2. Вимоги до оформлення контрольної роботи

Виконання роботи передбачає вивчення теоретичного матеріалу і вибір положень, які мають використовуватися під час розрахунків.

Неприпустимо переписувати текст підручників чи навчальних посібників. Автор повинен викладати текст із посиланням на його практичне застосування у виконуваній роботі.

Контрольна робота оформляється у вигляді пояснювальної записки обсягом 15–20 сторінок формату А4. Кожна сторінка пояснювальної записки повинна мати рамку, виконану чорнилами або пастою на відстані 20 мм зліва та по 5 мм з інших боків. Відстань від рамки до тексту з початку рядка – 5 мм, у кінці – не менше ніж 3 мм, а від рамки до першого рядка вгорі й останнього знизу – не менше ніж 10 мм. Абзац починається відступом на 15–17 мм. Відстань між рядками становить 5–7 мм. Усі сторінки, починаючи з титульного аркуша, мають бути пронумеровані (на титульному аркуші номер не ставиться).

Пояснювальна записка повинна мати тверду обкладинку, на якій наводяться дані: назва університету, факультету, кафедри, найменування роботи, прізвище студента – автора роботи, прізвище викладача, назва міста та рік виконання.

3. Рекомендації до виконання контрольної роботи

У цьому розділі містяться основні положення теоретичних питань і практичні рекомендації до їх застосування. Студент повинен використати рекомендації й вибрати правильне рішення.

Поняття “ризик” застосовують багато конкретних суспільних та природничих наук. Кожна з них має свій предмет, свою спрямованість у дослідженні ризику і користується для цього власними методами. Крім того, ризик – це складне явище, що має багато різних, а іноді й протилежних реальних основ. Це зумовлює можливість співіснування багатьох визначень, які пояснюють поняття ризику з різних точок зору. У цих визначеннях можна побачити велику розбіжність підходів як до самої категорії (небезпека, загроза, невизначеність, можливість збитку або втрат, діяльність із зняття невизначеності й т.д.), так і до методів та способів її вимірювання (грошима, відносними величинами тощо).

Так, Дж. Сінклі вважає, що ризик – це невизначеність, пов'язана з будь-якою подією чи її наслідками, тим самим закладаючи в саме визначення невиразність. Нечіткість визначення не дозволяє розробити адекватні такій складній категорії, як ризик, методи його кількісної оцінки. Крім того, існує теоретична, а найголовніше – практична необхідність керування ризиком. Очевидно, досить складно побудувати систему керування невизначеністю.

Немало вчених (Нікбахт, Гроппеллі та Суторміна) визначають ризик як рівень невизначеності, пов’язаної з інвестиціями або реалізацією проекту, що, безперечно, обмежує поняття ризику тільки цими процесами.

Б. Райзберг, І.Т. Балабанов, С.І. Лукаш і Л.А. Малютіна вважають, що ризик – це небезпека втрат та можливість одержання збитків. Один з основоположників теорії ризику Б. Райзберг пропонує розраховувати критерій кількісного оцінювання і ризику як можливість того, що отриманий результат буде меншим від запланованого значення. Тобто критерієм оцінювання ризику (задача 1) можна вважати абсолютний розмір, який визначається множенням очікуваного розміру втрат на ймовірність того, що ці втрати відбудуться,

, (1)

де – ступінь ризику,

Вт – очікувані втрати,

– імовірність утрат.

Виходячи із цього, головними показниками ризику Райзберг вважає зони ризику і криву ймовірностей утрат – криву ризику (див. рис. 1).

Безризикова зона
	Зона допусти-мого ризику		Зона критичного ризику		Зона катастрофічного ризику		величина можливих утрат
0		Розрахунковий прибуток		Розрахункова виручка		Майновий стан

Рис. 1. Схема зон ризику

Ділянка, в межах котрої втрати не очікуються, називається безризиковою зоною. Під зоною допустимого ризику розуміють ділянку, в межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менші, ніж очікуваний прибуток.

Зона критичного ризику – це ділянка, що характеризується можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повної розрахункової виручки від підприємництва.

Зона катастрофічного ризику – це ділянка втрат, котрі за своєю величиною переважають критичній рівень і за максимумом можуть досягати величини, що дорівнює вартості майна підприємства. Катастрофічний ризик може призвести до банкрутства підприємства.

