4. «Масова свідомість», «суспільна свідомість», «колективний інтелект».

В умовах сучасного світу поряд із духовним життям кожного окремого індивіда доцільно говорити про духовне життя цілого суспільства. Тим паче, що духовне життя - це традиційний дуалізм індивідуального і колективного.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива скла­дова суспільного виробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості.

Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.

Марксистська традиція виходила з тези, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки. На цьому грунтувалось основне пи­тання філософії. Але всяка абсолютизація значення суспільного буття чи суспільної свідомості з погляду теоретичного не виправдана. Життєді­яльність суспільства — це завжди складний, суперечливий процес орга­нічної єдності матеріального і духовного, ідеального, суспільного буття й суспільної свідомості, що взаємодоповнюють один одного, постаючи одночасно як відносно самостійні явища.

Суспільна свідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функ­цію щодо суспільного буття.

Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вона пов'язана головним чином з науково-теоре­тичним рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням су­б'єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не мо­жуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись у прак­тику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практи­ку, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підви­щення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції су­спільної свідомості створює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на ак­тивно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості має розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоять перед люд­ством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресу су­спільства, утвердження його свободи.

Тому процес формування і збагачення суспільної свідомості особис­тості виступає не тільки як мета, а й як передумова здійснення багато­гранних завдань пошуку шляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Коли ідеї, почуття, що становлять сутність суспільної свідо­мості, оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони ви­ступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес її формування і функціо­нування виступають як специфічний інструмент регулювання суспіль­ного розвитку. Але суспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Все залежить від того, якому соціальному су­б'єкта належать ті чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного потенціалу особи­стості.

Важливою рисою відносної самостійності суспільної свідомості є на­ступність у її розвитку: ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, не виникає на новому місці, а формується і утвер­джується на основі духовної культури минулих епох, котрі представ­ляють безперервний процес функціонування й розвитку суспільства.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через інди­відуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особис­тості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело — буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індиві­дуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивіду­альна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона вклю­чає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість — це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних харак­теристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підно­ситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає нівелюван­ня свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою фор­мування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

масова свідомість - Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набу-зає певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що ;получає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-тео-ретичних уявлень про дійсність. Масова свідомість інтегрує в собі духов­но-ідеологічне і побутово-психологічне відображення об'єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівня глибокого розуміння відпо­відальності особистості, усвідомлення її ролі в утвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображення відбувається складно, неоднозначно і суперечливо.

Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психоло­гічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Масова свідомість включає в себе найріз-нобічніші духовні утворення — елементи теоретичної та побутової свідо­мості, ідеології та психології, логічного, раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображення об'єктивної дійсності, своїх спе­цифічних інтересів у системі суспільних відносин. Такий специфічний характер масової свідомості, її особливу тонкість і делікатність, супереч­ливість та неоднозначність становлення і функціонування особливо важ­ливо враховувати в процесі формування духовної культури особистості. Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масової свідо­мості, разом з тим не варто перебільшувати її роль у формуванні духов­им культури людей. При всіх прогресивних змінах, що відбуваються і Ній, їй властива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об’єктивну дійсність, брати активну участь у формуванні в особистості наукового бачення світу. Це під силу тільки науково-теоретичному рівні відображення дійсності. Процеси суспільного буття, випереджають рівні масової свідомості. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відносин. Ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли і їй достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характеї 'тку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.

Рівень масової свідомості - це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення дійсності. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується соціальною психологією.

Велику роль у масовій свідомості відіграють масові уявлення про соціальний престиж, моду, життєвий успіх. Важливим регулятором процесів масової свідомості постає явище "соціальних ролей", яке передбачає існування сталих образів типового виконання людиною певних соціальних функцій; наприклад, "якщо я батько, то я повинен..." і т. ін.

