями, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів .

Уміле використання прийому вільного вибору допов­нює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формуються самооцінка, прийом цілеутворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності. Бесіди з учителями показали, що такі ситуації доцільно використовувати десь з III — IV чверті другого класу.

Ідея вільного вибору учнями навчальних зав­дань виявляється у різних способах їх постановки, а саме:

• Вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці, під час самостійної роботу тренувального ха­рактеру. Зрозуміло, їх треба розташовувати так, щоб очевидною була відмінність.

• Вибір учнями свого завдання серед аналогічних. На­приклад, учитель пропонує: "Прочитайте всю вправу. Запишіть одне речення. З ним на вибір виконайте одне із запропонованих завдань".

• Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

• Вибір з кількох ілюстрацій однієї, яка найбільше відповідає змісту твору.

• Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легко, важко, найважче. Для цього вчителеві потрібні, наприклад, картонні планшети, у прорізи яких вставляються картки з різними за склад­ністю завданнями.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначен­ня домашніх завдань, які можуть бути спільними для класу і пропонуватися окремим учням. Власне, це один із способів самовизначення учнями своїх можливостей, заохочення сумлінних і працездатних.

Цікавою формою стимулювання активності сильних учнів (скажімо, у четвертому класі) можуть бути дору­чення самостійно дібрати завдання для наступного уроку. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й подбати про достатню навчальну насиченість завдання.

Прийомом співробітництва на уроці є гра "Я — вчитель".

Учень, який має виступити в цій ролі, безпосе­редньо включається в проведення уроку. Змістова і мотиваційна підготовка до такої діяльності відбуваєть­ся заздалегідь з допомогою вчителя. Учень повинен зро­зуміти, як непросто розповісти щось класу, поставити своє запитання. Цікавою формою підготовки учнів до ролі вчителя є "Зошит для товариша", куди діти, ко­ристуючись правом вільного вибору, записують свої завдання і використовують їх потім у грі "Я — вчитель".

Учні як співавтори вчителя беруть участь в оцінці УР°ку. (Який урок? Чим сподобався? Що запам'ята­лося?)

Т Отже, організація навчального співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, ство­рення ситуацій вільного вибору, навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо.