3. Фінансове право як галузь права.

4. Поняття, предмет і метод фінансового права.

Організація, управління, контроль фінансової діяльності держави передбачає чітку правову врегульованість відносин руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність у разі виокремлення об’єкта регулювання, системи суб’єктів відносин, їх повноважень, прав і обов’язків. Не варто зводити фінансово-правове регулювання тільки до руху коштів. Ці відносини є предметом кількох галузей права. Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв’язку з функціонуванням державних фінансів та фінансів територіальних громад. Отже, фінансове право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад. Саме на такому підході ґрунтується визначення предмета фінансово-правового регулювання, меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в кількох аспектах: як галузь права, як науку і як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак її публічний характер припускає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, мають певні ознаки:

- складаються у сфері фінансової діяльності держави;

- реалізуються в процесі руху (формування, розподілу і використання) грошових фондів публічного характеру;

— їх об’єктом є грошові фонди держави і територіальних громад;

— припускається виняткова роль держави в цих відносинах. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави і територіальних громад з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко порівняно з іншими правовідносинами простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет, з другого — ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

Показовим щодо цього є порівняння фінансових правовідносин з адміністративними і цивільними правовідносинами. їх часто змішують, хоч їх розмежування має ґрунтуватися з позицій владно-майнових відносин. Отже, адміністративні правовідносини - владні, цивільні - майнові, фінансові — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання — це державне управління певними сферами, цивільно-правове - охоплює майнові відносини, то фінансово-правове визначається:

Класифікувати фінансові відносини можна залежно від1:

- стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

- характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо);

- суб’єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких виступають насамперед: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні й фізичні особи).

Проте групування фінансових відносин, видова особливість кожної групи не позбавляють їх основного загального змісту — утворення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність, гарантує і реалізує загальні принципи і форми фінансової діяльності, методи її регулювання. Фінансово-правовий аспект цих відносин визначається тим, що:

- фінансові ресурси забезпечують виконання практично всіх функцій держави;

за рахунок фінансових відносин забезпечується формування централізованих і децентралізованих грошових фондів; - відповідно до нормативних актів відбувається рух публічних

грошових фондів. Важливим критерієм визначення природи галузі права, її місця в системі права виступає метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів і способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання визначає також ступінь впливу на поведінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Кожен метод правового регулювання має характерні ознаки, сукупність яких і дає змогу реалізувати завдання і мету правової регламентації.

Аналіз системи впливу на відносини, що регулюються фінансовим правом, дає підстави для висновку, що основною ознакою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні вказівки одними учасниками фінансових відносин іншим, що діють від імені держави. Метод, що ґрунтується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, застосовують і в інших галузях права (наприклад, в адміністративному), проте в регулюванні фінансових відносин він має специфіку. Так, особливістю методу фінансового права є те, що владні приписи стосуються платників, порядку, умов і розміру платежів у бюджети, мети використання коштів та ін. Державними органами, які можуть давати розпорядження учасникам фінансових відносин, є фінансові органи. Інша особливість методу фінансового права - широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не допускають вибору) норм із метою формування бюджетів.

Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він припускає нерівність суб’єктів відносин для забезпечення особливого стану і ролі держави і виявляється у владних приписах, наказах одних суб’єктів іншим, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, який також має владний, імперативний характер. Проте, на відміну від останнього, метод фінансового права має певну галузеву специфіку:

- не ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб’єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансових органів, з якими інші суб’єкти відносин не перебувають в адміністративній залежності;

більшість владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

- не передбачає повного підпорядкування і залежності одного суб’єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

- передбачає чітку імперативність на всіх рівнях законодавчого регулювання, яка не змінюється і не знижується залежно від типу законодавчого акта (закону, інструкції тощо); регулювання здійснюється щодо специфічного об’єкта -публічних грошових фондів.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має свої особливості, які й реалізуються в імперативних приписах у сфері фінансової діяльності держави1, а саме:

а) переважають позитивні зобов’язання. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів виконувати їх (причому, нерідко в однозначній формі);

б) суб’єкти фінансового права чітко виконують обов’язки відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому є похідними від обов’язків;

в) підстави виникнення правовідносин регулюються на основі того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити в ці правовідносини відповідно до закону, а не волі вибору;

г) виявляється юридична нерівність суб’єктів, коли одні з них мають однобічні юридично-владні повноваження щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб’єктів. На цьому ґрунтується правосуб’єктність: у владних суб’єктів вона складається переважно з прав, а в зобов’язаних - з обов’язків і похідних від них прав. Може скластися враження, що у фінансовому праві, поряд з імперативним методом, застосовують також елементи диспозитивного методу. Приміром, у сфері регулювання відносин з формування грошових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) поряд з видимістю диспозитивності основою регулювання залишаються владні розпорядження. Справді, державні цінні папери придбавають добровільно, проте всі відносини, що випливають з цього факту, регулюються державними, однобічними розпорядженнями (терміни позики, відсотки, порядок погашення заборгованості не можуть бути предметом договору, вони закріплені законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання передбачає застосування рекомендацій, погоджень. Дійсно, узгодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто погоджують не саму природу обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, проте вони або гарантуються, підкріплюються імперативними розпорядженнями, або уточнюють їх.

При застосуванні імперативного методу можливе також використання рекомендацій, погоджень, що передбачає право вибору в поведінці підлеглого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони платника податків - може виявлятися й у можливості податкового планування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підпорядковані методу владних приписів.

5. Співвідношення фінансового права з іншими галузями права.

Фінансове право займає своє місце в системі національного права. Для співвідношення галузей права, як правило використовують предмет і метод правового регулювання. Простежимо співвідношення фінансового права з деякими галузями права.

Фінансове право і конституційне право.

