Висновки до другого розділу

Вступаючи в комунікацію, Ноmо Sapiens реалізує свої потреби у спілкуванні, воно виявляється головною причиною, через яку комунікація є необхідною. Володіння інформацією дозволяю трансформувати потреби і переключитись з однієї дискурсивної системи на іншу. З можливістю реалізувати свої потреби у віртуальному просторі, трансформується поведінка людини, змінюється її спілкування в соціумі.

Спілкування – увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

В соціокультурній парадигмі досліджень комунікація представлена як основний соціальний процес сучасності і як головний спосіб формування соціального простору.

У результаті міжособистісної комунікації реалізуються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (розмежування) людей, виробляються правила і норми поведінки.

Віртуальна особистість – одиниця характеристики Мережі. При вивченні цього феномена потрібно оперувати насамперед поняттям мовної особистості. Віртуальна особистість – це комунікативно-прагматична наявність особистості у мові. Модель віртуальної особистості формується через мову і стратегію мовної поведінки в Інтернеті.

Особистість в Інтернеті представлена через текст, обмежена письмовим каналом взаємодії. Це новий досвід комунікативного спілкування, що засноване тільки на письмових продуктах.

Особистість будує свою модель соціальної віртуальності. Модель соціальної віртуальної реальності кожної окремої особистості має соціальні критерії, які визначаються такими категоріями, як статус, престиж, соціальна роль (роль у віртуальній спільності).

Просторово-часові характеристики Інтернет-мережі відрізняються від якостей простору і часу, які властиві спілкуванню реальному. Орієнтири часу і простору в Інтернет-комунікації дещо втрачають свою традиційність. Трансформація ряду властивостей цих категорій, в яких розгортається діалог, перш за все свідчать про глобалізацію простору і часу в умовах Інтернет-комунікації на сучасному етапі.

До актуальних дискусій в режимі Оn-lіnе залучаються різні соціальні групи, що уособлюють різноманітні інтереси, здійснюють особисті контакти, розв'язують суперечки тощо.

Висновки

Інформаційне суспільство, що формується, уособлює ідею нової фази в історичному розвитку країн світу як результату “другої індустріальної революції”, що в основному ґрунтується на мікроелектронній технології. Всезростаюча кількість людей втягується у безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів діяльності.

Інтернет – це той інструмент, який дозволяє систематизувати інформаційну сферу особистості, зробити її доступнішою для її когнітивної діяльності, дає можливість креативного використання отриманої інформації.

Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. На основі аналізу базових понять дослідження (“віртуальний дискурс”, “віртуальна реальність”, “кіберпростір”, “віртуальна особистість”, “кіберчас”) виділено їх взаємозв'язок. Систематизовано отриману інформацію відповідно до предмета та об'єкта дослідження, досліджено поняття “віртуальний дискурс” як явище, що формується в Інтернет-мережі й вибудовується у процесі функціонування віртуальної особистості.

Методологічні передумови віртуального дискурсу визначено основними положеннями наукових принципів, підходів, сформульованих на різних рівнях методології: філософському та загальнонауковому: принцип загального зв'язку; системний підхід; принцип об'єктивності; особистісно-соціальний, емпіричний та міждисциплінарний підходи; конкретно-науковому: спостереження; комп'ютерний конвент-аналіз; метод узагальнення незалежних характеристик; статистичний метод.

2. Розроблено структуру віртуального дискурсу, яка характеризує його цілісність. Детально розглянуто складові віртуального простору: віртуальну особистість, віртуальний час, віртуальний простір. Зазначено, що визначені складові проявляються через соціальну перцепцію.

3. Розглянуто стратегічну складову міжособистісної комунікації. Зазначено, що основою міжособистісної комунікації є спілкування. Визначено рівні спілкування: спілкування-взаємовплив, спілкування-діяльність, спілкування-обмін інформацією, спілкування-сприймання, спілкування-міжособистісні відносини. Встановлено зміст функції, яку виконує віртуальний дискурс у процесі реалізації життєвої позиції комунікантів. Досліджено, що користувачі у віртуальному просторі реалізують свої потреби у спілкуванні та пізнанні незалежно від віку й статі.

4. Виявлено форми спілкування та пізнання, які використовують комуніканти у віртуальному дискурсі: чат, форум, “ася”, Інтернет-видання, відеопоезію, віртуальний щоденник, віртуальні бібліотеки та галереї. Зазначено, що в умовах збільшення ізольованості та низької комунікабельності сучасних людей Інтернет-комунікація компенсує нестачу спілкування. Обґрунтовані відмінності між віртуальною та реальною особистістю.

Дослідження проблеми дозволяє висловити такі рекомендації: рекомендувати вищим навчальним закладам України врахувати результати дослідження при організації Інтернет-бібліотек (з метою покращення процесу самоосвіти) та Інтерен-конференцій; врахувати результати дослідженні при викладанні спецкурсів та спец дисциплін із зазначеної тематики. Виконане дослідження не претендує на повноту і вичерпність всіх аспектів порушеної проблеми та зумовлює перспективи подальшого наукового пошуку – розробку та адаптацію нових форм віртуального дискурсу.