33. Дивідендна політика

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.Отже, дивідендна політика має поєднувати дві протилежні мотивації: -прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить високу ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до нього; - необхідність капіталізувати частину прибутку для забезпечення подальшого зростання підприємства за рахунок найбільш оптимального для підприємства джерела — прибутку.Оскільки основною метою будь-якого інвестора при вкладенні коштів у діяльність підприємства є нарощення капіталу, дивідендна політика повинна також дати відповіді на запитання:— якою мірою величина дивідендних виплат впливає на розмір сукупного багатства акціонерів?— якою має бути їх оптимальна величина? Складність поставлених запитань та необхідність знайти правильні відповіді на них привели до появи й розвитку теорій дивідендної політики. Будь-які зміни в дивідендній політиці впливають на ринкову ціну акцій. Непродумане чи випадкове падіння рівня дивідендних виплат може призвести до відпливу акціонерів, а необґрунтоване підвищення їх — до зростання інтересу інвесторів до підприємства та збільшення ринкової ціни акцій і одночасного ускладнення проблеми фінансування капіталовкладень, якщо майже весь прибуток було сплачено у вигляді дивідендів. Основні завдання, які мають бути обов'язково вирішені у процесі реалізації ефективної дивідендної політики, такі: - максимізація добробуту акціонерів; -достатнє фінансування діяльності компанії. Кожна компанія обирає свою дивідендну політику Виходячи з об'єктивних та суб'єктивних чинників, на дивідендну політику, зокрема, впливають: Правові обмеження, Обмеження контрактного характеру, Обмеження у зв'язку з недостатньою ліквідністю, Обмеження у зв'язку з виробничими потребами, Обмеження у зв'язку з інтересами акціонерів, Обмеження рекламно-інформаційного характеру.

34. Політика управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками підприємства є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку та нейтралізацію. Організація ефективного ризик-менеджменту забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить систему цілей та завдань управління ризиками; методи і засоби досягнення цих цілей.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у розробці системи заходів по нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов’язаних із здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.

Формування та реалізація політики управління фінансовими ризиками передбачає здійснення таких основних заходів:1. Ідентифікація окремих видів ризиків, пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства. 2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.3. Вибір та використання відповідних методів оцінки імовірності настання ризикової події за окремими видами фінансових ризиків.4. Визначення розміру можливих фінансових втрат при настанні ризикової події за окремими видами фінансових ризиків.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження фактори поділяють на об’єктивні та суб’єктивні.Об’єктивні фактори: рівень економічного розвитку країни, характер державного регулювання фінансової діяльності підприємства, темпи інфляції в країні, рівень конкуренції в окремих сегментах фінансового ринку, кон’юнктура попиту та пропозиції на фінансовому ринку.Суб’єктивні фактори: основні параметри фінансової стратегії підприємства, фінансовий менталітет власників та менеджерів в політиці допустимих ризиків, розмір власного капіталу підприємства, структура використовуваного капіталу, склад використовуваних активів.6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків за окремими фінансовими операціями та видами фінансової діяльності.

7. Вибір та використання внутрішніх механізмів та нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.8. Вибір форм та видів страхування окремих фінансових ризиків підприємства.9. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторингу фінансових ризиків.