23. Козацтво- захисник віри та культури українського народу. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

Також Петро Сагайдачний відомий як видатний культурний діяч: він брав активну участь в опозиційному русі українського міщанства та православного духовенства проти політики національно-релігійних утисків. У 1616 році з усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства, яке виступало проти політики шляхетсько-польського гніту, відіграючи одночасно роль як культурного, так і наукового центру України.

Заме завдяки маніфестаційному вступу усього Війська Запорозького до братства, а також його опіці (запорожці брали братство під свій захист), Сагайдачний підніс авторитет братства, оберіг його від репресій й підняв його популярність серед народних мас. І незважаючи на те, що нову культурну інституцію було засновано без дозволу короля, ні польський уряд, ні католицьке духовенство не наважувалось заборонити діяльність Київського братства, побоюючись козацтва, очолюваного Петром Сагайдачним.

Гетьман допомагає Київському братству не тільки військовою опікою, але й матеріально: Сагайдачний стає ктитором, тобто опікуном братства, допомагаючи йому коштами.

Проте становище православної церкви дуже складне: після смерті митрополита київського польський уряд оголошує православну церкву неіснуючою. Але і тут на допомогу приходить Сагайдачний: у 1620 році за сприянням Війська Запорозького в Україну приїздить єрусалимський патріарх Фотій і висвячує у митрополити Іова Борецького та кількох єпископів.

Таким чином, Сагайдачний зробив безцінний історичний крок – врятував чи не найбільший осередок православної віри, української культури, освіти на науки усієї тогочасної України.

Ім’я Петра Конашевича Сагайдачного на віки закарбувалось у пам’яті народу. Він був не просто видатним полководцем, Сагайдачний був визначним державним та культурним діячем, захисником православ’я, поборником освіти, яскравим зразком людини Ренесансу.

Військо Запорізьке на чолі з Сагайдачним настільки прославилося своїми вдалими морськими походами, що першу чверть XVII ст. почали називати "героїчною добою українського козацтва". Запорожці захоплювали такі могутні порти як Акерман, Кілія, Варна, Ізмаїл. Найвизначнішим морським походом Сагайдачного по праву вважаться похід на Кафу у 1616 році

Петро Конашевич проявляє себе й як активний громадський діяч, захисник православної церкви: у 1616 році він з усім Військом Запорозьким входить до Київського братства, яке бере під свій захист. Гетьман опікається братством, допомагаючи йому матеріально.

Сагайдачний розуміє, що сил в України на той час було замало, щоб виявляти відкритий супротив Речі Посполитій, тому його дипломатична політика направлена на легальну протидію польському уряду.

Петро був блискучим полководцем, саме завдяки участі козаків у московсько-польській війні Польща здобула перемогу. Але Сагайдачний не виключав можливої спільної боротьби з Московською державою проти Речі Посполитої.

Сагайдачний розробляє нову наступальну стратегію концентрованого раптового удару й маневрену динамічну тактику, яка полягала у вмінні максимально використати фактор раптовості. Саме завдяки введеню цієї стратегії під час нічних рейдів, козаки змогли послабити набагаточисельніну турецько – татарську армію під час Хотинської війни і здобути у ній перемогу.

Усі свої статки Сагайдачний пед смертю заповідав освітньо-навчальній, релігійно-церковній благодійні цілі.

На мій погляд, Петро Конашевич Сагайдачний прожив життя справжнього національно героя, яким він назавжди лишиться для українців.