Правові основи страхування

Страхові послуги в сучасних ринкових умовах широко представлені численними страховими організаціями. Звичайно, існує й попит на такі послуги, оскільки страхування за своєю суттю надає гарантії відновлення порушених майнових інтересів у випадку настання непередбачуваних подій, звільняючи таким чином особу від витрат на відшкодування збитків

Відносини зі страхування на правовому рівні регулюються, перш за все, Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР (далі – Закон про страхування). Крім цих нормативно-правових актів та постанов КМУ, страхування регулюється відповідними актами міністерств та інших державних органів виконавчої влади. Також слід звернути увагу на функціонування у цій галузі спеціального контролюючого органу – Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Держфінпослуг), яка, відповідно до законодавчо визначених повноважень, здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів.

Основним документом у сфері страхових послуг є, безумовно, Закон про страхування. Статтею 1 Закону визначено поняття страхування (вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів). Для узаконення відносин зі страхування необхідно укласти відповідний договір.

Визначення поняття договору страхування передбачено і ЦКУ, і Законом про страхування, причому істотних розбіжностей між ними немає. Зокрема Кодексом встановлено, що за цим договором одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Законом про страхування визначено аналогічну норму, але при цьому вказується, що ці майнові інтереси є об'єктами страхування, а не предметом.

Слід зазначити, що в страхуванні застосовується дуже специфічна термінологія, яка іноді може бути не зовсім зрозумілою. Зважаючи на це, наведемо найбільш уживані в договорах страхування терміни. Страховий ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі; страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку; франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування; страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування; страховий тариф – ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхування в Україні може бути як добровільним, так і обов'язковим. Відмінність обов'язкового страхування (ст. 7 Закону про страхування) від добровільного (ст. 6 цього Закону) полягає в тому, що зобов'язання укласти договір обов'язкового страхування виникає на підставі закону, незалежно від волі його учасників. В Україні налічується близько 40 видів обов'язкового страхування, а кількість видів добровільного взагалі не обмежена законодавством.

З визначення договору страхування стає зрозумілим, що цей договір є двостороннім – укладається між страхувальником та страховиком. Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII, з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Отже, в Україні не передбачена діяльність страховиків у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, які є найпоширенішим видом господарських товариств. Також законодавство вимагає, що страхова діяльність в Україні має здійснюватися виключно страховиками, які є резидентами України.

Особливості правовідносин із залученням державних коштів викладені у статті 2 вказаного Закону. Зокрема, законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендера з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється уповноважувати страховиків здійснювати окремі види страхування з боку держави. Ця норма Закону набула чинності лише в 2001 році. Але на сьогодні законодавством не визначено переліку уповноважених страховиків на здійснення окремих видів страхування відповідно до вказаного пункту Закону.