21. Управління оновленням необоротних активів.
Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання. У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання: 1) визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі; 2) визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності; 3) визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг); 4) забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів; 5) формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури. Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є: 1. поточний ремонт — часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва); 2.капітальний ремонт — значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства); 3. придбання нових видів необоротних активів — заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань. Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів.
Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди. Завдання управління оборотними активами полягають у забезпеченні безперебійності виробничого процесу, прискоренні обертання оборотних засобів, забезпеченні ліквідності та платоспроможності, підвищенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і втрат у процесі їх формування і використання. Основне завдання управління дебіторською заборгованістю полягає у мінімізації її величини та строків інкасації боргу. Під час обґрунтування доцільності надання комерційного (товарного) кредиту покупцям продукції додаткові доходи від збільшення обсягів реалізації порівнюють з додатковими операційними витратами та фінансовими втратами від неповернення боргів. З метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми рефінансування дебіторської заборгованості: спонтанне фінансування (надання знижок з ціни за прискорення розрахунків), факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг. У процесі управління необоротними активами вирішуються такі комплекси управлінських завдань: обґрунтування можливих форм оновлення основних виробничих засобів, визначення потреби в їх нарощенні та можливих способів розширення, формування необхідних фінансових ресурсів, підвищення ефективності використання введених в дію основних засобів.
22. Оцінка ефективності реальних інвестицій.
Реальні вклади підприємства здійснюються в наступних основних формах:
1) придбання цілісних майнових комплексів;
2) нове будівництво;
3) реконструкція;
4) модернізація;
5) придбання окремих матеріальних активів.
Придбання цілісних майнових комплексів представляє собою інвестиційну операцію, що забезпечує виробничу або регіональну диверсифікацію діяльності. Нове будівництво представляє собою інвестиційну операцію, пов'язану з будівництвом нового об'єкту із закінченим технологічним циклом по спеціально розробленому або типовому проекту на спеціально відведених територіях. Реконструкція представляє собою інвестиційну операцію, пов'язану з переобладнанням діючих виробничих потужностей, направленим на вдосконалення виробництва і підвищення його техніко-економічного рівня на основі науково-технічних досягнень.
Модернізація представляє собою інвестиційну операцію, пов'язану із вдосконаленням і приведенням основних виробничих фондів в стан, що відповідає сучасному техніко-економічному рівню виробництва шляхом впровадження конструктивних змін, заміни вузлів і деталей.
Придбання окремих матеріальних активів представляє собою інвестиційну операцію, пов'язану з оновленням (в зв'язку із фізичним зношенням) або збільшенням чисельності (в зв'язку з ростом об'єму діяльності) окремих видів матеріальних засобів або предметів праці.
Для очікуваної ефективності інвестиційних проектів в сучасній практиці фінансового менеджменту використовуються наступні основні показники: чистий приведений доход; індекс доходності; період окупності; внутрішня норма доходності.
Чистий приведений доход дозволяє одержати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміють різницю між приведеними до теперішньої вартості (шляхом дисконтування) сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту і сумою інвестованих в його реалізацію засобів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:
ЧПД=ДП-ІС.
Використовувана дисконтна ставка при розрахунку цього показника диференціюється з врахуванням рівнів ризику і ліквідності.
Характеризуючи показник "чистий приведений доход", слід відмітити, що він може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки ефективності інвестиційних проектів, але і як критерій доцільності їх реалізації. Інвестиційний проект, по якому показник чистого приведеного доходу є від'ємною величиною або дорівнює нулю, повинен бути відхилений, так як він не принесе інвестору додатковий доход на вкладений капітал. Інвестиційні проекти з позитивним значенням показника чистого приведеного доходу дозволяють збільшити капітал інвестора.
Розрахунок індексу дохідності здійснюється по формулі:
,
де ІД - індекс дохідності по інвестиційному
проекту; ДП - сума чистого грошового
потоку в теперішній вартості; ІС - сума
інвестиційних засобів, що направляються
на реалізацію інвестиційного проекту
Якщо значення індексу дохідності менше одиниці або дорівнює їй, проект повинен бути відхилений в зв'язку з тим, що він не принесе додаткового доходу інвестору. Значенням показника індексу дохідності вище одиниці реалізації можуть бути прийняті.
Період окупності розраховується по формулі:
де ПО - період окупності вкладених засобів по інвестиційному проекту; ІС - сума інвестиційних засобів, направлених на реалізацію інвестиційного проекту; ДПп - середня сума чистого грошового потоку (в теперішній вартості) в періоді.
Внутрішня норма дохідності характеризує рівень дохідності конкретного інвестиційного проекту, розрахунок цього показника здійснюється по формулі:
де ВНД — внутрішня норма доходності; ДППН — теперішня вартість чистого грошового потоку по реальному інвестиційному проекту; ІРрн - теперішня вартість інвестиційних ресурсів; n — число років, за які дисконтується вартість.
Тому при оцінці ефективності реальних інвестицій слід розглядати в комплексі ці показники.