Список рекомендованої літератури

1. Політологія. Підручник / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – К., 1998.

2. Атаманчук Г. В. Новое государство: Поиски, иллюзии, возможности. – М., 1996.

3. Ирхин Ю. В., Зотов В. Д., Зотова Л. В. Политология: Учебник. – М., 2001.

4. Политология: Учебное пособие / Под ред. С. А. Матвеева. – Xарьков, 2003.

5. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. – М., 1997.

6. Политология: Учебник для вузов / Под ред. М. А. Василика. – М., 1999.

7. Политология: Учебн. пособие для вузов / Сост. и отв. редактор А. А. Радугин. – М., 2003.

8. Рудич Ф. М. Політологія: Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. – К., 2000.

9. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К., 2001.

10. Шляхтун П. П. Політологія: Підручник. – К., 2002.

Розділ 9. Політичні партії та партійні системи

9. 1. Історичні етапи формування, сутність та функції політичних партій

Політична партія (від лат. Pars – частина, група, відділ) – політичний інститут, що представляє інтереси та цілі різноманітних суспільних груп. Через цей інститут люди висловлюють свої групові вимоги до держави, спілкуються та взаємодіють з нею.

Феномен політичної партії досліджували Г. Бюрдо, К. фон Бойме, М. Дюверже, Дж. Лапаламбара, Дж. Сарторі та ін.

Принципи, що виокремлюють політичну партію від суспільних організацій, сформулювали Дж. Лапаламбара та М. Вейнер в праці "Політичні партії та політичний розвиток". Вони виділяють чотири сутнісні риси партій:

1. Партія – це організація, тобто достатньо довго діюче об'єднання людей. Довготривалість існування організації дозволяє відокремити її від фракцій або клік, які виникають та зникають разом зі своїми організаторами.

2. Існування стабільних місцевих організацій, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом.

3. Мета партії – завоювання та здійснення влади. Саме це виокремлює їх від груп тиску та суспільних організацій.

4. Наявність народної підтримки, починаючи з голосування, та закінчуючи активним членством у партії.

У політології відсутнє єдине визначення політичної партії. Існує декілька підходів до його формулювання. Так, французький політолог Р.-Ж. Шварценберг вважає, що політична партія – це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівнях, націлена на отримання та здійснення влади шляхом використання народної підтримки.

Російські дослідники В.Пугачов та А.Соловйов під політичною партією розуміють спеціалізовану організацію впорядкованих груп, що об'єднує найбільш активних прибічників тих чи інших цілей та спрямована на завоювання та виконання влади.

У структуру політичної партії входять:

– лідер партії;

– партійна бюрократія;

– мозковий штаб;

– партійна ідеологія;

– партійний актив;

– рядові члени партії.

Політичні партії виконують важливі функції в суспільній системі.

До внутрішніх функцій партії відносяться такі: формування партійного бюджету, вибори керівництва, підтримка відносин партійної бюрократії та рядових членів і т.ін.

Найбільш важливими зовнішними функціями партій є представництво групових інтересів громадян в органах влади, інституціалізація політичної участі громадян, відбір та рекрутування політичних лідерів та еліт, політична соціалізація громадян, розробка політичних програм розвитку суспільства, організація виборів до парламенту.

Підвищення стабільності та функціональності політичних партій пов'язане з розвитком партійної дисципліни. Її відсутність або незначний рівень призводить до існування слабких партій, які то об'єднуються, то роз'єднуються, залежно від особистих бажань лідерів та домінуючих корпоративних інтересів. Суттєве значення партійна дисципліна має в першу чергу для партій, які входять до складу парламенту, що пояснюється необхідністю організованого голосування членів партії у парламентській фракції. За відсутності партійної дисципліни роль партій в політичній системі значно зменшується, вони розглядаються лише як тимчасовий засіб досягнення парламентського мандату. Після виконання цього завдання парламентарі дуже часто забувають про ідеологічні, політичні та організаційні пріоритети, що дозволили їм перемогти в передвиборчій боротьбі. На жаль, партії та партійні блоки можуть бути реально діючими одиницями на виборчій арені і розгубити свою "реальність" у парламентській діяльності.