Відомий дослідник первісного інтелекту Леві-брюль (1857—1939) розрізняв індивідуальний і колективний інтелект. Він вважав, що індивідуальний інтелект був заснований на спільних законах формальної логіки, оскільки інакше людина не могла б вижити в боротьбі за існування. Проте колективний інтелект мав дологичеський (пралогичеський) характер. Основою його служив закон партіципациі (сопрічастія), відповідно до якого первісна людина вважала, що сприйманий об'єкт може знаходитися одночасно в різних місцях зображення об'єкту тотожне самому об'єкту (тому дія на зображення тварини вабить майбутній успіх на полюванні) і так далі Дологичеськоє мислення, по Льові-брюлю, втілювалося в колективних обрядах і міфах. Концепція дологичеського мислення піддалася серйозній критиці в радянській і зарубіжній науці. Та і її автор в кінці свого життя не схильний був надмірно відстоювати дологичеський характер первісного мислення.

Нам представляється,что в області відображення безпосередніх типових властивостей і зв'язків природних явищ первісне мислення мало швидше логічний, чим дологичеський характер. Проте не слід переоцінювати логічну природу первісного мислення і тим самим перетворювати закони логіки на дуже легкий і скороспілий дар людської думки. Логічне мислення не могло скластися відразу, воно повинне було пройти ряд етапів, починаючи з етапу незрелого, несложівшегося логічного мислення яке навряд чи могло бути засноване на «четко очерченних», готових законах тотожності, протиріччя, виключеної третьої, достатньої підстави.

Представляється, що первісне мислення було засноване швидше на тій, що повторюється «логике вещей», тобто стійких, регулярних зв'язках явищ природи. У надрах цієї логіки складалися власне формально-логичеськие закони. Слід розрізняти, далі «пласт» мислення, пов'язаний з сукупністю спостережуваних явищ природи, що повторюються, і «объяснительный» пласт, в межах якого складання формальної логіки відбувалося особливо складним чином. Необхідно розрізняти тому процеси логизациі безпосереднього конкретного рівня мислення і мислення пояснювального.

«Дологическое мишленіє» Льові-брюля явно відносилося до останнього рівня. У мисленні первісною людини виникають дві основні парадигми, або типи інтелекту.—реалистическая і ілюзорна, фантастична. Перша полягала в розумінні речей такими якими вони є самі по собі, в їх поясненні

«из самих себя», без яких-небудь сторонніх збільшень. Ця парадигма мала потужне біологічна підстава, бо пристосовний спосіб життя тварини передбачає адекватне віддзеркалення зовнішньої середи. Ще сильніші підстави парадигма реалізму отримала з виникненням соціального способу життя, бо перетворення природної середи, виробництво власного життя ще в більшій мірі чим пристосовний спосіб життя, потребує адекватності віддзеркалення, без якої неможливе створення «второй пріроди».

Реалістична парадигма проходить через всю історію людства і визначає всі досягнення людського інтелекту. На відомому ступені розвитку вона отримує своє філософське вираження переважно у формі матеріалізму, що піднімає цю парадигму до рівня високої і продуктивної абстракції. Певні елементи реалістичної парадигми неминуче виникали і в межах ідеалістичних концепцій обумовлюючи все ті дійсні реалістичні досягнення, які по суті виявлялися матеріалістичними за своїм змістом. До них можна віднести, наприклад, весь раціональний вміст ідеалістичної діалектики Канта. Фіхте, Шеллінга і особливо Гегеля. Друга, конкуруюча парадигма людського інтелекту пов'язана з єдино можливою альтернативою реалістичною парадігми—бессознательним перенесенням на природні явища людських якостей, перш за все здібності мислення і свідомої дії.

Виникнення антропоморфічної парадигми із зародженням шару пояснювального мислення було необхідним і неминучим кроком людського інтелекту. Явища природи, їх впорядкованість. закономірну послідовність первісна людина могла пояснити лише за зразком і подібності власної свідомої поведінки. Активність природи отримувала характер навмисних дій, які почали приписуватися духам, духовним істотам. Природа і структура людської психіки такі, що власні свідомі дії вже на найраніших етапах розвитку людини стають предметом безпосередніх спостережень і усвідомлення. У діяльній природі людини і його психіки закладені передумови первинного пояснення природних явищ за зразком людських свідомих дій.

Ця передумова легко виявляється і в психології дитяти, у відомому віці що приписує речам хороші і погані наміри. Оскільки для первісної людини свідома дія виступала як щось природне і звичайне, природні явища легко було пояснити свідомістю, волею, намірами.