Список рекомендованої літератури

1. Амелин В. Многомерная модель политической власти // Общественные науки и современность. - 1991.- № 2. - С. 48 - 58.

1. Антология мировой политической мысли. - М.: Мысль, 1997. - Т. 1 - 5.

2. Болл Т. Власть // Полис. - 1993. - № 5.- С. 36 - 43.

3. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990. - 697 с.

2. Власть: Очерки современной политической философии Запада. - М.: Наука, 1989.

3. Гаджиев К.С. и др. Философия власти / Пор ред. В. В. Ильина - М.: Изд-во МГУ, 1993.

4. Зеркин Д. П. Основы политологии. Курс лекций. Р.-на-Д.: «Феникс», 1997. - 541 с.

5. Зуев В. И. «Власть» в системе политических категорий // Гос-во и право. - 1992. - № 5. - С. 90 - 96.

6. Ильин В. В. Власть // Вестник МГУ. Сер. 12. Социально-политические исследования. - 1992. - № 3 – 7. - С. 10 - 23.

10. Коваленко А. Чим виміряти ефективність влади? // Віче. - 2001. - № 1. – С. 85.

11. Кравченко Ю., Чечель В. Легітимність політичної влади й можливість її досягнення // Політологічні читання. - 1993. - № 2.

12. Краснов Б. И. Теория власти и властных отношений // Социально- политический журнал. – 1994. - № 6. - С. 76 - 85.

13. Мухаев Р. Т. Политология: Учебник для вузов. Издание второе. - М.: «Издательство ПРИОР», 2001. - 432 с.

14. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

15. Політологія. За ред І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. - К.: "Вища шк.", 2001. – 415 с.

16. Політологія / За ред. А. Колодій. - К.: Ельга - Н, Ніка - Центр, 2000. - 583 с.

17. Трипольський В. Демократія і влада // Віче. - 1997. - № 1. - С. 7 - 21.

18. Фетисов А. Политическая власть: проблемы легитимности // Социально-политический журнал. - 1995. - № 3. - С. 101 - 112.

19. Халипов В. Ф. Кратология как система наук о власти. - М.: Республика, 1999. - 303 с.

Розділ 6. Політичний режим

6.1. Поняття та сутність політичного режиму

Поняття "політичний режим" є одним із загальноприйнятих у сучасній політології. Ця наукова категорія, що характеризує форми, засоби й методи реалізації політичної влади, сприяє адекватній оцінці сутності держави, оскільки в межах однієї форми правління на різних етапах її розвитку політичне життя може суттєво змінюватися за характером і змістом. Суспільство і держава можуть бути відкритими, закритими, проміжними; демократичними, тоталітарними й авторитарними; клерикальними, теократичними та ін. Усе це спричиняє суттєві відмінності у взаєминах між особистістю, суспільством і державою в різних країнах і позначається на своєрідності політичного режиму. Таким чином, політичний режим тісно та безпосередньо пов'язаний із сутністю держави.

Поняття "політичний режим" охоплює не весь зміст поняття "політична система", а лише політико-владний, тобто характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується. Отже, воно може означати:

1. Процесуальні аспекти інститутів політичної системи, взаємодію суб'єктів політичного процесу в структурі політичної системи.

2. Способи і механізми розподілу влади у політичному просторі.

3. Характер відносин між політико-владними і політико-невладними суб'єктами.

4. Характер відносин між політичними і неполітичними інститутами.

У вітчизняній правовій і політологічній літературі заведено розглядати політичний режим як елемент форми держави поряд з іншими елементами –формою державного правління та формою державного устрою. Однак такий підхід нелогічний, тому що, по-перше, обсяг поняття "політичне" ширший за поняття "державне"; по-друге, у відкритому суспільстві політична влада охоплює не тільки державні інститути; по-третє, поняття "політичній режим" охоплює процес усіх структурних елементів політичної системи на інституційному, груповому, інтеракціоністському рівнях.

Політичний режим розкриває характер відносин між: державою і громадянами; вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами); державою і органами регіонального і місцевого самоврядування; державою і партіями; правлячими елітними групами і опозицією; виборчою системою і формою державного правління; партіями і групами тиску; ідеологічними і неідеологічними формами політичного процесу.

