[Ред.] Органи банківського нагляду

Банківське регулювання здійснюється, як правило, органами, які мають нормотворчі функції, насамперед це парламент. Саме він формує законодавчу базу для ефективного впливу на діяльність банків відповідно до державних цілей, контролюючи її застосування та вдосконалюючи її. Функція банківського нагляду переважно покладається на незалежний від решти виконавчої влади орган банківського нагляду (окрема установа або центробанк, в Україні таким органом є НБУ). Потреба в постійній зміні законодавчої бази вимагає часткового передання парламентом нормотворчої функції органам нагляду.

Існує дискусія стосовно того, чи варто відокремлювати органи нагляду від центрального банку, чи сприяють мегарегулятивні повноваження ефективнішому регулюванню у фінансовій сфері, тому що банківську сферу важко вже розглядати окремо. В Україні ця дискусія проводилася в ракурсі питання підпорядкування Національному банку України Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, оскільки НБУ вже виконує функції банківського нагляду. Відповіді на це запитання остаточної не існує, оскільки у міжнародній практиці зустрічаються обидва випадки.

Починаючи зі семидесятих років, банки стають міжнородно активними і тому виникає потреба у міжнародній кооперації органів нагляду. Така координація відбувається в рамках Базельського комітету з питань банківського нагляду, в рамках якого сформульовано низку документів, що стали визначальними для банківського регулювання більшості країн світу. До таких документів можна віднести “Базель І“ й Основні принципи ефективного нагляду та також в дещо меншій мірі “Базель ІІ“

32. Правові основи грошового обороту

Правові основи організації грошового обігу в Україні за­кладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні”. Важливу роль у створенні грошової системи в Україні відіграв Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.96, яким було введено в обіг національну грошову одиницю — гривню, яка забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введен­ня в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 і 100 гривень. Кон­кретний механізм реалізації грошово-кредитної політики пе­редбачений у розділах IV і V Закону України “Про Національ­ний банк України”. В ст. 25 цього Закону зазначено, що основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики е регулювання обігу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казна­чейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними. Особлива роль у здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України “Про Національний банк України” здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу: