[Ред.] Види та методи

Стаття 66 закону України "Про банки та банківську діяльність" розрізняє форми адміністративного та індикативного регулювання. Згідно з нею, адміністративне регулювання складається із реєстрації банків та ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю банків; та надання рекомендацій щодо діяльності банків. А індикативне регулювання відповідно до зазначеної статті охоплює встановлення обов’язкових економічних нормативів; визначення норм обов’язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; визначення процентної політики; рефінансування банків; кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операції з цінними паперами на відкритому ринку; а також контроль імпорту та експорту капіталу.

У вітчизняній науці панує поділ нагляду (контролю) за банками на вступний, попередній та поточний. Згідно з цією класифікацією вступний нагляд здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Це передбачає перевірку обсягів та джерел капіталу, кваліфікаційних та професійних якостей відповідального менеджменту, бізнес-плану банку на наступний період часу. Проведення попереднього / пруденційного нагляду має на меті забезпечити дотримання банками вимог пруденційного ведення справ за рахунок заборони або обмеження видів діяльності, наприклад, за допомогою формування резервів під збитки із ризикованих операцій. До цього виду нагляду належить також безвиїзний нагляд, який полягає в перевірці та аналізі наданої банками звітності, зокрема, розрахунку економічних нормативів. Поточний нагляд є рівнозначним інспектуванню банків та їхніх установ, в рамках якого перевіряється надана банками звітність, та аналізується позиція банку, зокрема, за допомогою методики CAMELS. Поточний нагляд також охоплює застосування санкцій та заходів щодо організаційного зміцнення фінансового, оздоровлення окремих банків. ^[9]

Дещо ширшу класифікацію банківських регулятивних заходів пропонує, зокрема, Д. Нойбергер, яка розрізняє превентивний та протективний банківський нагляд, а також виділяє конкуренційну політику в банківській сфері як додаткову групу наглядових банківських заходів. Заходи превентивного нагляду спрямовані на уникнення банкрутства банку. Вони охоплюють вимоги до власного капіталу, ліквідності та диверсифікації, надання інформації, заборону певних видів банківських операцій, а також інструкції щодо звітності. Сюди зараховуються також ліцензійні умови, які є визначальними в рамках вступного нагляду. Протективний вид нагляду націлений на уникнення негативних наслідків банкрутства банку для банківського сектору, тобто такі заходи застосовуються тоді, коли превентивні заходи не спрацювали. Він охоплює страхування депозитів (в Україні здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб), кредитування центробанком як кредитором останньої інстанції, та державні заходи втручання такі як мораторій. Наявність державних заходів втручання є обов’язковою і в рамках превентивного нагляду. Конкуренційна політика є також розповсюдженим важелем впливу. Вона охоплює, в основному, законодавство в сфері конкуренції, регулювання цін та процентних ставок. ^[10]