Сутність політичного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетним – права держави чи права особистості, якою мірою держава визнає, гарантує, обмежує чи фальсифікує права, передбачені Загальною декларацією прав людини і різноманітними міжнародними конвенціями, що стосуються механізму реалізації всієї сукупності політичних, громадянських, соціально-економічних і соціально-культурних прав, чи існують в державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Так, сучасні демократичні конституції існують в багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян недостатній порівняно з високорозвиненими країнами.

Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами: главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями; механізм стримувань і противаг. Тут може існувати режим злиття влади (монархія), режим співпраці влади (парламентська республіка), режим вираженого дуалізму виконавчої влади (президентсько-парламентська республіка). Крім цього, важливе значення має обсяг прерогатив тієї чи іншої гілки влади, а також чіткість правових меж компетенції між ними. Так, великий обсяг повноважень виконавчої влади веде до авторитаризму, а законодавчої – до охлократичної олігархії.

Якщо допускати дуалізм виконавчої влади, то на різних рівнях розвитку суспільства він може мати різні наслідки. В перехідному суспільстві дуалізм виконавчої влади послаблює її ефективність, призводить до розпорошення повноважень між президентськими і урядовими структурами, а у високорозвинених суспільствах цей феномен зменшує концентрацію владних повноважень, забезпечує баланс перерозподілу владних повноважень між главою держави і парламентом в залежності від партійного представництва.

Політичний режим залежить також від співвідношення повноважень між центральною владою і суб'єктами федерації, органами самоврядування. Тут важливо врахувати, по-перше, окрему і спільну компетенції між державними органами, органами суб'єктів федерації, а також автономними областями; по-друге, компетенції державних органів і місцевого самоврядування; по-третє, компетенції представницьких і виконавчих органів регіонального і місцевого самоврядування.

Відносини між державою і партіями можуть мати на увазі різноманітні впливи партій на державу і держави – на партії. Крайнощами тут є монополія партії та її зверхність над державою і безпартійне формування державної влади. Невдалим варіантом можна вважати також відсутність партій-лідерів, здатних забезпечити урядову стабільність. З точки зору істотної ознаки політичного режиму, важливо знати ідеологічні й організаційні типи партій, їх джерела фінансування, механізми контролю держави за фінансовою діяльністю партій.

Крім того, для з'ясування однієї з базових рис політичного режиму має значення вивчення відносин між партійними лідерами, партійною елітою, партійним апаратом і партійною масою, механізмів політичної мотивації, закладених в організаційній структурі партії.

Важливою рисою політичного режиму є відносини між правлячою елітою й опозицією. Тут береться до уваги юридичний статус опозиції, форми легітимності, типи опозиції (партійний, громадський, військовий, революційний, терористичний), а також масштаби опозиційного впливу на суспільство. При недорозвинутій партійній системі опозиційні сили неспроможні вести гідну конкуренцію з правлячою державною верхівкою.

Для сучасних демократичних політичних режимів важливе значення має співвідношення виборчої системи і форми державного правління. Під час аналізу такого співвідношення чітко простежується, що, по-перше, кожна виборча система може бути ефективною залежно від форми державного правління і політичної культури; по-друге, що найбільш неефективною є пропорційна виборча система за умови сильної президентської форми правління; по-третє, що в перехідних суспільствах можливо через виборче законодавство стимулювати партійну конкуренцію; по-четверте, для детінізації державної влади важливо вдосконалювати механізми і процедури висування кандидатів, виборчих цензів, голосування і відповідальності за порушення виборчого законодавства.

Важливою ознакою для політичного режиму є стан ідеологічного процесу в суспільстві: існує ідеологічна монополія чи ідеологічний плюралізм; які типи ідеології мають найбільший вплив у суспільстві; яку роль відводить держава поширенню тієї чи іншої ідеології?

Отже, якісними характеристиками політичного режиму є: об'єм прав і свобод людини, методи здійснення державної влади, характер взаємодії між державою і суспільством, наявність чи відсутність можливостей суспільства впливати на прийняття політичних рішень, способи формування політичних інститутів, методи розробки політичних рішень.