18.Книго друкування у 16-17 ст. Острозька Біблія

Книжки - одне з найбільших джерел духовності будь-якої нації. Україна має надзвичайно багату історію книгодрукування. Започатковане в Германії Гутенбергом, друкарство поширилося Європою, а далі й серед слов’янських народів - чехів, українців, білорусів та ін.. Перший український друкар - Швайпольт Фіоль, німець за походженням, видрукував перші українські книжки - Октоїх та Часословець ще 1491 року. За Івана Федорова друкарство набуло ще більшого розвитку. Серед дослідників точаться суперечки щодо його походження. Одна з версій - його справжнє прізвище Федорович. Його діяльність стала дороговказом у слов’янському книгодрукуванні.

Отже, ми маємо багату історію видавництва книг, прекрасні видавничі традиції. Потрібно не зупинятися на досягнутому, а йти вперед, робити нові звершення.

Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов′янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.

Князь Костянтин Острозький (з Острога, що на сучасній Ровенщині), великий землевласник і видатний культурний діяч, який створив довколо себе цілу «Острозьку академію», запропонував Федорову надрукувати в Острозі «Біблію».

Поки розпочнеться широка підготовка до видання, Костянтин Острозький запропонував друкареві стати керуючим маєтками Дерманського монастиря. Федоров, який ще так недавно відмовився від власного сільця, що дарував йому Ходкевич, бо бачив своє покликання у ширенні освіти, тепер погодився на важку для людини його вдачі справу, бо бачив за нею перспективу дальшої видавничої діяльності.

Мотиви заснування Острозької друкарні були політичні.У виданні слов′янських книг К. Острозький бачив духовну , зброю проти запеклого ворога - католицтва.

В 1580 р. були випущені спочатку окремим виданням Псалтир і Новий Завіт, а потому й ціла Біблія. У передмові до «Нового завіту» нагадувалося про потребу бути вірним рідному народові -писалося, що православна церква страждає не лише від чужих, а й від своїх, які їй зрадили. Кожному читачеві було зрозуміло, що малися тут на увазі ті, хто забув думати про страждання рідного народу, боротися проти його знищення.

Біблія була величезним за розміром виданням. Понад 1200 сторінок тексту. Навіть сучасна книга такого обсягу справляє враження важкої, надмір великої. Коли дивишся на Федорівське видання, диву даєшся - настільки легкою, привабливою, компактною здається ця книга. Друкарнею був створений до неї красивий похилий шрифт.

В Острозі виникло перше українське видавництво на основі великого наукового центру. Іван Федоров був одним з його працівників.

20. Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні

Архітектура. Містобудування. Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом. Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі.

Діяльність будівничих італійського походження розпочав згадуваний в актах львівського міського архіву, починаючи від 1543 р., невідомий за прізвищем майстер Петро, який, за свідченням магістрату м. Бистриця в Трансільванії з 1561 р., походив з Луґано 1. Саме він став першим з численної групи північноіталійських будівничих, які почали з’являтися на львівському ґрунті вже у другій половині століття й виступають в документах міського архіву ще з-перед кінця 50-х рр. їхній приплив до Львова значно зростає від 1560-х рр., а вершина цього процесу припадає на 1580-ті рр., коли у місті у 1585 р. прийняли міське право одразу три італійських і п’ять неіталійського походження будівничих 2. Здебільшого ці майстри були земляками Петра Італійця з нинішнього італошвейцарського пограниччя, проте окремі походили з інших реґіонів, як, наприклад, Рох Шафранець з Венеції або чи не найвидатніший серед них — Павло з Рима. Нерідко до Львова італійські будівничі потрапляли через Краків, так само часто Львів служив для них важливим пунктом у дальшому просуванні на схід. Тут насамперед варто згадати Петра Італійця, який працював над спорудженням костьолу в Бистриці у Трансільванії, Христофора Боццано, який перебував на службі у князя Костянтина Острозького й працював над спорудженням замку у Меджибожі 3, Петра Сперендіо, який побував у Молдові й відомий насамперед зі служби у князя К. Острозького в Тернополі та Острозі 4, Джакопо Мадлена, якому приписують авторство костьолу бернардинів в Ізяславі (Заслав) на Хмельниччині, зайнятого будівництвом Успенської церкви на Подолі у Києві Себастьяно Браччі та Октавіано Манчіні, який працював над відбудовою київського Софійського собору. Після 80-х рр. приплив італійських майстрів сповільнився, а їхня діяльність остаточно пішла на спад з перших десятиліть XVII ст. Більшість з них не змогли утриматися на місцевому ґрунті. Лише в окремих випадках до нас дійшли відомості, що родини майстрів осіли в Україні. До таких поодиноких прикладів належить документально засвідчена родина П. Сперендіо в Острозі 5.