За предметом правового регулювання галузі права, що розглядаються, різняться, оскільки конституційне право регулює основи суспільного ладу, політики, державний устрій, правове положення громадян, систему і принципи організації діяльності державних органів, завдання і функції держави. Фінансове право регулює фінансову діяльність держави. Як і інші галузі права, фінансове право розвивається на базі конституційного, розвиває, деталізує положення конституційно-правових норм щодо фінансової діяльності держави.

Щодо методів правового регулювання, треба відзначити, що вони дуже схожі за своїм характером та ознаками.

Фінансове право і адміністративне право.

Простежується схожість у методах правового регулювання (владний характер, нерівність сторін, каральний характер санкцій тощо). Щодо предмету регулювання, треба відзначити, що фінансове право теж спирається на норми адміністративного права, які регулюють основні принципи взаємовідносин особи і органів виконавчої влади, повноваження органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, їх організаційно-правову структуру та інші положення. Фінансове право конкретизує положення, пов'язані з реалізацією вищезазначеними органами повноважень у фінансовій діяльності, організаційно-правові питання фінансової діяльності та інші положення.

Фінансове право і цивільне право.

Стосовно методів правового регулювання варто відзначити їх різний характер, оскільки цивільно-правовий метод правового регулювання характеризується, на відміну від фінансового, диспозитивністю, рівністю сторін, добровільністю тощо. Щодо предметів правового регулювання, спостерігається тісний їх зв' язок, оскільки цивільне право регулює серед багатьох майнових відносин й грошові відносини. Проте фінансове право регулює тільки організаційно-майнові відносини, що випливають із владної діяльності держави.

6. Система і джерела фінансового права.

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права. Фінансове право - це також навчальна дисципліна у системі загальноправових курсів, що являє собою системне викладення теоретичного та прикладного матеріалу з метою підготовки кваліфікованих кадрів, які здатні аналізувати складні процеси у сфері фінансової діяльності держави. Систему курсу фінансового права як навчальної дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Навчальний матеріал зосереджений у Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави, її методи, принципи та правові форми; предмет та методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та муніципальних органів; поняття фінансового контролю, його види та методи, тобто такі норми й інститути, які є спільними для всіх інших фінансово-правових інститутів і становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави. Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів - бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитна система. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права, але об'єднуються в одну систему через єдиний предмет та методи фінансово-правового регулювання. Безперечно, ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави. Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку. Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплексну. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання - фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право - конституційне законодавство, трудове право - трудове законодавство, фінансове право - фінансове законодавство тощо). Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою. Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв'язання економічних та соціальних питань

Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати. Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є і те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства. Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99,100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів

закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

7. Наука фінансового права.

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому розг­лядати фінансове-правову науку окремо від фінансової (еко­номічної) вони вважають за неможливе. .

Наука фінансового права є самостійною галуззю публічного права, яке досліджує усі сторони життя держави, оскільки її функціонування неможливе без фінансового забезпечення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізо­ваних і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що вини­кають під час мобілізації коштів з юридичних осіб, грома­дян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійсненням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної на­уки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансо­вого законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення прак­тики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права вихо­дять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати вста­новленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі вла­стива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Не зважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при вста­новленні, застосуванні, дослідженні фінансово-правових норм неможливо. Економічні закони існують об'єктивно, але дер­жава за допомогою владних приписів надає економічним відно­синам правового характеру, перетворюючи їх у правовідноси­ни.

Наука фінансового права включає в себе цілеспрямований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінансово - правових інститутів, виявлення закономірностей розвитку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначення. Тому на наш погляд, істотним елементом науки фінан­сового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і відбиваючі сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінансового права

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільні відносини в сфері управління державними фінансами, визна­чає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведін­ки суб'єктів фінансово-правових відносин, то наука фінансово­го права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодав­ства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових прин­ципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалі­зується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підруч­никах з фінансового права.

Як і кожна наука, наука фінансово­го права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

Наука фінансового права - частина юридичної науки

люба наука є:

- визначена сума накопичених, обдуманих і систематизованих знань про яку - небудь область дійсності;

- пізнавальна діяльність спеціалістів в цій області.

8. Фінансово-правові норми: поняття, структура, види.

Фінансово-правові норми - це встановлені державою, загальнообов'язкові приписи щодо мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів, виражені у категоричній формі та забезпечені примусовою силою держави у разі недодержання.

Структура фінансово-правової норми традиційна, тобто гіпотеза , диспозиція і санкція.

Гіпотеза - частина норми, яка вказує на умови за яких виникають у суб' єктів фінансових правовідносин права та обов' язки (якщо має декілька джерел доходу).

Диспозиція - основна частина норми, яка вказує на модель поведінки суб'єктів фінансових правовідносин (подання декларації, сплата податку).

Санкція - частина норми, яка вказує на негативні наслідки у разі порушення фінансово-правових приписів (застосування фінансових санкцій тощо).

Види фінансово-правових норм:

- за характером припису:

- зобов'язуючі - що передбачають обов'язок виконати певні дії у сфері фінансової діяльності (подання декларації про доход, сплата податку тощо);

- забороняючі - що передбачають утриматися від здійснення певних дій у фінансовій сфері (заборона проведеня касових операцій без видачі чеку тощо);

- уповноважуючі - що надають учасникам фінансово-правових відносин право здійснити певні дії.

- за змістом:

- матеріальні - вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб' єктів фінансових правовідносин (обсяги фондів, ставки тощо);

- процесуальні - визначають процедуру здійснення фінансової діяльності держави (бюджетний процес тощо).

Особливості фінансово-правових норм: імперичний характер; переважно абсолютно-визначений характер; визначає моделі поведінки у сфері фінансової діяльності держави; публічний характер.