Крива ймовірностей розподілу втрат (крива ризику) – це графічне зображення залежності ймовірності втрат від їх рівня, що показує, наскільки можливе виникнення тих або інших утрат. Але в процесі прийняття підприємцем рішень про допустимість і доцільність ризику йому важливо знати не стільки можливість визначеного рівня втрат, скільки ймовірність того, що втрати не перевищать визначеного рівня. А вірогідність того, що втрати не перевищать визначеного рівня, є показником надійності, впевненості. Тому найбільш універсальним визначенням категорії “ризик” є наступне.

Ризик – це властивість системи під впливом зовнішніх та/чи внутрішніх чинників переходити зі стану нормального функціонування (працездатності) у стан відмови. Система може знаходитися у двох станах – нормального функціонування (працездатності) або відмови. Стан працездатності – це стан, при якому система забезпечує виконання заданих функцій (досягнення поставленої мети). Стан відмови – це стан, що веде до порушення заданих функцій і невиконання поставленої перед системою мети. Рівень ризику може бути виміряний імовірністю переходу системи зі стану працездатності в стан відмови.

У тих випадках, коли підприємство здійснює свою діяльність в умовах ризику, необхідно цей ризик ідентифікувати, виміряти, оцінити його можливі наслідки і контролювати. Процеси ідентифікації, вимірювання й оцінювання становлять зміст аналізу ризику. Для аналізу ризику може бути використана послідовність дій, що наведена на рисунку 2.

Визначення процесу (системи) і його призначення, основної мети процесу (системи) та результатів його здійснення при заданих обставинах
Виявлення внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливають на рівень ризику
Аналіз виявлених чинників
Оцінювання конкретного виду ризику
Якісний аналіз ризику	Кількісний аналіз ризику
Розроблення заходів для управління ризиком

Рис.2 Структурна схема аналізу ризику

Найбільш важливим та трудомістким є етап оцінювання ризику. Сучасний рівень вимог до врахування ризику в діяльності підприємства, що характеризується прагненням зведення до мінімуму помилкових дій керівників усіх рангів, приводить до необхідності поєднання цих двох напрямів. Вони доповнюють один одного, тому що існують такі сфери управлінської діяльності (зміни в організаційних структурах, маркетинг, вибір варіантів інвестування), де неможливо прийняти рішення або тільки на основі якісного опису проблеми, або обійтися тільки математичними моделями.

Якісне оцінювання ризику – це визначення всіх конкретних видів ризику, що виникають у процесі діяльності підприємства. А завершальним етапом ідентифікації ризиків є віднесення їх до однієї з трьох основних категорій: ризики, які часто зустрічаються, або “відомі” ризики; ризики, котрі можна передбачити; ризики, які не можна передбачити.

До відомих ризиків відносять ті, що часто зустрічаються і можуть бути враховані з високим ступенем імовірності. Типові відомі ризики – невиконання робіт у намічений термін через нереальні нормативи. Ризики одержання штрафів, втрати частини матеріальних ресурсів унаслідок розкрадань також можуть бути віднесені до цієї категорії. Відомі ризики можуть бути ідентифіковані в процесі аналізу статистичної та бухгалтерської звітності.

До ризиків, які можна передбачити, належать ті, можливість появи котрих диктує досвід. До цієї категорії відносять ризики укладання договорів про постачання сировини, матеріалів і комплектуючих до завершення переговорів та укладання контрактів із споживачами, ризик зниження трудового потенціалу внаслідок звільнень співробітників, ризик затримки постачань комплектуючих й інші аналогічні ризики. Ці ризики можуть бути ідентифіковані на основі опитування експертів.

Нарешті, до непередбачених ризиків належать ті потенційні загрози нанесення збитку, щодо яких не можна спрогнозувати ні час настання (появи), ні ймовірні масштаби наслідків, пов'язаних із їх можливою появою. Як правило, непередбачені ризики пов'язані з такими подіями, як зміна в політичній обстановці, зміна позицій партнерів, вкладників-акціонерів, зміна у банківській політиці (умов кредитування, термінів, процентних ставок і т.д.).