Для того щоб уникнути цієї негативної ситуації та підвищити дійсно конструктивний вплив партій на діяльність парламенту й уряду, необхідно зміцнювати їх здатність контролювати голосування та політичну діяльність своїх членів. Коаліційний уряд не може управляти без підтримки парламентської більшості, це означає, що партії, які підтримують уряд, повинні реально впливати на голосування своїх представників у парламенті, а це, в свою чергу, потребує існування партійної дисципліни. Звісно, тут не йдеться про відродження тоталітарних партій, де одностайність думки та залізна дисципліна забезпечувалися безальтернативністю та жорстким примусом. Як вважає Дж. Сарторі, дисципліна голосування не повинна бути результатом примусу та покарання. Він виділяє чотири групи факторів, що можуть сприяти організованому голосуванню в партійних фракціях парламенту:

1. Вплив з боку центрального органа партії.

1. Соціально-політична, ідеологічна згуртованість членів партії.

2. Особиста зацікавленість парламентарів, наприклад, у підтримці власного однопартійного уряду.

3. Наявність шкідливого впливу дисциплінованої партії-конкурента.

У практичній діяльності парламентів, як правило, існують усі ці різновиди партійної дисципліни, в залежності від конкретної ситуації, типу партійного об'єднання тощо.

Наявність чіткої партійної дисципліни здатна значно підвищити послідовність законодавчої політики, якщо, звичайно, партія має реальну програму, а не лише набір передвиборчих закликів, знижує ступінь конфліктності в процесі обговорення законопроектів, послаблює деструктивний вплив вузько корпоративних інтересів та лобістських груп.

Дисциплінована партія стає реальним, конструктивним суб'єктом управління державою, бо організована, згуртована структура важче піддається зовнішнім впливам. Її політика, попри всі спроби тиску, спрямована переважно на виконання партійної програми. Однак в Україні та інших пострадянських державах формування таких позитивно дисциплінованих, згуртованих та дієздатних партій ще тільки розпочинається і динаміка цього процесу буде значною мірою впливати на темпи модернізації політичної системи в цілому.

Для визначення загальних рис і конкретних особливостей політичної системи велике значення має з'ясування суспільно-політичного середовища, в якому ці механізми діють. Такі дії відбуваються в межах відносин між партіями, виборцями та парламентом. Основою цих відносин є політичні партії. Партії є своєрідним механізмом зв'язку між відповідними інтересами та їх реалізацією через органи державної влади, в тому числі і парламенті. Ця функція політичних партій за кордоном реалізується завдяки тому, що парламентські фракції мають суто партійний характер. Створення подібних структур за іншими ознаками не припускається, а нерідко навіть забороняється.

Фракції виконують істотну роль у підготовці практично всіх парламентських рішень. Від них залежать зміст порядку денного роботи палати, напрям і характер парламентських дебатів, сам хід і багато організаційних моментів законодавчого процесу, ініціативи щодо контролю за урядом тощо. Фракції беруть участь у формуванні таких парламентських структур: постійних та спеціальних комісій та комітетів, а також керівних органів палат. У країнах з парламентарними формами правління в тих випадках, коли жодна партія не завоювала більшості місць у законодавчому органі влади, фракції відіграють вагому, а нерідко і вирішальну роль у формуванні уряду. Тому саме при існуванні багатопартійної системи та відсутності правлячої партії надзвичайно важливо мати партії з чіткою дисципліною та наявністю реального контролю центрального органу партії за голосуванням у парламенті.

Політичні партії повинні складати гармонійну цілісність як у власних межах, так і в зв'язках з електоратом і владою. Життєздатність політичних партій визначається якісними і кількісними характеристиками зв'язку електорату з партійним лідером, партійною структурою та усвідомленням потенційними виборцями партійної програми. Найчастіше провідну роль тут відіграє партійне лідерство, здатне компенсувати низьку ефективність організаційних, кадрових і програмно-цільових ресурсів партії. Наявність у політичній партії сильного харизматичного лідера створює можливості компенсувати низьку функціональність партії та програми, але, з іншого боку, може сприяти перетворенню всієї структури на систему обслуговування вузько корпоративних інтересів лідера та соціальної групи, що його підтримує.