- •Основи політології
- •Відповідальний редактор:
- •Розділ 1. Предмет і методологія науки про політику
- •1.1. Політика як суспільне явище
- •Політологія як наука й навчальна дисципліна
- •1.3. Методи та функції політології
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 2. Історія політичної думки
- •2.1. Політична думка давнього світу та середньовіччя
- •2. 2. Політичні вчення доби відродження та просвітництва
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 3. Історія політичної думки україни
- •3.1. Політична думка київської держави
- •3.2. Політична думка козацько-гетьманського періоду
- •3.3. Політична думка нової доби
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 4. Політична система суспільства
- •4.1. Основні теорії політичної системи
- •Теорія політичної системи д. Істона
- •Теорія політичної системи г. Алмонда
- •Теорія політичної системи к. Дойча
- •4.2 Структура, функції та механізм функціонування політичної системи
- •Функції політичної системи
- •Механізм функціонування політичної системи
- •4.3. Типи політичних систем
- •4.4. Політична система сучасної україни
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 5. Політична влада та механізм її функціонування
- •5.1. Концепції влади
- •5. 2. Ознаки та функції політичної влади
- •5.3. Структура влади
- •5.4. Механізм реалізації влади
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 6. Політичний режим
- •6.1. Поняття та сутність політичного режиму
- •6. 2. Типологія політичних режимів
- •6. 3. Характерні риси та особливості тоталітарного, авторитарного, демократичного політичних режимів
- •6. 4. Політичний режим в україні, його риси та особливості
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 7. Демократія як форма організації політичного життя
- •7.1. Поняття демократії
- •7. 2. Безпосередня та представницька форми демократії
- •7.3. Основні цінності сучасної демократії
- •7. 4. Основні ознаки демократичної організації суспільства та критерії демократичності
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 8. Держава як основний політичний інститут
- •8.1. Виникнення і сутність держави
- •8. 2. Форми державного правління і державного устрою
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 9. Політичні партії та партійні системи
- •9. 1. Історичні етапи формування, сутність та функції політичних партій
- •9. 2. Типологія політичних партій
- •9. 3. Сутність та різновиди партійних систем
- •9. 4. Сучасні тенденції формування партійної системи в україні
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 10. Громадянське суспільство
- •10.1. Розвиток концепції громадянського суспільства в класичній суспільно-політичній теорії
- •10. 2. Сутність та структура громадянського суспільства
- •10. 3. Проблеми розвитку громадянського суспільства в сучасній україні
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 11. Політична культура: підходи та визначення
- •11. 1. Розвиток суспільства та становлення політичної культури
- •11. 2. Структура, функції й основні рівні політичної культури
- •Моделі і типи політичної культури
- •Патріархально-підданська політична культура.
- •Піддансько-активістська політична культура.
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літера тури
- •12.2. Політична соціалізація особистості
- •12.3. Політична участь як наслідок політичної соціалізації
- •12.4. Особистість політичного лідера в політичному процесі
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 13. Технології політичної діяльності
- •13.1. Сутність і особливості політичних технологій
- •13. 2. Структура технологій політичної діяльності, способи їх створення
- •13. 3. Політичні технології та антитехнології
- •Запитання та навчальні завдання
- •Розділ 14. Міжнародна політика
- •14.1. Міжнародні відносини й міжнародна політика
- •14. 2. Зовнішня політика держав
- •14. 3. Політичні технології в міждержавних відносинах
- •14. 4. Зовнішня політика україни: інтереси і пріоритети
- •Запитання та навчальні завдання
- •Список рекомендованої літера тури
- •Основні поняття та категорії
- •Основи політології
Розділ 14. Міжнародна політика
14.1. Міжнародні відносини й міжнародна політика
Міжнародні відносини являють собою дуже специфічну галузь світу політики. Зміст понять “міжнародні відносини” й “міжнародна політика” не залишається незмінним, оскільки постійно змінюється ситуація у світі. Так, якщо на початку XX ст. у світі нараховувалося лише 52 незалежні держави, то до середини сторіччя їх уже було 82, а сьогодні число їх перевищує 200.
"Міжнародні відносини" – найбільш загальне теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і міжнародних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства.
Поняття "міжнародні відносини" змістовно є ширшим від поняття "міжнародна політика", оскільки охоплює не лише політичні, але й інші зв'язки між суб'єктами міжнародного спілкування. Міжнародні відносини продовжують в умовах міжнаціонального спілкування ті суспільні відносини, які вже склалися на національній основі, у межах окремих держав.
Міжнародна політика складає ядро міжнародних відносин і являє собою політичну діяльність суб'єктів міжнародного права (держави, міжурядових і урядових організацій, союзів та ін.), пов'язану з рішенням питань війни і миру, забезпечення загальної безпеки, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості й бідності, голоду й хвороб. Міжнародна політика спрямована на вирішення питань виживання й прогресу людського узгодження інтересів суб'єктів світової політики, запобігання конфліктів, створення справедливого порядку в світі. Вона є важливим чинником стабільності і миру, розвитку рівноправності міжнародних відносин.
Головними суб'єктами міжнародних відносин на сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.). Типи таких організаційних структур мають різну мету, різні межі компетенції і різні правила гри. Вони поділяються за геополітичним простором на всесвітні (МВФ, ООН) і регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку – високорозвинені (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада тощо), середньорозвинені (наприклад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і малорозвинені (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості – сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського союзу, які мають спільні представницькі та урядові структури й прямують до єдиної валютної та митної системи згідно з Маастріхтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Сучасні процеси інтеграцій залежать від створення гомогенних політичної, правової, економічної та культурної систем.
Суб'єкти міжнародних відносин згідно зі Статутом ООН є рівними між собою. Міжнародне життя, на відміну від внутрішньонаціональних політичних систем, не має єдиного центру управління (ООН – координуюча організація), тому кількість регулюючих центрів у ньому дорівнює кількості суб'єктів міжнародних відносин. Саме вони об'єктивно обумовлюють пріоритет співробітництва в усіх його формах. Одним з детермінуючих чинників міжнародних відносин є стихійність. Плюралізм в міжнародних відносинах домінує над централізмом, що підвищує вагомість суб'єктивного чинника. Держави дотримуються, як правило, трьох різних підходів: примату власної зовнішньої політики, примату міжнародної політики й дуалістичного (змішаного) підходу.
Сьогоднішній міжнародний порядок грунтується на принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих у статуті ООН, документах Гельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи, а також документів засідань Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ).
Сутність цього порядку виражається в таких принципах:
– повага до державного суверенітету й суверенної рівності;
– незастосування сили чи погрози силою;
– непорушність кордонів і територіальної цілісності держави;
– мирне врегулювання суперечок;
– повага до прав і свобод людини;
– право нації на самовизначення;
– сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;
– невтручання у внутрішні справи.
Другий рівень суб'єктів міжнародних відносин утворюють територіальні організації (урядові й неурядові), партії, національно-визвольні рухи, економічні організації тощо.
Як показує практичний досвід, ефективність правових регуляторів залежить не стільки від політичної підтримки інститутів, скільки від впливу могутніх економічних чи військових ресурсів конкретних країн. Головним регулятором міжнародної політики є баланс сил, що складається між державами (блоками держав), які підпорядковують свою діяльність реалізації національних інтересів на міжнародній арені.
Сучасний світовий розвиток визначається двома головними тенденціями. Саме вони визначають зміст міжнародних відносин – тенденція універсалізму й динамізму. Вони у вирішальній мірі визначили й основні напрямки розвитку й характеристику міжнародних відносин у 90-ті роки XX ст.:
– безпрецедентні зміни до єдиного світового господарства;
– процес глобалізації вільної торгівлі;
– поступове перенесення центру ваги економічного і політичного розвитку в Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР);
– глибокі соціально-політичні зміни, пов'язані з ринковими відносинами;
– утвердження глобального стилю життя;
– боротьба людства за врятування середовища проживання;
– релігійне відродження;
– розквіт біології;
– зростання ролі особистості.
Універсалізм світового розвитку втілений в діяльності Організації Об'єднаних Націй, яка координує розрізнені дії суб'єктів міжнародних відносин у таких напрямках:
– універсалізація політичної технології світової політики;
– правова творчість;
– поточне регулювання міжнародної політики;
– розробка рекомендацій і норм поведінки в кризових ситуаціях;
– спеціалізація зусиль членів ООН в окремих галузях науки і техніки;
– керівництво спеціалізованими установами ООН – ЮНЕСКО, ВОЗ,
МАГАТЕ, МБРР, МВФ, ЮНКТАФ та іншими.
Динаміка мотивів і установок участі в світових політичних процесах сполучається з поставленою зміною діючих у них стандартів і цінностей безпеки, еволюцією норм міжнародного права, морально-етнічних стереотипів, що виправдовують досягнення державами зовнішньополітичних цілей.