Визначаючи ризик як вірогідність впливу можливих у майбутньому несприятливих подій, підприємство стикається з необхідністю вироблення певного ставлення до потенційної загрози недосягнення цілей стратегічної програми, яка розробляється. Основна трудність полягає в тому, що атрибути ризику – час настання і сила впливу несприятливих подій – не можуть бути передбачені однозначно. Тому ставиться завдання одержання у визначеному змісті найкращих прогнозів значень атрибутів. Варіанти розв’язання останньої задачі називають кількісними оцінками ризику, а сам процес розроблення прогнозу – оцінюванням ризику.

Існують різні методи кількісного оцінювання ризику:

• метод математичної статистики;

• метод дерева рішень;

• метод аналізу чутливості;

• метод експертних оцінок;

• метод аналізу результатів діяльності.

Вибір методу оцінювання залежить від категорії, до якої належать виявлені ризики. Так, для відомих ризиків і за наявності статистичної інформації для одержання прогнозних оцінок використовують: оцінки математичного очікування збитків, оцінки максимального (при заданому рівні довірчої можливості) зниження цільових показників стратегічної програми й інші параметри розподілу цільових показників. Таким чином, при оцінюванні відомих ризиків можуть бути ефективно використані методи математичної статистики.

Метод математичної статистики

При застосуванні методу математичної статистики розмір ризику вимірюється двома критеріями:

• середнє очікуване значення;

• коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення є середньозваженим для всіх можливих результатів, де можливість кожного результату використовується для оцінювання частоти або ваги відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, що ми очікуємо в середньому.

. (2)

Середній розмір являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дає можливості прийняти рішення на користь якогось варіанта, наприклад вкладення капіталу. Для остаточного ухвалення рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середнього розміру. Для цього на практиці зазвичай застосовують два пов’язаних критерії: дисперсію і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія становить середньозважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних

, або , (3)

де – дисперсія;

X_t – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

– середнє арифметичне значення;

P_t – імовірність появи очікуваного значення X_t. При розв’язуванні задач імовірність може бути задана у вихідних даних (задачі 2, 6) або її треба обчислити за частотою, з якою той чи інший результат був отриманий в аналогічних умовах. Наприклад, за задачею 3 для варіанта № 5 імовірність одержати прибуток у сумі 25 тис. грн. при вкладенні капіталу в проект А дорівнюватиме 33 / 82 = 0,402;

n – кількість спостережень.

Середнє квадратичне відхилення визначається за формулою

, або . (4)

Середнє квадратичне відхилення є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, у котрих вимірюється ознака, що варіює. Дисперсія та середнє квадратичне відхилення є мірами абсолютного коливання показника. Варіант, у якому середнє квадратичне відхилення має більше значення, є більш ризикованим. Узагалі ж, для вибору менш ризикованого варіанта зазвичай використовують коефіцієнт варіації. Він являє собою відношення середнього квадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих значень

(5)

де V – коефіцієнт варіації, %;

– середнє квадратичне відхилення.

Коефіцієнт варіації – відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100 %. Чим більший коефіцієнт, тим сильніше коливання. Існують рекомендації щодо класифікації якісних оцінок коливань явищ за допомогою коефіцієнта варіації:

до 10 %	–	слабкий ступінь коливання;
10 – 25 %	–	помірний ступінь коливання;
понад 25 %	–	високий ступінь коливання.

За допомогою статистичного методу оцінювання ризику можна визначити ризик не тільки конкретної угоди, але й підприємства в цілому на основі аналізу динаміки його прибутків за деякий проміжок часу. Перевагою даного методу є простота розрахунків. За допомогою цього методу підприємство може прийняти рішення з таких питань:

• вибрати фінансове вкладення з меншим ступенем ризику (задачі 2 і 3);

• зробити вибір відносно постачальника або виробництва конкретного товару;

• кожний із нас може вибрати місце роботи, де рівень ризику нижчий.

