4.Свідоме й несвідоме у структурі духовно-активного освоєння реальності.

Структура буття світу включає в себе такий шар, як психіка, тобто приховані від безпосереднього сприйняття причину і спосіб існування вищих тварин і людини. Це сукупність реакцій цілісного організму на дію зовнішнього середовища, що відбуваються як функція вищої нервової системи. Слово „психіка” походить од давньогрецького психе, що означало живе, душу, дух й ототожнювалося з диханням, вітром або якоюсь невидимою субстанцією, хоча на більш ранніх стадіях сприймалося як функція живого організму чи й окремих органів. Уже в давньогрецькій філософії, зокрема, в Аристотеля, людська душа розглядається на трьох рівнях: а)вегетативна, або рослинна; б)хтива (чуттєва); в)розумна, або свідома. Як бачимо, лише частина психіки, або душі функціонує на рівні свідомому, все інше перебуває на несвідомому рівні. В історії філософії та психології несвідоме більшою чи меншою мірою ставало предметом аналізу (Сократ, Платон, Спіноза Ляйбніц, Кант, Шопенгауер та ін.). 19 – 20 ст. відзначилися зростанням інтересу до несвідомого, його місця у структурі й функціях психіки, ролі у формуванні людини та її свідомості, місця в соціокультурних процесах. Психоаналіз як напрям психології, започаткований З.Фройдом, у змісті несвідомого виділяє такі складники: „1)зміст, який ніколи не був присутній у свідомості людини, і 2)зміст, який був присутній у свідомості, але був витіснений з нього в несвідоме (бажання, спогади, образи тощо)”(Психоаналіз, 75). Сучасна психологія виділяє декілька типів прояву несвідомого: „1)неусвідомлені спонуки діяльності (неусвідомлені мотиви й настанови); 2)неусвідомлені механізми й регулятори діяльності, що забезпечують її автоматичний характер (операційні настанови й стереотипи автоматичної поведінки); 4)неусвідомлені соціальні програми (цінності, настанови, норми тощо)”(Психоаналіз,76).

Зазвичай несвідоме асоціюється з чимсь негативним, злим, якого треба позбуватися чи уникати. Однак само собою воно перебуває поза межами такої оцінки. Це те ж саме, якби ми оголосили життя загалом, інстинкти чи забуті враження й образи ворожим людині, її свідомості. Цілісна людина – це її тілесність (життя) та психіка, що включає в себе, як ми вже знаємо, свідоме й несвідоме. А вищою метою людини є досягнення такої цілісності самої з собою, із зовнішнім та внутрішнім світом, переважним змістом якого і є несвідоме. І питання не в тому, щоб позбутися несвідомого чи підпорядкувати його свідомості, а в тому, , щоб знайти рівновагу й досягти цілісності особистості, де „Я” – свідоме й наше власне „не-Я” – несвідоме поєдналися б у відповідних пропорціях. Адже й розум, свідомість, які відриваються од несвідомих пластів, можуть призвести, як це показують наші сучасні „досягнення”, до вкрай негативних наслідків.

Досі ми говорили про те, що свідомість формується завдяки враженням і сприйняттям, які ми отримуємо від зовнішнього світу у формі знання, як це властиво й високоорганізованим тваринам. Однак вони не наділені свідомістю, тобто не відрізняють себе од світу, не співвідносять його з собою, не знають свого „Я”. Тим-то можна сказати, що життя тварин здійснюється виключно у сфері несвідомого. Натомість людське життя реалізується через взаємодію свідомих та несвідомих пластів психіки, душі. Іншими словами, людська душа містить як свідому частину, ту, що ми знаємо, тотожну з нашим „Я”, так і несвідому. Так само, як світ для нас постає таким, як ми його знаємо, так і несвідоме стає змістом нашої свідомості. Сфера „Я” розширюється за рахунок нашого несвідомого, змістом якого є вся еволюція Всесвіту – від фізико-хімічних й органічних процесів до психіки вищих тварин. Однак психіка людини, або її душевне (духовне) життя включає в себе також у стислій формі й історичний досвід, усі культурні надбання людства. Вони становлять зміст колективного несвідомого, або являють собою архетипи, за визначенням К.Юнга. То є одвічна енергія Всесвіту й гону людської історії, трансформована у психічну енергію, що забезпечує життєву й свідому активність людини, її здатність до творчості. Ці архетипи, або універсальні схеми, настанови й образи (патерни) поведінки людини як відображення колективного досвіду відтворюються й переживаються окремою людиною в ранньому дитячому віці (до 3-х років) несвідомо або у вигляді казок, а в дорослому віці – у формі міфів, легенд, притч, містичних учень. Людська свідомість як історично, так й індивідуально утверджувалася й утверджується в боротьбі з нелюдською, тваринною частиною душі, її несвідомим, що прагне заволодіти нашим „Я”. З іншого боку, свідомість прагне підкорити несвідоме або принаймні включити його у свій зміст саме через міфологічну символіку та її витлумачення, в тому числі в художній та науковій творчості. Підсумовуючи, можна сказати, що людська свідомість постає, з одного боку, завдяки відображенню й перетворенню зовнішнього світу, а з іншого – завдяки виринання з глибин несвідомого, яке за своєю структурою і змістом тотожне зі світом і з самою свідомістю

Отже, свідомість є така форма буття, яка вибудовується на основі всіх попередніх форм і здатна їх відображати й відтворювати. Водночас вона проявляється й функціонує як здатність людини самої людини здійснювати ці процеси. Тобто людина, будь-яка людська спільнота є носієм свідомості. Свідомість як людська здатність може функціонувати лише як цілісне структурне утворення в єдності своїх елементів – від простого відображення за допомогою органів чуття до розумових конструкцій – ідей, концепцій, принципів тощо. Свідомість проявляє себе через поведінку, дію (діяльність), мову. Всі ці елементи функціонують у спілкуванні, до того ж як у синхронічному, горизонтальному плані, так і в діахронічному (зв’язок з минулим і майбутнім). Крім мови, засобом спілкування, комунікації є вся система знаків – образів, символів, міфологічних сюжетів та містичних переживань, у яких наявний пласт неусвідомлених форм знання і досвіду. Свідомість, що тотожна з нашим „Я” функціонує в „полі свідомості” – з одного боку, це зовнішній світ, а з іншого – внутрішній світ, змістом якого переважно є несвідоме, в якому містяться індивідуальний досвід окремої людини та колективний, історико-культурний досвід людства. У психоаналізі цей досвід називається колективним несвідомим, або архетипом.