Метод аналізу чутливості

При розгляді ризиків, які можна передбачити, основна увага спрямована на виявлення сценаріїв, при реалізації котрих може відбутися зниження цільових показників діяльності підприємства до критичного рівня (нижче від прийнятного рівня). Істотну користь у цьому випадку приносить метод аналізу чутливості, що складається з таких кроків:

• вибір основного, ключового показника, тобто параметра, щодо котрого і проводиться оцінювання чутливості;

• вибір чинників (рівень інфляції, стан економіки й ін.);

• розрахунок значень ключового показника на різноманітних етапах здійснення проекту: вишукування, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес віддачі вкладених коштів. Сформовані таким чином послідовності витрат і надходжень дають змогу визначити фінансові потоки для кожного моменту або відрізка часу, тобто розрахувати показники ефективності. Спочатку необхідно побудувати діаграми, що відбивають залежність вибраних результуючих показників від розміру вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити “ключові показники”, які найбільшою мірою впливають на оцінку проекту;

• потім визначаються критичні для проекту значення ключових параметрів. У найпростішому випадку може розраховуватися так звана “точка беззбитковості”, що виражає мінімальний допустимий обсяг виробництва (продажу), при котрому проект не приносить прибутку, але ще не стає збитковим.

Якщо проект фінансуватиметься за рахунок кредитів, то критичним значенням буде той мінімальний розмір ставки, при якому проект виявиться не в змозі погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий n-мірний (за кількістю критичних точок) опис поля допустимих значень, у межах котрого проект вважається таким, що відбувся з фінансової й економічної точок зору.

Аналіз чутливості дає змогу фахівцям із проектного аналізу враховувати ризик і непевність. Так, якщо ціна продукції виявилася критичним чинником, то можна підсилити програму маркетингу або знизити вартість проекту. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програмі навчання персоналу і менеджменту, іншим заходам для підвищення продуктивності. Біля 40 % нафтових компаній США застосовують даний метод аналізу як спосіб скорочення ризику.

Водночас аналіз чутливості має дві серйозні вади. Він не є всеосяжним, тому що не розрахований для врахування всіх можливих обставин; крім того, він не уточнює можливість здійснення альтернативних проектів. І взагалі, цей метод дозволяє визначити критичні значення деяких показників при здійсненні проекту чи при виконанні конкретного плану робіт у діяльності підприємства. Але як і статистичний метод, метод аналізу чутливості надає можливості розрахунку рівня ризику.

У запропонованій задачі № 5 необхідно розрахувати показник ефективності інвестиційного проекту – чистий дисконтований дохід за наступною формулою:

, (6)

де П_t – надходження по проекту за період t;

П₀ – початкові інвестиції;

В_t – виплати по проекту за період t;

О_t – обсяг реалізації продукції за період t;

ЧГП_t – чистий грошовий потік, що припадає на одиницю продукції за період t;

і – процентна ставка по інвестиціях, %.

Потім необхідно розрахувати, який вплив роблять на оцінку чистого дисконтованого доходу зміни у вихідних даних, зокрема таких:

• обсяги реалізації продукції О_t ;

• ринкові ціни виробленої продукції Ц_t ;

• витрати на виробництво та реалізацію продукції В_t.

Метод експертних оцінок

У ряді випадків, коли підприємство не має достатньої статистичної інформації, застосовується метод експертної побудови сценаріїв. Експертний метод може бути реалізований шляхом опрацювання думок досвідчених підприємців і спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про можливість виникнення різноманітних розмірів утрат. Можна обмежитися одержанням експертних оцінок можливостей допустимого критичного ризику або оцінити найбільш імовірні втрати в даному виді діяльності підприємства.

Існує багато варіантів використання методу експертних оцінок при розрахунках рівня ризику. Наприклад, ризик, що ми оцінюємо, описується визначеним числом n i- х чинників, котрих, як правило, не більше ніж 10. Значення кожного з них ранжується за ступенем можливого ризику і нормується, тобто кожному присвоюється визначений бал В_i – від 1 до 10. При цьому з урахуванням ступеня ризикованості кожному такому чинникові присвоюється (експертним шляхом) своя вага w_i , що відображає частку важливості впливу чинника в загальному розмірі ризику. Загальна сума ваг дорівнює одиниці. Відсутність впливу якогось чинника оцінюється нульовим значенням. Бал i- го чинника помножується на відповідну питому вагу, а сума результатів визначає розмір даного ризику

. (7)

Чим ближче R до 10, тим більший ризик, в міру наближення його до 0 ризик зменшується. При визначенні рівня ризику можна використовувати наступну шкалу меж зон ризику:

Межа зон ризику R	0	0,1 – 2,5	2,5 – 5,0	5,1 – 7,5	7,6 –10
Зони ризику	Безризико-ва	Мінімаль­ного	Підвищено-го	Критичного	Недопусти-мого

Метод доцільності витрат

Метод доцільності витрат базується на аналізі фінансового стану підприємства (необхідно використовувати фактичну статистичну звітність підприємства за один рік). Застосування цього методу складається з двох етапів (задача 4). На першому етапі необхідно розділити всі оборотні активи підприємства (розділ 2 активу балансу) за ступенем ризику або ліквідності й проаналізувати тенденції зміни питомої ваги кожної групи. Рекомендована класифікація активів підприємства наведена на рисунку 3.

На другому етапі відбувається визначення ступеня ризику втрати фінансових коштів за допомогою ідентифікації потенційних зон ризику. Для цього визначаються три показники фінансової стійкості підприємства:

• надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних коштів (±Е^С);

• надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних і довгострокових позикових коштів для формування запасів (±Е^Т);

• надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних, довгострокових і короткострокових позикових коштів для формування запасів (±Е^н).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів та витрат джерелам їх формування. Балансова модель стійкості фінансового стану фірми може бути подана таким чином (відповідно до побудови балансу):

, (8)

де НА – необоротні активи (ряд. 080 балансу);

О – оборотні активи (ряд. 260 балансу);

Рис. 3. Класифікація поточних активів підприємства за ступенем ризику

В^п – витрати майбутніх періодів (ряд. 270 балансу);

В^к – власний капітал (ряд. 380 балансу);

З^н – забезпечення наступних виплат і платежів (ряд. 430 балансу);

З^д – довгострокові зобов’язання (ряд. 480 балансу);

З^к – короткострокові позикові кошти (ряд. 500+ ряд. 510 балансу);

З^п – поточні зобов’язання (ряд. 620 - ряд. 500 - ряд. 510 балансу);

Д^м – доходи майбутніх періодів (ряд. 630 балансу).

Оборотні активи у свою чергу необхідно розподілити на:

З – запаси (ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 130 + ряд. 140 балансу);

А^п – грошові кошти, розрахунки та інші активи.

Тоді маємо

. (9)

Для аналізу коштів, що знаходяться під впливом ризику, загальний фінансовий стан фірми варто розподілити на п’ять фінансових сфер:

• область абсолютної стійкості, коли мінімальний розмір запасів і витрат відповідає безризиковій зоні;

• область нормальної стійкості відповідає зоні мінімального ризику, коли є нормальний розмір запасів та витрат;

• область нестійкого стану відповідає зоні підвищеного ризику, коли є надлишковий розмір запасів і витрат;

• область критичного стану відповідає зоні критичного ризику, коли є затовареність складів готової продукції, низький попит на продукцію тощо;

• область кризового стану відповідає зоні неприпустимого ризику, коли є надмірні запаси і затовареність складів готової продукції та фірма знаходиться на грані банкрутства.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової сфери ступінь її стійкості. Наявність власних оборотних коштів дорівнює різниці між величиною джерел власних оборотних коштів і необоротних активів

, (10)

тоді надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних коштів дорівнює різниці між власними оборотними коштами та величиною запасів

. (11)

Надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних і довгострокових джерел формування запасів дорівнює різниці між сумою власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і величиною запасів

. (12)

Надлишок (+) чи брак (–) власних оборотних, довгострокових та короткострокових позикових коштів для формування витрат визначається як різниця між усіма основними джерелами власних оборотних коштів і величиною запасів

. (13)

З вищесказаного випливає, що:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану задається наступними умовами:

. (14)

2. Нормальна стійкість фінансового стану задається такими умовами:

. (15)

3. Нестійкий фінансовий стан, що дозволяє відновити рівновагу платоспроможності фірми, задається умовами:

. (16)

4. Критичний фінансовий стан задається наступними умовами:

. (17)

5) Кризовий фінансовий стан задається такими умовами:

. (18)

Потім на основі визначеного рівня ліквідності та фінансової стійкості підприємства розробляється програма дій для його підвищення. Визначення рівня ризику особливо важливе при виборі клієнтів підприємства і підписанні з ними ділових угод.